Могильний Сергій Петрович
Могильний Сергій Петрович (народився 23 жовтня 1912 в Макіївці — помер 8 лютого 1983 в Макіївці) — учасник Німецько-радянської війни, колгоспник, житель села Макіївка. Репресований радянською владою (1945), відбув ув'язнення до 1955. Посмертно реабілітований (1991).
Біографія
Народився 23 жовтня (за старим стилем — 10 жовтня) 1912 року в містечку Макіївка Ніжинського повіту Чернігівської губернії в сім'ї заможного селянина Могильного Петра Гордійовича та Могильної (в дівоцтві, за словами її онуки, Окостень) Одарки Карпівни (в метричних книгах про народження дітей, вірогідно помилково, вказана як Гордіївна)[1]. Рано втратив батька, який помер від тифу. В сім'ї, окрім Сергія, було ще двоє синів – Іван, 1915 р.н., і Феофан, 1899 р.н., а також 3 доньки – Парасковія, Ганна та Ольга.
Дружина – Могильна (в дівоцтві – Верозуб) Пелагея Ійовна (1914 – 1982). Подружжя виховувало трьох доньок: Катерину, 1937 р.н., Галину, 1938 р.н., та Віру, 1940 р.н.
До колективізації Сергій працював у власному господарстві, що залишилось від батька, а потім – в колгоспі ім.Шевченка.
Спочатку з родиною жив в батьківській хаті на околиці села на Базиривці, потім, ще до війни, купив власну хату, куди й переїхав і де родина прожила до середини 50-х років.
Мав 1 клас освіти, станом на 1945 рік був безпартійним.
У липні 1941 року мобілізований до лав Червоної Армії Лосинівським районним військовим комісаріатом і зарахований в 245 стрілкову дивізію рядовим розвідником. Спочатку перебував в м.Обоянь Курської області, а через місяць дивізія була перекинута в Крим. Після двох місяців служби в Криму в жовтні чи листопаді в складі групи з 53 осіб на чолі з старшим лейтенантом був відправлений у розвідку. В районі Чонгарського мосту група опинилась в оточенні німецьких військ і, коли до групи під'їхали дві бронемашини з 12 німецькими солдатами, старший лейтенант, що очолював групу, провівши перемовини з німцями, наказав скласти зброю та без опору здатися. Полонені були приєднані до колони інших полонених і відправлені в м.Каховка, а потім в м.Миколаїв в табір для військовополонених, де Сергій Могильний перебував 2 місяці. Орієнтовно у жовтні 1941 року полонених почали відправляти на роботу в Німеччину потягами. Скориставшись цим, група полонених із 18 осіб, серед яких був і Сергій, проламали вагон і під час руху потяга вистрибнули з нього та втекли. Сергій разом з односельчанами Федором Могильним і Федотом Карповичем Бакланом вирушили додому в Макіївку. Додому Сергій потрапив в грудні 1941 року, за 8 днів до Нового року.
За свідченнями самого Сергія, вдома він працював у власному господарстві. Німці, окупувавши село, колгоспний скот роздали селянам. Коли Сергій повернувся додому, то в господарстві уже був бик. Разом з сусідом Сергій почав обробляти землю, врожай лишався у селян.
Після приходу частин Червоної Армії в село в серпні 1943 року Сергія, як такого, що перебував у полоні, викликали в НКВС м. Остер, де він пробув 10 діб і після допиту був звільнений і направлений до лав Червоної Армії у вересні 1943.
Брав участь в боях та був тяжко поранений і відправлений в госпіталь, де перебував 15 діб, після чого – евакуйований в глибокий тил. Але на прохання Сергія, його залишили на лікування у своєму районі. Після 3-х місяців лікування був направлений в діючу армію в один із запасних полків, а весною 1944 року – у 62 гвардійську танкову бригаду, де проходив службу як рядовий червоноармієць, автоматник 1 роти моторизованого батальйону автоматників.
4 січня 1945 року на території Польщі був заарештований за проведення антирадянської пропаганди серед військовослужбовців свого підрозділу згідно ст.58-10, ч.2 Кримінального кодексу РСФРР (контрреволюційна діяльність).[2]
Розслідування проводив оперуповноважений відділу контррозвідки Народного комісаріату оборони «СМЕРШ» 62 гвардійської Червонознаменної танкової бригади гвардії старший лейтенант Стариков.
