Семениха

Яблуня на місці колишнього обійстя

Семениха — назва колишнього хутора в урочищі Горішне.

До Семенихи їхати дорогою з колишньої 2 бригади колгоспу імені Кірова до кладовища під лісом і ця територія і є Семениха, а далі іде Струга — це все були хутори.

Із книги «Партизанська Носівщина»:

21 квітня 1942 за наказом командування партизанського загону близько 60 партизанів зібралися в хуторі Семениха. Весна в цей рік була пізньою. Водою залило всі низини й болота. Багатьом довелося добиратися на збір човнами. Частина партизанів загинула від рук окупантів. За свою безпечність поплатилися життям такі члени загону, як Довгопол, Кононенко.

Про Семениху

Джерело: Ніна Хоменко: Про Семениху, 7 травня 2024

Дізналася про цей хутір ще малою з розповіді мого прадіда Миколи Бурсука (1911р.н.)

У лісі за 6 кілометрів від села Дебреве, в урочищі «Орішному» на місці обеліска, у середині 19 століття жив дядько Семен. Був він дуже сором'язливий. А дружина його — як вогонь! Чоловік повністю підкорявся жінці, яка все брала у свої руки, верховодила в сім'ї. У ті часи мало хто називав заміжніх жінок на ім'я, а звали їх за іменем чоловіка. От і ця — Семениха.

Життя вирувало. Хутір був невеличкий — хатинок 10. У центрі хутора й стояла хата Семенихи. Так, Семенихи, а не Семена. З чоловіка ж не було ніякого ні зиску, ні гарного слова. Всі знали, що Семениха — головна не лише в сім'ї, а й на хуторі.

Так і пішла назва хутора в урочищі «Орішному» – Семениха.

За легендою, у сім'ї Семенихи були одні дочки. Коли вони повиходили заміж, то народжували теж дівчаток. Семениха сумувала, що рід їхній переведеться. Скільки ж було радості, коли весною 1900 року внучка Семенихи народила хлопчика!

— Правнук! Семен! – на радощах закричала бабуся.

Одразу пішла і біля хати посадила маленького дубочка. На честь правнука.

Так і по цей день росте Семенів дуб, якому понад 120 років.