Ковтун Олександр Вікторович

Олександр Ковтун

Олександр Вікторович Ковтун (народився 22 лютого 1986 в селі Підгайне — помер 26 вересня 2025 в районі населеного пункту Вище Солоне Ізюмського району Харківської області) — солдат 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Загинув на Російсько-українській війні.

Життєпис

Джерело: Носівщина в жалобі, Життя громади - інформаційний бюлетень Носівської міської ради, 28 вересня 2025

У 2001 році закінчив Носівську неповну середню школу №7, а потім продовжив навчання у професійно-технічному училищі №33 села Мрин, де опановував професії слюсаря-ремонтника і тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.

Змалку Олександр вирізнявся працьовитістю, любов'ю до природи та глибокою відданістю родині. Робота у Мринському лісництві бензопильщиком дала йому можливість поєднати любов до природи з відчуттям порядку та відповідальності. Він із захопленням збирав гриби, обожнював риболовлю. Олександр був душею компанії, оптимістом і людиною, навколо якої завжди збиралися друзі. У родині він був надійним сином, люблячим братом, відданим чоловіком та турботливим батьком двох синів — Артема та Артура, яких виховував разом із дружиною Юлією.

З 15 березня 2022, перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну, став на захист Батьківщини. Служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського, разом з побратимами пройшов важкі бої по всі й лінії фронту, а згодом поповнив ряди славнозвісної третьої окремої штурмової бригади, де брав активну участь у штурмах ворога. Олександр пройшов довгий і надзвичайно виснажливий шлях Воїна і захисника.

З 2022 по 2023 рік він проходив службу у 58-й окремій мотопіхотній бригаді, а з 2023 року був переведений до 3-ї окремої штурмової бригади.

Перебував у «кільці» під Авдіївкою, воював на «нулі» у Бахмуті та в найгарячіших точках Донеччини й Луганщини.

Попри численні контузії, продовжував службу як навідник у підрозділі протиповітряної оборони — артилерійському взводі зенітної артилерійської батареї дивізіону військової частини.

9 серпня 2025 року в районі населеного пункту Вище Солоне Ізюмського району Харківської області, будучи старшим вогневої групи, виявив виняткову мужність і військову майстерність. У ході масованої атаки ворога особисто знищив кулеметним вогнем чотири ударні дрони, а його група ліквідувала ще кілька FPV-дронів та боєприпас «Ланцет». Завдяки його діям було врятовано життя побратимів і збережено військову техніку.

Похований на кладовищі по вул. Центральна (в напрямку с. Андріївка).

40-річчя, якого не буде

Стаття Григорія Шевченка «40-річчя, якого не буде» у газеті «Чернігівщина: новини і оголошення», 29 січня 2026 року: