Гузій Володимир Миколайович
Володимир Миколайович Гузій — краєзнавець, автор понад десяти книг з історії Київщини і Чернігівщини. Автор статті «Носівці більше 1000 років».
Носівці більше 1000 років
- Джерело: Володимир Гузій: Носівці більше 1000 років, Носівка Nosivka Носовка, 19 січня 2019
м. Носівка (Струга) на р. Струга. Археологи вказують що тут був городок княжого часу. Очевидно той городок сіверян називався Струга. За місцевим переказом був захисний вал (очевидно Остерський) від татар.
Поширена помилкова версія що Носівка — це літописний град Носов, відомий з 1147 року. Детальний аналіз літописних матеріалів показав, що град Носов — це містечко Гоголів на Броварщині. Там жили у княжі часи люди з родовим прізвищем Нос, Носенки. Засновником того града був за переказом язичницький богатир Нос. Носів град знаходився при дорозі Переяслав — Остер. Не раз зазнавав руйнувань, оголень. Тому друга назва града Носов- Оглав. Назва Оглав занесена при переселені сіверян зі Словенії. Хтось з цього оглавського богатирського роду і заснував уже в княжі часи біля більш безпечного Темного лісу своє нове родове поселення Носівку.
Носівку названо за іменем першопоселенця Носа. Переказ села Сулак говорить, що саме там була первісно Носівка. Татари знищили поселення, і ті хто врятувався пішли в район р. Струги і оселилися в нетрях. Проте село Сулак знаходиться біля остерських дебрів, в більшій лісовій глушині, ніж власне Носівка. Це переказне твердження означає, що первісно було давнє сіверське поселення Струга до якого прийшли біженці з гоголівського Носова. Гідронім Струга, як і Остер, означає «бистра» — топонім також занесений з далекої дунайської батьківщини. У наших краях течуть тихі річки, але називаються чомусь Бистриця, Струга, Стрижень, Остер-Істр.
Носівка виникла ще в княжі часи і вже тоді була маєтністю старожитніх остерських бояр. Остерські бояри (богатир – боярин Нос) виконували функцію оборони Остерського валу по р. Остер за князя Володимира Великого. В декреті короля 1619 р. остерські бояри називають Носівку своєю ще з княжих часів. Пізніше Носівка перебувала у складі удільного Рожиновського князівства, і відома під іменем Осов (нині ур. Осове — Носове) з грамоти князя Володимира Ольгердовича 1392 р. За переписом 1737 р. в Носівці було багато козаків на прізвище Рожовець (серед них сотник — Василь Рожовець). Це люди давнього Рожиновського князівства. Вироком короля Казиміра Старого Носівка у 15 ст. була присуджена Марії Трабській, доньці князя Дмитра (Мітка) Сокири.
Знали Носівку і в московське правління, хоч під владою Москви вона не була. Носівка належала остерським боярам Середа у 1594 р., а боярам Біликам — у 1596 р.
Жителі Носівки рятувалися від татарських навал в нетрях Чорного Лісу. Життя після розрухи швидко відновлювалося. Носівка згадується в королівських декретах 1611, 1614, 1619, 1622 років (володів Степан Аксак), 1623 року. Згадується часто як центр польського староства. У 1625 р. Щасний Вішель був названий Ніжинським і Носівським старостою. Така адміністративна одиниця польської держави поступалася лише воєводству. За переказом укріплення Носова були так надійні, що в них ховалися жителі Ніжина.
Новим осадчим Носівки поляки, називають Яна Пянчинського, який був носівським старостою у 1628 р. Як видно, осадчий тут є власником землі, а не першопоселенець-засновник. Уже тоді у містечку був замковий суд і млин на р. Вербовій. Носівський підчашій у 1624-1633 рр. Амбросій Сачко (з Підляшшя) був послом на сейм і володів біля Чернігова селом Дурмянів (Дурні?). У 1633 р. у Носівці під час Смоленської війни жив чернігівський каштелян Адам Кисіль у замочку з 2 мідними гарматами. Киселю Носівка дісталася за привілеєм 1633 р. Привілей згадує село Струга, хутори, пасіки і три млини на р. Остер. У 1637 р. в Носівському старостві відбулося повстання проти поляків під керівництвом Носка і Мурка. За подимним реєстром 1638 р. Носівка налічувала понад 200 дворів. Під час визвольної війни у 1649 р. сформовано Носівсько-Кобищанську сотню реєстрових козаків. Сотником був Опанас Єдута.
