Ренкас Ілля Володимирович
Ілля Володимирович Ренкас (народився 7 березня 1998 в Носівці — помер 4 січня 2024) — старший солдат, загинув на Російсько-українській війні внаслідок штурмових дій противника біля населеного пункту Авдіївка.
Носівщина в жалобі
- Джерело: Носівщина в жалобі, Носівська міська рада, 26 січня 2024
Народився і деякий час проживав в Носівці. Шкільні роки його пройшли в м. Бровари. Він також там здобував середню спеціальну освіту. Працював на різних роботах, був фаховим автослюсарем, зварювальником.
Він завжди дружив із спортом, музикою, був душею компанії і мав велику кількість друзів, знайомих, був неймовірним оптимістом, веселуном. Він, як і кожна молода людина мав свої амбіційні плани у житті, де неодмінно мало бути справжнє кохання, улюблена справа, чоловічі вчинки.
З усіх планів він встиг реалізувати лише один і той, що певно ніколи й не планував - стати Воїном.
На жаль, Героями не народжуються, ними стають. І в одну мить, як почалася страшна кровопролитна повномасштабна війна, народилася ціла армія Героїв. І серед них - наш земляк, Ілля Ренкас.
Вже в перший день він разом з сестрою – двійничкою Ілоною прийшли до військкомату, готові стати на захист рідної землі. Ілоні відмовили, а Ілля вже 8 березня боронив Чернігів та звільняв Чернігівщину. У його підрозділі було багато носівчан. В тому числі і сусід Любомир Луцак. Вони товаришували до війни, Ілля болісно сприйняв його загибель і як усі воїни дав собі слово помститися за нього, за всіх побратимів, яких забрали ворожі кулі на всіх дорогах війни.
А він таки повоював. Після Чернігівщини просився на схід, бо звик бути там, де непросто, він завжди так у житті. Пройшов Бахмут, тримали оборону до того часу, доки їхній підрозділ вивели. Він був старшим розвідником-снайпером. Це — дуже ризиковано і небезпечно. Та чи є що безпечне на війні? Але побратими казали: якщо з нами Рекс (таким був його позивний), операція успішна. І тільки Ілля і мама знали: його берегла солдатська молитва, покладена сину в дорогу на війну…
Неодноразові завдання в складі ДРГ на територію білорусі, а потім – Авдіївка.
Мама, розповідаючи про свого Героя, ледь стримуючи сльози згадує, як вона, студентка Донецького інституту, проходила практику в Авдіївці. Чи могла вона тоді уявити, що її дитина знайде тут свою смерть?
Ілля дуже часто виходив з нею і сестрою на зв'язок. Для цього придбав сам старлінк, генератор, щоб бути завжди поруч, хоч і на війні. Особливо це відчувалось останній рік, коли родина втратила чоловіка і батька Володимира Івановича.
Мама, Антоніна Василівна жила від дзвінка до дзвінка, від повідомлення до повідомлення, бо хоч і не дуже багатослівним був її син, мамине серце відчувало, у якому пеклі він і його побратими там.
Останнє повідомлення було о 9.38 4 січня, в той страшний день, який став останнім для її 25–річного сина. Вона передчувала біду, але відмовлялася вірити у найгірше, ще слава фото його донечки, писала повідомлення… Але він їх уже не побачив…
Залишаючись вірним військовій присязі, даній українському народу, відстоюючи територіальну цілісність і державний суверенітет України, старший солдат Ілля Ренкас загинув під час виконання службових обов'язків внаслідок штурмових дій противника біля населеного пункту Авдіївка.
Поховано Іллю Ренкаса на Житомирщині в с. Михайлівка, Коростенського району, поруч з могилою батька.
Відзнаки
- медаль «Захиснику вітчизни» - від Президента України,
- Хрест Хоробрих — від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного
- Золотий хрест — від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного
Родина
Мама Антоніна Василівна, сестра Ілона, донька Єва.
