Відмінності між версіями «СЕМА-Україна»
Рядок 5: | Рядок 5: | ||
== Співпраця == | == Співпраця == | ||
− | :''Джерело: «Вісті», 18 липня 2024 року | + | :''Джерело: «Вісті», № 28 (1497), 18 липня 2024 року, сторінка 4.'' |
Тетяна ЗЕЗЮЛЬКІНА: «Співпраця з міжнародними партнерами дає нам можливість більше допомагати фронту та всім, хто цього потребує в тилу…» | Тетяна ЗЕЗЮЛЬКІНА: «Співпраця з міжнародними партнерами дає нам можливість більше допомагати фронту та всім, хто цього потребує в тилу…» | ||
Версія за 22:22, 22 липня 2024
Громадська організація «СЕМА-Україна» — зареєстрована в Носівці 19 серпня 2022. Код ЄДРПОУ 44898029.
Люди
- Зезюлькіна Тетяна Володимирівна — керівник
Співпраця
- Джерело: «Вісті», № 28 (1497), 18 липня 2024 року, сторінка 4.
Тетяна ЗЕЗЮЛЬКІНА: «Співпраця з міжнародними партнерами дає нам можливість більше допомагати фронту та всім, хто цього потребує в тилу…»
З очільницею ГО «СЕМА-Україна» Тетяною Зезюлькіною ми домовилися зустрітися в офісі організації. Натомість завітавши сюди раніше обумовленого часу, зустріли в Тетяни Володимирівни чергових відвідувачів. Разом з волонтерами ніжинської ГО «Час змін» вони саме завантажували автівку коробками з дитячим харчуванням, іншими продуктами й речами з гуманітарного вантажу, що минулого тижня надійшов сюди від їхніх польських друзів та партнерів. Утім, і згодом в ході нашої розмови, Тетяна Володимирівна ще неодноразово відволікалася на видачу гуманітарної допомоги активістам та волонтерам за їхніми запитами для військовослужбовців і цивільних.
Не зважаючи на те, що громадська організація «СЕМА-Україна» у Носівці створювалася з метою надання юридичної й психологічної допомоги постраждалим через сексуальне та гендернозумовлене насильство, пов'язане зі збройною агресією росії проти України, волонтерська підтримка наших захисників і захисниць на передовій та поранених у госпіталях, надання гуманітарної допомоги ветеранам ЗСУ, мешканцям і мешканкам постраждалих територій, вимушено переселеним людям, родинам із дітьми та кризовим категоріям сімей також залишаються серед пріоритетних завдань.
І це зрозуміло. Адже й сама Тетяна Володимирівна свою громадську діяльність починала з волонтерства ще під час АТО – 16 червня 2014 року вони з чоловіком Олександром та ще одним їхнім знайомим, завантаживши мікроавтобус харчами й засобами гігієни, вперше вирушили на Луганщину, де тримали оборону наші воїни-земляки. Після того ще були десятки волонтерських виїздів на Схід. Спочатку їхали як приватні особи, пізніше вже – як волонтерський екіпаж «Захисник», залучивши до цих поїздок своїх друзів-носівчан – подружжя Людмили та Володимира Кравченків. Утім, ту першу поїздку вони навряд чи коли забудуть – як за емоціями, отриманими від зустрічі з воїнами, так і тому, що вперше потрапили тоді під обстріл російських фосфорних зарядів.
І на створення громадської організації, яка б могла надавати допомогу у вирішенні соціальних, економічних, психологічних, культурних чи якихось інших проблем людей, зазнали сексуального чи іншого гендернозумовленого насильства через російську збройну агресію, їх також наштовхнуло волонтерство.
Під час однієї з поїздок у зону АТО волонтерський екіпаж «Захисник» опинився в заручниках скандально відомих спецпризначенців роти МВС «Торнадо», яких було звинувачено у вчиненні ряду військових злочинів різної тяжкості, у тому числі й сексуального насильства.
Після звільнення відбулася їхня перша зустріч з доктором Денісом Муквеге та знайомство з його Фондом.
Саме Фонд взяв за мету об'єднання постраждалих від насильства під час збройних конфліктів, що відбуваються на планеті, через створення глобального руху самих постраждалих, назвавши його SEMA.
Відділення Фонду Муквеге є майже в тридцяти країнах світу і ще до початку повномасштабного вторгнення з'явилося воно і в Україні. Долучившись до всеукраїнського руху SEMA, Тетяна Зезюлькіна та Людмила Кравченко отримали змогу згуртуватися з тими, кому у своєму житті також довелося пережити подібне чи й навіть гірше, зустрічатися разом, відкрито обговорювати те, що трапилося, ділитися досвідом власних напрацювань, які б допомагали потерпілим від збройних конфліктів повертатися до звичного життя, а відтак і ставати сильнішими.
