Байда Володимир Іларіонович
Володимир Іларіонович Байда (народився 25 липня 1931 в селі Мрин Носівського району — помер 23 серпня 2004) – науковець, кандидат сільськогосподарських наук. Працював директором Чернігівської обласної проектно-розвідувальної станції хімізації сільського господарства. Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора, Орденом Знак Пошани, медаллю «За доблесну працю».
Життєпис
Рано залишився сиротою.
1950-1955 — навчання в Українській сільськогосподарській академії.
1955 — почав працювати в колгоспі імені Леніна в селі Рожнівка Ічнянського району Чернігівської області. в 1962 — очолив цей колгосп.
У 1971 році рішенням Ради Української сільськогосподарської академії Байді В. І. було присуджено вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук.
Працював головним агрономом у Чернігівському обласному управлінні сільського господарства.
У 1977 — призначений на посаду директора Чернігівської зональної агрохімічної лабораторії. В 1979 лабораторія була перейменована на Державну обласну проектно-розвідувальну станцію хімізації сільського господарства, директором якої В. І. Байда працював до 1999 року.
Помер 23 серпня 2004 року. Похований в м.Чернігів.
Відзнаки
- Орден Трудового Червоного Прапора та медалі «За доблесну працю» (1965).
- Орден Знак Пошани — за високі виробничі показники в сільському господарстві.
- Почесна Грамота Міністерства аграрної політики України — за багаторічну і плідну працю, високий професіоналізм у забезпеченні охорони родючості грунтів і особистий вагомий внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва.
Чернігів про Байду
- Джерело: Лист з Чернігівської філії державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» (ДУ «Держґрунтохорона») та спогади членів родини <chernigiv_grunt
ukr.net>, 13 трав. 2019 р., 12:55
Першим місцем роботи став колгосп імені Леніна в селі Рожнівка Ічнянського району Чернігівської області, куди він прибув після закінчення академії в 1955 році за розподілом.
Пройде зовсім небагато часу і він у 31 рік очолить цей колгосп. У період повільних просувань кар'єрними сходами це рішення колгоспників, які довірили ще молодому фахівцеві свої долі, означало багато.
І цю довіру довелося виправдовувати. Виправдовувати тим, що колгоспники села Рожнівка одними з перших в області стали отримувати заробітну плату грошима, а не трудоднями і продуктами. Тим, що, за його ініціативою, одним з перших рішень правління було зменшення заробітної плати керівництву колгоспу. Тим, що в селі з'явилося світло від високовольтної лінії і вже не потрібно було користуватися гасовою лампою у вечірні години. У селі з'явилися новий ФАП з кабінетом фізіотерапії, були побудовані нова ферма, контора, магазин, їдальня, лазня. Почалася прокладка асфальтованої дороги по селу і до районного центру.
Колгоспники часто приходили до голови зі своїми проблемами. Просили ради не тільки по виробничим, а і з найріноманітнішими особистими питаннями, як то: що робити з питущим чоловіком або куди відправити дітей на навчання? До речі, останнє питання – навчання дітей колгоспників, хвилювало Володимира Іларіоновича найбільше. Для нього не було проблемою придбати за свої гроші і привезти підручники з Києва для всіх учнів третього класу, коли почався перехід на нову шкільну програму, а також переконати батьків у необхідності навчання їх дітей не тільки в інститутах, а й в аспірантурах. Так, завдяки його наполегливості, діти колгоспників Рожнівки ставали інтелігентами в першому поколінні: лікарями, вчителями, інженерами. За його настановою продовжила навчання в аспірантурі Львівського медичного інституту Ніна Іванівна Смоляр – перша жінка-професор в Україні. Вона згадує, що її мама не вміла ні читати, ні писати, а батько закінчив лише початкову школу.