Мама загиблого захисника Іллі Ренкаса передала авто на ЗСУ
- Джерело: Носівська міська рада, 15 квітня 2024
Антоніна Василівна Костюшко, мама загиблого Героя-земляка Іллі Ренкаса передала на потреби Збройних Сил України власне авто «Nissan».
За словами жінки, такою була воля її найдорожчих чоловіків: покійного чоловіка Володимира та загиблого сина Іллі.
Перший автомобіль, стареньку «Toyota» син забрав на фронт в один з приїздів з фронту.
Саме вона, - розповідає жінка,- врятувала життя сину та побратимам у пеклі Бахмуту, яке пройшов Ілля.
Вже в перший день він разом з сестрою – двійняшкою Ілоною прийшли до військкомату, готові стати на захист рідної землі. Ілону відмовили, а Ілля вже 8 березня боронив Чернігів та звільняв Чернігівщину. У його підрозділі було багато носівчан. В тому числі і сусід Любомир Луцак. Вони товаришували до війни, Ілля болісно сприйняв його загибель і як усі воїни дав собі слово помститися за нього, за всіх побратимів, яких забрали ворожі кулі на всіх дорогах війни.
Після деокупації Чернігівщини він просився на схід, бо звик бути там, де непросто, він завжди так у житті. Пройшов Бахмут, тримали оборону до того часу, доки їхній підрозділ вивели. Він був старшим розвідником-снайпером. Це — дуже ризиковано і небезпечно. Та чи є що безпечне на війні? Але побратими казали: якщо з нами Рекс (таким був його позивний), операція успішна.
І тільки Ілля і мама знали: його берегла солдатська молитва, покладена сину в дорогу на війну… На жаль, так було не завжди.
Неодноразові завдання в складі ДРГ на територію білорусі, а потім – Авдіївка.
Мама, розповідаючи про свого Героя, ледь стримуючи сльози згадувала, як вона, студентка Донецького інституту, проходила практику в Авдіївці. Чи могла вона тоді уявити, що її дитина знайде тут свою смерть?
Ілля дуже часто виходив з нею і сестрою на зв'язок. Для цього придбав сам старлінк, генератор, щоб бути завжди поруч, хоч і на війні. Особливо це відчувалось останній рік, коли родина втратила чоловіка і батька Володимира Івановича.
Останнє повідомлення було о 9.38 4 січня, в той страшний день, який став останнім для її 25 – річного сина. Вона передчувала біду, але відмовлялася вірити у найгірше, ще слала фото його донечки, писала повідомлення… Але він їх уже не побачив…
На жаль, Героями не народжуються, ними стають. І в одну мить, як почалася страшна кровопролитна повномасштабна війна, народилася ціла армія Героїв. І серед них - наш земляк, Ілля Ренкас.
Прижиттєво Ілля отримав три дуже дорогих йому нагороди: медаль «Захиснику вітчизни» - від Президента України, Хрест Хоробрих та Золотий хрест - від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Після загибелі сина мама створила петицію Президенту України щодо присвоєння її сину почесного звання Герой України (посмертно), яка набрала майже 26 тисяч голосів, наразі перебуває на розгляді.
Своїм обов'язком перед пам'яттю сина мама вважала виконати його волю і передати авто військовим. Оскільки там була поломка, бажаючих волонтерів знайшлося небагато, які зголосилися відремонтувати та передати авто на фронт.
З ветераном АТО, батьком загиблого воїна Анатолієм Фатєєвим з Броварів, Антоніну Костюшко звела спільна біда. Дізнавшись про оголошений збір на авто для одного з підрозділів ЗСУ, вона запропонувала свого «Nissan».
Волонтер зібрав коштів на ремонт і вже днями автівка рятуватиме життя нашим хлопцям в одній з гарячих точок нашої країни.
Доземно вдячні мамі, жінці неймовірної сили духу, небайдужості і великого серця. Її вселенське материнське горе не зламало, а додає снаги підтримувати і допомагати ЗСУ.
Такі вони, матері наших Героїв!