- – Згадуючи звірства росіян у Бучі, Ірпені, у наших чернігівських Новому Бикові, Ягідному, Старій Басані, в інших містах і селах, розуміємо масштаби й жахи поширеної в терористів практики сексуального насильства, — розповідає Тетяна Володимирівна.
- – Треба було розслідувати кожен такий випадок, збирати свідчення й докази, документувати їх, щоб згодом можна було довести ті всі жахи, що були спричинені російською армією.
- Тож документування військових злочинів також є ще одним напрямком діяльності ГО «СЕМА-Україна».
- Ми неодноразово були в Ягідному, організовували зустрічі з потерпілими від російських ординців, говорили з очевидцями тих страшних подій.
- Ділилися власним досвідом перебування у полоні й це вже було поштовхом для людей відкрито вести наші діалоги. З їхніми свідченнями як голові громадської організації мені доводилося неодноразово виступати на міжнародних форумах, численних конференціях, де ми намагалися використати будь-яку, навіть найменшу можливість, аби якнайбільше людей у світі дізналися про військові злочини росіян. Крім того, ми багато розповідали їм про свою волонтерську діяльність і багато хто з закордонних партнерів був готовий нас підтримувати.
- – Ви не уявляєте нашу радість, — веде далі моя співрозмовниця, — коли після однієї з міжнародних конференцій, що проходила у Гданьську, до нашої делегації підійшла очільниця польської громадської організації з пропозицією прийняти на реабілітацію групу наших постраждалих від сексуального насильства співгромадянок.
- – Завдяки цьому чотирнадцять наших землячок отримали змогу відпочити, пройти повне медичне обстеження та отримати психологічну допомогу у Кракові. Загалом приємно визнавати, як багато хороших, щирих людей з готовністю йдуть нам на допомогу. Якщо я не помиляюся, то від часу реєстрації нашої організації у 2022 році здійснили документальний супровід п'ятдесяти семи автівок, завезених з-за кордону й відправлених у зону бойових дій. Понад сто двадцять тон гуманітарної допомоги різного спрямування, отриманої з-за кордону, також передали для потреб військових та цивільних, сімей з дітьми та внутрішньо переміщених осіб.
Тетяна Зезюлькіна каже, що в СЕМА-Україна завжди відкриті для співпраці та спілкування.
- – Якщо до нас звертаються люди чи якісь громадські організації, ми завжди допомагаємо, ділимося тим, що маємо чи намагаємося знайти необхідні речі. Переважно це військові потреби – ми постійно на зв'язку з військовими частинами, в яких служать та на яких напрямках воюють наші земляки – носівчани, ніжинці. Дуже тісно співпрацюємо з військовими госпіталями, оскільки зарубіжні соціальні партнери надсилають нам медичне обладнання – Луцький, Полтавський, Київський, Чернігівський, Київська лікарня швидкої медичної допомоги, Прилуцька міська лікарня, Бахмутський військовий госпіталь тощо. Завжди на зв'язку з місцевими громадськими організаціями, які займаються волонтерством – ніжинські ГО «Час змін» та Волонтерський штаб «Наші люди всюди», носівські ГО «Сила матері», Рух «Маскувальник» та багатьма іншими.
- Наразі займаємося розподілом гуманітарного вантажу, який минулого тижня отримали від наших польських друзів-волонтерів з ГО «Знаки пам'яті» — генератори, крісла колісні, милиці, матраци, аптечки, тактичне спорядження, засоби гігієни, консерви тривалого зберігання, постільна білизна, вода, дитяче харчування тощо.
Десять років активної волонтерської та громадської діяльності – це немало.
Далекі й невідомі дороги, пов'язані з небезпекою, важкі вантажі, пошуки найнеобхіднішого, домовленості, величезна відповідальність… Чи виникало бажання повернутися до розміреного, тихого і спокійного життя? На ці та подібні запитання Тетяна Зезюлькіна відповідає заперечливо.
- – Щоб так думати, треба було, мабуть, тоді, ще десять років тому не братися за цю справу. Тим більше, що якщо раніше ми вирушали в зону бойових дій, щоб підтримати воїнів, чиїхось синів і дочок, батьків, братів і сестер, то зараз маю для цього ще суттєвішу мотивацію – разом з ними воює і мій син…
Записала Катерина МИХАЙЛЕНКО
Матеріал підготовлено за підтримки Волинського пресклубу