Прагнення до навчання було у Володимира Іларіоновича постійним. Керуючи колгоспом, він не поривав зв'язку зі своїм колишнім навчальним закладом, займаючись наукою. У 1971 році рішенням Ради Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії Байді В. І. було присуджено вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук. Будучи скромною людиною, він завжди говорив, що кандидатський ступінь це не що інше, як надана можливість займатися наукою. І коли в 90-і роки почали з'являтися у величезній кількості найрізноманітніші академії, вчені ради і т.і., які запрошували його до співпраці, він відмовлявся ставати «весільним генералом» подібних установ.
Незабаром після захисту дисертації надійшло запрошення з обласного центру – Володимиру Іларіоновичу запропонували посаду головного агронома в Чернігівському обласному управлінні сільського господарства. У ті роки в управлінні з'явилося чимало фахівців, які згодом стали керівниками сільськогосподарських установ та підприємств області – Чайка А. К., Бойченко П. М. та ін. Колишні працівники управління згадують, що це була одна з найсильніших команд, які коли-небудь працювали в управлінні. Невипадково в ці роки Байда отримав ще одну нагороду – орден Знак Пошани, яким нагороджувалися за високі виробничі показники, в тому числі і в сільському господарстві. Серед тих, кому згодом було запропоновано самостійну ділянку роботи, був і В. І. Байда.
У 1977 р. він був призначений на посаду директора Чернігівської зональної агрохімічної лабораторії. Потім, згідно з Постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 11 вересня 1979 р. № 446 «Про створення єдиної спеціалізованої агрохімічної служби в республіці» ЗАЛ були перетворені на державні обласні проектно-розвідувальні станції хімізації сільського господарства. Пізніше, в результаті неодноразової зміни та розширення своїх функцій, відповідно до Наказу Міністерства агропромислового комплексу від 03.11.1999 № 339 державні обласні проектно-розвідувальні станції хімізації сільського господарства було перетворено на державні проектно-технологічні центри охорони родючості ґрунтів і якості продукції Автономної Республіки Крим та областей.
За короткий час Володимир Іларіонович детально оволодів всіма тонкощами агрохімічної науки і здобув визнання як професіонал не тільки в своєму колективі, а й серед науковців інших наукових установ. Крім професійних якостей, Байда В. І. володів мистецтвом спілкування з людьми, був толерантним до людських слабостей, але в той же час вимогливим до виконання співробітниками своїх службових обов'язків, за що його любили і шанували.
Володимир Іларіонович очолював колектив з 1977 по 1999 і увесь час продовжував учитися. Він постійно цікавився новинками ґрунтознавства, навчався у Вищій школі управління сільським господарством Міністерства сільського господарства СРСР. Був нагороджений медалями «За трудову доблесть» та «За довголітню і сумлінну працю».
Перебуваючи на посаді директора установи, провів велику організаторську роботу зі створення районних агрохімічних лабораторій, пунктів хімізації в господарствах. Після Чорнобильської катастрофи під його керівництвом в короткі терміни було проведено великомасштабне радіологічне обстеження сільськогосподарських угідь області.
У страшному 1986 році, коли вперше «мирний» атом вирвався з-під контролю людини, станція хімізації однією з перших в Україні почала визначати рівень радіації в ґрунті, продуктах тваринництва, сільськогосподарській продукції.
В. І. Байда постійно виїжджав у «забруднену» зону, співпрацював зі швейцарською фірмою, яка вивчала вплив радіації на сільськогосподарську продукцію, знаходив і рекомендував способи відгодівлі худоби для зменшення рівнів забруднення м'яса і молока. Можливо, це і підірвало його здоров'я.
Згодом Байда Володимир Іларіонович перейшов на посаду завідувача відділом, поступившись місцем керівника своєму учневі Мельнику Анатолію Івановичу.
Здавалося, що ще багато чого попереду і потрібно ще встигнути насолодитися спокійною старістю. Хвороба порушила всі плани. У 2002 році його не стало.
Світла пам'ять про Володимира Іларіоновича Байду назавжди збережеться в серцях друзів, товаришів, колег.
