Самсоненко-Дунаєва Тетяна Іванівна
Тетяна Іванівна Самсоненко-Дунаєва (народилася в селі Мрин). У роки 2-ї світової війни була радисткою партизанського загону Шандора Нограді в Угорщині. У повоєнний час довгі роки працювала дільничим лікарем Першої Львівської міської лікарні. За мужність і героїзм, виявлені у роки війни, у 1965 році була нагороджена орденом «Прапор Угорської Народної Республіки» — перша і єдина серед жінок.
Легендарна мринчанка
- Нарис Надії Григорівни Фурси у книлі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Іноді живеш поряд з людиною і не знаєш її. Саме так мало знають люди про Таню Самсоненко, бо вилетіла вона з рідного гнізда перед війною, а старенька мама через скромність не дуже розповідала знайомим, а після її смерті в 1960-х роках в селі взагалі не залишилось нікого рідного.
Прочитала книжечку Радовського В. І., Дехтярьова П. «Голос «малої Москви», Львів, Каменяр, 1974 рік. 88 с. 15 тис. примірників, і не можу не поділитись радістю із земляками. Родина Самсоненків для мене на мить воскресла неначе.
В книжечці розповідається про Тетяну Іванівну Самсоненко-Дунаєву, яка в роки Великої Вітчизняної війни була радисткою в партизанському загоні Шандора Нограді, боролась на угорській землі пліч-о-пліч з угорцями, словаками, іспанцями проти фашистів. А після Перемоги довгі роки працювала дільничним лікарем Першої Львівської міської лікарні.
Народилась Таня в селі Мрин Носівського району в сім’ї вчителів Івана Матвійовича і Паші Степанівни Самсоненко.
Батько пройшов через окопи Першої світової війни, під час громадянської бився за владу Рад. Помер від тяжкої недуги, коли Тані було 8 років.
Після смерті батька вони залишились втрьох – мама, старший брат Павлик і вона. На стіні висіла батькова фотографія. Погляд уважний і суворий проводжав дітей, коли вони ішли до школи, і зустрічав, коли повертались. А потім їх спіткало друге страшне горе: помер Павлик. Він вчився вже в 8-му класі. Якось порізав палець і помер від зараження крові.
Десять класів Таня закінчила в шістнадцять років. Це була струнка, чорноволоса красуня, ерудована, прекрасно вихована. Мала свої погляди на життя і бажання їх відстоювати. Виховувалась вона в старовинній інтелігентній родині, яких в селі було небагато і це наклало свій відбиток на її характер.
Твердо вирішила поступати в Київський медичний інститут, прикласти всі сили і вміння, щоб не помирали більш молоді люди, такі як Павлик, батько.
В приймальній комісії сказали, що до вузу шістнадцятилітніх не приймають, і Таня пішла в наркомат народної освіти, добилась дозволу здавати вступні іспити.
Та закінчити вуз не довелось. Війна перекреслила мирні плани на довгі п’ять років. 24 червня Таня ще склала екзамен, а потім розносила повістки студентам з військкомату, допомагала першим евакуйованим з самого кордону сім’ям.
З 26 липня дев’ять днів копала протитанкові рови за містом Остер. За цей час багато пережито. Вона рветься на фронт, але в військкоматі порадили здобути військову спеціальність. Так доля закинула її в Чкаловську область с. Білозерське, де вона деякий час працює вожатою, вчителькою. І лише в 1943 році Таня закінчила школу радистів і її з групою розвідників 38 армії відрядили в Малин у тил ворога. У Ніжині опустила в поштову скриньку перший армійський трикутник – лист матері. «Дорога мамочко, – писала Таня, – яке щастя, що ти жива і здорова! Мине ще трохи часу, і ми обов’язково зустрінемось з тобою. Я так виросла, що ти мене, напевно, і не впізнаєш. На жаль, я не можу заїхати до тебе, хоч і перебуваю недалеко від Мрина. Нічого не вдієш – армійська служба». Лист ніс матері радісну звістку від дочки, а Таня в цей час з групою розвідників була в тилу ворога. Своє перше завдання вона виконала блискуче.
Після цього Таню включають до групи з шести чоловік, яку засилають в партизанське з’єднання Одухи-Іванова, що діяло на Львівщині.
Фашисти кидали проти партизан загони карателів, постійно бомбардували ліс, намагаючись розгромити партизанів. Тані іноді доводилось виконувати роль санінструктора і бійця. В часи затишшя прикривала повіки і бачила своє рідне село Мрин. На кілька кілометрів розтягнулось воно у буйній зелені весняних садів. Перед Танею зринув рідний будинок, величезна клумба з чорнобривцями і півоніями. А за будинком – сад з грушами та яблунями, які п’янким ароматом цвітіння наповнюють тепле весняне повітря. Тихо опускається вечір. Вона виходить на подвір’я, слухає тишу, дивиться на усіяне зорями небо…, потім розчиняє двері, що ведуть на веранду, відкриває кришку піаніно і грає… Ніжні мелодії пливуть у безмовність нічного саду, линуть по принишклій сільській вулиці… Відкриває очі – і все зникає.
Коли в Угорщині наросло полум’я народної боротьби проти фашизму, керівництво країни звернулося за допомогою до радянських друзів, що уже громили фашистів на всіх фронтах. На прохання ЦК Угорської Комуністичної партії при Українському штабі партизанського руху готувались групи партизанів з угорських патріотів. До складу цих груп входили радянські офіцери, яких десантували в тил ворога. Тані довелося стрибати з парашутом вперше в житті. На її рахунку не було жодного тренувального стрибка. Але почувши команду пілота «Приготуватися!» вона не злякалась. Поправила парашутні лямки, підійшла до дверцят і глянула вниз, у безмежно глибоку темряву. Намагаючись стримати хвилювання, зробила крок у безодню.
Група Шандора Нограді, до якої потрапила Таня, носила назву організаторської. Вона об’єднувала в єдиний фронт партизанської боротьби проти фашизму партизанські загони і підпільні організації.
Ось бойова характеристика, складена секретарем Північно-Угорського крайкому партії Шандором Нограді:
- «Тов. Самсоненко Тетяна була радисткою партизанського об’єднання Нограді. Тов. Самсоненко виявила себе хороброю, дисциплінованою, холоднокровною партизанкою. В найтяжчих умовах забезпечувала зв’язок партизанів з Великою землею. До своїх обов’язків ставилась надзвичайно сумлінно».
І ще була радісна зустріч з друзями після Перемоги в один з весняних днів 1965 року, коли їй вручили орден «Прапор Угорської Народної Республіки», єдиній жінці, нагородженій цим орденом.
А скільки задушевних листів отримувала Таня від угорських друзів, що зігрівали душу, берегли пам’ять: «Дорога Танечко! Для мене і для всіх наших людей Ви є символом доблесті, радянської молоді». Шандор Нограді.
Червень 2004 р.