Як свідчить постанова на арешт від 3 січня 1945 року свідок Федосєєв Т. І. на допиті 15 грудня 1944 року заявив про те, що 9 грудня під час перерви Могильний заявив:
- «...Ми воюємо не за Батьківщину, а ідем класти свої голови. Ось нас ганяють, а як годують, то скоро ноги простягнемо…, а дома сім'ї живуть погано, скоро будуть помирати…».
Свідок Журавський І. А., допитаний 22 грудня 1944 року, дав такі покази:
- «20 грудня 1944 р. в землянці 2 взводу Могильний в присутності Федосєєва, Зубова, Ніколаєва та інших по питанню колгоспного ладу і нашої держави заявив: В 1933 році нашим керівництвом була спеціально влаштована голодовка, люди їздили в Москву і Київ по хліб і там же на вулицях Москви та Києва помирали від голоду. Що, хіба Сталін про те не знав, знав він добре і бачив, як люди гинуть від голоду. Якби це діяли шпигуни, то голод охопив би деякі райони, а так наша держава на чолі з керівником шкодила і створили самі цю голодовку, котра охопила майже всю країну в 1933 році».
Аналогічні покази дали свідки Гладков О. В., Бобін і Ніколаєв П. М.
Обвинувачений покази свідків заперечив.
Слідство було завершене 11 січня 1945 року. Справа була передана 12 січня 1945 року до воєнного трибуналу 10 гвардійського танкового Уральсько-Львівського добровольчого корпусу.
Склад трибуналу: головуючий – гвардії майор юстиції Ігонін, члени трибуналу – гвардії старший лейтенант Сереброва, гвардії рядовий – Ведякін (на час судового засідання замінений на гвардії старшину Чернишову), при секретарі Тимошиній та за участі військового прокурора гвардії майора юстиції Печенка.
Судове засідання воєнного трибуналу відбулось 27 січня 1945 року, було закритим з викликом свідків, без участі сторін обвинувачення та захисту.
Підсудний винним себе в проведенні антирадянської агітації серед військовослужбовців не визнав, заявивши, що розмови були, але не такого порядку, як заявляють свідки.
27 лютого 1945 року Сергія Могильного було визнано винним у злочині згідно ст.58-10, ч.2 Кримінального кодексу РСФРР за «антирадянські висловлювання, направлені на дискредитацію Радянського уряду, наклеп на матеріальне забезпечення колгоспного селянства, а також наклеп на умови служби в Червоній Армії і на її матеріальне забезпечення». Засуджено до 10 років виправно-трудових таборів, позбавлення прав на 5 років та конфіскації особистого майна.[2]
Після винесення вироку Сергій Могильний був етапований до в'язниці у м. Львів, а пізніше – до Воркути у виправно-трудовий табір. Додому він повернувся лише через 10 років. Родина втратила пільги, встановлені для сімей військовослужбовців, конфісковане було все майно, навіть ткане полотно. Конфісковані дубовий стіл і лавки, за свідченнями доньки Сергія Катерини, стояли потім в приміщенні Макіївської сільради.
Після повернення з ув'язнення у 1955 році Сергій Могильний продовжив працювати в колгоспі, а також шив взуття, побудував разом з дружиною і доньками нову хату на Дикарщині, де і прожив до кінця життя.
Помер 8 лютого 1983 року в рідній Макіївці.
27 травня 1995 року в матеріалах справи Сергія Могильного було зроблено запис: «на Могильного Сергія Петровича розповсюджується дія ст. І Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 року в зв'язку з відсутністю складу злочину».[2] Довідка про реабілітацію Могильного С.П. родині не надсилалась.
У 2016 році завдяки Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» правнучка Сергія Могильного Юлія змогла ознайомитись в архіві Управління Служби безпеки України в Чернігівській області з архівною кримінальною справою свого прадіда та отримати її копію.
Кримінальна справа по обвинуваченню Могильного Сергія Петровича була розпочата 3 січня 1945 року, завершена 30 травня 1995 року та містить 59 аркушів. Саме завдяки доступу до матеріалів кримінальної справи стали відомі подробиці арешту та ув'язнення, а також подробиці життя українських селян в роки війни.
Примітки
Посилання
Джерела та література
- Кримінальна справа по обвинуваченню Могильного Сергія Петровича №П-16981. Архів Управління Служби безпеки України в Чернігівській області
- ОБД "Мемориал"
