Костюченко Андрій

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Версія від 16:49, 24 жовтня 2024, створена Perohanych (обговорення | внесок) (Заміна тексту — «’» на «'»)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Андрій Костюченко

Андрій Костюченко (народився в селі Сулак) — працює у харчовій промисловості, заклав сільський сад і доглядає за ним.

Закінчив Харківську академію залізничного транспорту, інженер.

Працював на Дарницькому вагоноремонтному заводі, будував елеватор у Ніжині, станом на 2020 працює у харчовій промисловості.

Власник виноградної плантації 0,5 Га.

Родина

Одружений, має сестру, син Єгор (нар. 2019). Батько — пасічник, мама Любов — працює бібліотекарем у селі.

Садових справ майстер

Нарис Сніжани Божок: Садових справ майстер, Інформаційний портал Чернігівщини, Квітень 2020

На перший погляд Андрій – звичайний молодий чоловік, який любить своє село, роботу на землі.

Та поспілкувавшись з ним, розумієш, що відрізняється він від інших насамперед тим, що не скаржиться на життя, а змінює його на краще. Відома американська письменниця і піонер авіації Амелія Ергарт ще на початку ХІХ століття наголошувала: «Найскладніше –почати діяти, все інше залежить тільки від наполегливості». Ці слова дуже влучно змальовують героя нашої публікації Андрія Костюченка із села Сулак, що на Носівщині. Його наполегливості можна лише позаздрити. Сказав, що закладе сільський сад, – зробив.

Тепер тут проводить весь свій вільний час: обрізає гілля, наводить лад, білить дерева, прищеплює, розвішує шпаківні, сіє траву… Все на благо селян, не задля власної вигоди. Вирішив зайнятися виноградарством – ось вже грона солодкого плоду наливаються сонцем... По периметру тут ростуть троянди. Це найвдаліше поєднання рослин, пояснює 35-річний господар. Так роблять у провінціях Франції, які випускають свої оригінальні вина. Захотів навчитися шити – опанував це, на мій погляд, нелегке, особливо для чоловіків, ремесло. Тепер залюбки шиє верхній одяг. Треба ж і взимку чимось займатися, коли сади відпочивають, пояснює мій співбесідник. А ще він змайстрував клітку-годівницю для кролів, яка дозволяє вуханям хоч цілий день їсти траву. Бо управляють нею вони ж самі… Словом, багато можна розповідати про нашого героя, здається, він і хвилини не може всидіти на місці.

Андрія ми застали за розчисткою сільського саду. Цього погожого дня тут працювала майже вся його родина: мати, сестра, дружина, донька. А у візочку «керував процесом» найменший член сім'ї – 4-місячний Єгорка. Лише тато, знаний у селі пасічник, був удома через застуду.

Познайомившись ближче, зрозуміла, що любов до праці парубку прищепила мати. Така ж неспокійна, активна і закохана в село.

«Ось цей березово-липовий гай ми висаджували, коли Андрій навчався у третьому класі. Вже тоді він із неабияким юнацьким запалом закопував у ями саджанці, – згадує пані Любов. Жінка працює бібліотекарем у селі, вона – ініціаторка клубу любителів природи. – Ми організували клуб під назвою «Паросток». Спонукаємо діток до екологічного виховання. Школярів у нас 65, дошкільнят – 60. Разом з усіма бажаючими висаджуємо дерева, кущі, наводимо лад. Ми членам клубу навіть шалики пошили жовто-зелені, які асоціюються з природою. Також створили «читацький курінь». Андрій змайстрував його, зверху накрив очеретом. Там у нас відбуваються засідання клубу. Разом проводимо усі свята, читаємо, декламуємо вірші, смажимо сало, варимо польову кашу… Діти обожнюють такі заходи».

Мама Любов Андріївна білить деревцята у молодому саду

Любов Андріївна білить молоді саджанці і згадує, що ще зовсім нещодавно на цьому місці були купи сміття.

«Тоді ми все тут прибрали, Андрій трактором пофрезерував ґрунт і посіяв медоносні трави: люцерну, еспарцет... Висадили тут груші, яблуні, горіхи, шипшину. У мого сина хобі – щеплювати плодоносні дерева. А скільки він їх висадив вже – не злічити…», – посміхається заклопотана жінка.

Йдемо з Андрієм до молодого саду. Цікавлюся: чому дерева стоять геть білі? Зазвичай білять лише півдерева, тобто сам стовбур до гілля…

«Наносити вапно треба на таку висоту, на яку є можливість. Так як побілка буде виступати вражаючою речовиною для комах в корі дерев і бар'єром для паразитів», – пояснює садівник.

Виноградники молодого садівника

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику валку, що ніжно серце тисне
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.

Чомусь саме ці рядки відомого поета Максима Рильського спали на думку, коли Андрій люб'язно провів мене до своєї виноградної плантації.

«Тут 50 соток землі. Вона приватизована. Саме на ній я здійснив свою мрію – посадив виноград. Перший рік приніс мені відро урожаю, другий – три тачки, минулого року я отримав 400 кілограмів. Сорт – рожевий круглий гібридний.

З нього виходить дуже смачне вино. До речі, методику – обсаджувати виноград трояндою – я запозичив у французьких виноробів, які мають власні плантації. Це найвдаліше поєднання рослин, а ще неабияк милує око, – зізнається мій співбесідник. – Якщо у вас хороший виноград, більше нічого не треба. Бо вино – це збережені в рідкому вигляді ягоди».

Крім винограду, господар вирощує величезні ташкентські дині. У селі кажуть, що таких навіть на ринку не знайдеш. Вже розсада гарно зійшла і незабаром Андрій висадить її у теплиці.

«Обожнюю весну, роботи непочатий край… Працювати на землі для мене – насолода. Коли все росте, буяє… Коли ти бачиш плоди своєї праці».

Окрім того, що наш герой чудовий садівник, якого добре знають в окрузі, він ще й майстер на всі руки. Побудував лазню. Все власноруч, без сторонньої допомоги. Змайстрував клітку для кролів. Їх у господарстві чимало.

«Коли кролі переміщуються по клітці, вона котиться і вухані мають змогу їсти траву. Іншими словами, вони можуть у цій клітці гуляти по всьому подвір'ю, але завжди лишатимуться в безпеці», – показує свою цікаву конструкцію молодий чоловік.

Після такої змістовної екскурсії господарством Андрія, думала, мене вже неможливо вразити. Помилялася… Хлопець – вправний майстер з пошиття верхнього одягу. Сам малює, робить викрійки і шиє.

«Шити почав у 23 роки. Бабуся моя, Катерина Михайлівна, гарно шила. Мати теж шиє. А я віддаю перевагу верхньому одягу: куртки, пальта, тілогрійки. Нині освоюю трикотажні тканини. З ними більше мороки. А взагалі люблю працювати з натуральними: льон, бавовна, вовна… Цьогоріч хотів таке гарне пальто для дружини пошити, тканину купив, все собі намітив, а зими не було. Куртки щосезону міняємо, а чому б і ні…», – посміхається мій співбесідник.

Андрій запевняє, що у селі краще жити, ніж у місті. Тут, мовляв, воля і… земля, на якій можна працювати три сезони. За фахом чоловік – інженер залізничного транспорту. Закінчив академію у Харкові. Трохи працював на Дарницькому вагоноремонтному заводі. Тоді будував елеватор у Ніжині. Нині працює у харчовій промисловості. Наразі на підприємстві карантин, тому перебуває вдома. А вдома у селі робота завжди знайдеться. Тим більше, якщо праця – то звичка, покликання, щастя…