Михайленко Тетяна

Тетяна Михайленко — колгоспниця колгоспу "Парижська комуна", робітниця Носівського філіалу Ніжинського консервного комбінату.

Родина

Була мітір'ю-одиначкою. Мала сина Петра та доньку Світлану.

Хрущовська демократія

Спогад Олександра Миколайовича Розума

Ніколи наш народ, як би хто не розпинався, не жив добре, а виживав тяжкою працею. По сусідству з садибою моїх батьків на Рябусі (вулиця Миру) у хаті-мазанці проживала одинока, напівосвічена жінка, мати-одиначка Михайленко Тетяна, колгоспниця колгоспу "Парижська комуна" Тяжкою працею у колгоспі на посаді "старша-кудипошлють" добувала свій хліб насущний, маючи сина Петра та доньку Світлану, ледь зводила кінці з кінцями , щоб не голодувати.

Це був початок 1960-х років, часи правління великого реформатора Микити Хрущова. Таких одиноких жіночок з дітьми на той час було багато, часи були післявоєнні, тяжкі, тому її долею ніхто не переймався. Мій тато на той час працював директором філіалу № 3 Ніжинського консервного комбінату, до його часто звертались люди за тією чи іншою допомогою, а він, в свою чергу, як міг у тих обставинах, допомагав.

В той час всі жили бідно. На моїй Рябусі замість заборів і парканів були ще плетені ліси з орішника а окремі будинки були під соломою. Я дуже гордився своїм парканом біля нашого дворища, бо це була не ліса, а штакетник з клепок старих бочок, які тато отримав в рахунок зарплати, як дрова. База Микояна, як її називали на старий ще лад, на той час, була досить потужним підприємством, яке переробляло продукцію всіх колгоспів Носівської округи, тож мало досить робочих місць, а під час сезону нормальні на той час заробітки. Особливо добре заробляла еліта робочого колективу — бондарі.

Пам'ятаю, як прийшла на наше подвір'я Тетяна Михайленко та просила батька прийняти її на роботу на якусь посаду, аби щось заробляти. Жінка написала заяву на вихід з колгоспу і хоча не отримала позитивного рішення, на роботу у колгосп більше не вийшла. Тато пішов їй назустріч, тітка Тетяна почала працювати на заводі. Але що то була за робота! Як могла жінка витримувати такі навантаження! Морозною зимою на ставках цукрового заводу пиляла та ломом била та грузила на автівки лід для льодників, ногами у великих ямах для квашення капусти трамбувала капусту, а потім, коли та була готова, фасувала її квашеною по бочках. Коли прибували вагони за продукцією , вручну вантажила бочки до вагонів.

Кровавий, тяжкий заробіток був у Тетяни. Але державі на це було байдуже. Хтось тоді тягнув лямку на ланках у колгоспі, полючи 2-3 гектари буряків (така була норма) за прапорець чи віртуальні трудодні, а хто працював, як віл на інших роботах. Тетяні потрібно було одній ростити своїх дітей, тому вона терпіла.

В теплий червневий день ми, дітвора нашого кутку на Рябусі, побачили трактора-челябінця з великими колесами та великим плугом, який заїхав у двір колишньої колгоспниці. Ні в кого не питаючи дозволу, тракторист заїхав до тітки Тетяни на город і під саму хату переорав все, що там було і росло. А в цей час там квітувала буйним білим цвітом картопля. Через деякий час на місці городу чорніла рілля.

Совість не зупинила тракториста і ніхто не зупинив його. Він виконав наказ. Колгосп розрахувався з жінкою, яка довгі роки працювала там, як рабиня, цією беззаконною підлою акцією. Багато років на тому місці був пустир, бо колгосп не садив нічого і люди не наважувались, а ми, пацани, грались там у свої війнушки. Отака була Хрущовська демократія.