У 1645 р. до Носівки вдерлися поляки Душинського. 1658 р. містечко належало шляхтичам Гуляницьким за королівським декретом. Іван Богун у 1663 р. взяв «московську» Носівку приступом. У ній знаходилися люди Брюховецького, полковник Матвій Гвинтівка. За переписом платників податків 1666 р. Носівка була повітовим містом з ратушею — 256 міщанських дворів платили подимний податок. Козацькі двори не враховувалися, бо козаки податки не платили. Міщани мали 421 вола і 114 коней. Був ремісничий цех з цехмістром — 5 ковалів, 7 шевців. Від списку тих міщан і списку козаків реєстру 1649 р. початки майже всіх сьогоднішніх носівських родоводів (Влас Нечепа, Журавель). Бурмістром на окладі був Іван Шурбура.
Батько сумновідомого полковника Івана Носа був у 1678 р. городовим отаманом Носівки. У 1694 р. отаманом був Єдута, війтом — Шелест, бурмістром — Воловик. Носівський сотник Федір Шаула був прихильником гетьмана І. Мазепи. Носівські козаки у 1719 р. збунтувалися і відмовилися прийняти призначеного сотника Билину і обрали свого сотника. В радянській історії ця буденна подія подана, як соціальний бунт.
У 1782 р. налічувалося 5 церков, 1100 дворів, 15 шинків. Графу Апраксіну належало 2 тис. кріпосних душ. Козаків налічувалося 3,7 тис. осіб. Дворянське гніздо — проживало 38 дворянських сімей. Працювало 100 ткачів. 1845 р. — 5889 ревізьких душ, маєтності Минича, Наливайка, Панченка. У 1862 р. у Носівці було 1300 дворів, забудова поселення протяглася на 15 верст. Примітне містечко було тим, що козаки утримували своє давнє ділення проживанням по куренях. Носівка славилася садами — продавали фрукти в Москву. Яблук продавали на 1000 рублів. Поруч був степ і жителі тримали багато худоби.
1861 р. — 11 300 жителів. У 1885 р. — 2433 двори, 12 119 жителів, 7 церков, 2 єврейські молитовні будинки, 2 школи, трактир, 22 постоялки, 21 лавка. Містечко Носівка у 1897 р. налічувало 16 947 жителів, 3 155 дворів, 3 земські школи, бібліотека, лікарня, 3 ярмалки. Найбільшим землевласником 19 ст. був граф Мусін-Пушкін, який володів цукрозаводом і 12 тис. десятин землі (Носівка, Мрин, Тертишники). Носівські хутори у 1900 р. — нараховували ще 250 дворів. У 1910 р. в Носівці проживало 19 тис. жителів і було 5 церков. Граф Володимир Мусін–Пушкін, член Держради імперії, помер 1918 року в Носівці, в 49 років.
У 1923 р. трибунал розглядав справу «О повстанческих и бандитських проявлених в м. Носовка» повстанського комітету Носівки, організованого в 1919 р. — 9 чоловік померло, 11 повстанців засуджено (2 розстріляно, решта в концтабір), частину оголошено в розшук. 38 осіб на чолі з Петром Гаврильчиком були членами «Просвіти». Вони в 1919 р. дезорганізували евакуацію майна Червоної армії, чинили опір денікінцям, відновлювали владу УНР, вбивали більшовицьких активістів.
У 1924 р. — 2935 дворів, 12763 жителі. Дослідна станція — 1 двір і 78 жителів, цукрозавод — 32 двори і 178 жителів. Землю селянам так і не дали — створили бурякорадгосп.
План хлібозаготівель Носовський район у листопаді 1932 р. виконав лише на 20%. Уже на 9 квітня 1933 р. налічувалося офіційно голодуючих у Степових хуторах — 442 людини, у Тертишниках — 204, Коломійцівці — 143, Калинівці — 70, Ганнівці — 78, Терешківці — 116. Голову райвиконкому К. Пузиревського репресували у 1937р. і він згинув в таборах Гулагу.
У 1939 р. проживало у районі 51 тис. жителів. На війні загинуло 6,3 тис. жителів. У самій Носівці загинуло 2643 фронтовики-носівчани. Відразу після визволення до січня 1944 р., коли в селах залишилися старики, жінки і діти, селяни Носівського району були пограбовані. На «літаки і танки» вони здали мільйони рублів військової позики і 3700 тон хліба. За даними 1950 р. проживало у районі 44572 особи (3300 росіян). Працював цукрозавод (450 людей), дослідна станція (280 людей). В наш час Іван Куровський відновив роботу цукрозаводу.
Статут міста надано Носівці у 1960 р. Проживає нині 14 тис. жителів.
