Відмінності між версіями «Марущенко Михайло Леонтійович»
(оповіданні) |
(конкурсах) |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
На Державних екзаменах в Ніжинському культурно-просвітницькому училищі в 1965 році комісія одноголосно винесла рішення про відмінні оцінки випускнику Михайлу Марущенку й рекомендувала його на навчання до профільного вишу. Багато хто із педагогів радив молодому фахівцеві йти до консерваторії й здобувати класичну музичну освіту, оскільки талант юнака цілком це дозволяв. Щиро дякуючи своїм вчителям, молодий музикант прийняв інше, давно осмислене рішення, повернутися на батьківщину, до своєї мами [[Марущенко Хима Кузьмівна|Хими Кузьмівни]], яка у важкі післявоєнні роки намагалася всіляко зберегти і примножити Талант свого сина. Його на той час приваблювала перспектива стати керівником [[Держанівський будинок культури|Держанівського будинку культури]] і вчити музики і співу дітей у своїй школі. | На Державних екзаменах в Ніжинському культурно-просвітницькому училищі в 1965 році комісія одноголосно винесла рішення про відмінні оцінки випускнику Михайлу Марущенку й рекомендувала його на навчання до профільного вишу. Багато хто із педагогів радив молодому фахівцеві йти до консерваторії й здобувати класичну музичну освіту, оскільки талант юнака цілком це дозволяв. Щиро дякуючи своїм вчителям, молодий музикант прийняв інше, давно осмислене рішення, повернутися на батьківщину, до своєї мами [[Марущенко Хима Кузьмівна|Хими Кузьмівни]], яка у важкі післявоєнні роки намагалася всіляко зберегти і примножити Талант свого сина. Його на той час приваблювала перспектива стати керівником [[Держанівський будинок культури|Держанівського будинку культури]] і вчити музики і співу дітей у своїй школі. | ||
| − | Звичайно, мрія стати професійним естрадним співаком ніколи його не залишала. З цією метою він бере участь у Всеукраїнських співочих | + | Звичайно, мрія стати професійним естрадним співаком ніколи його не залишала. З цією метою він бере участь у Всеукраїнських співочих конкурсах, на яких він стає дипломантом. Виступи Михайла Леонтійовича в різних концертах демонструються на Всеукраїнських телеканалах. У нього був ще і великий талант художника. Художнє оформлення приміщення нашого БК будо здійснене ним самостійно, на захоплення всіх відвідувачів… Михайло Леонтійович всіляко прагнув співпрацювати із талановитою родиною держанівських художників [[Какало Ганна|Какало]] — Ганною та її сином — Заслуженим художником України [[Какало Олексій Васильович|Олексієм Васильовичем]]… Мріяв про створення в Будинку культури картинної галереї… Творчу роботу в рідному селі митець поєднував із навчанням в Київському державному інституті культури імені О. Є. Корнійчука. |
У 1967 році в Держанівську середню школу приїхала працювати старшою піонервожатою молода дівчина [[Марущенко Раїса Олексіївна|Раїса]]. Вона швидко стала неформальним лідером з організації позакласного виховного життя школи й культурно-просвітницької діяльності села. Їхня зустріч стала доленосною для обох цих красивих душею молодих людей. [[9 серпня]] [[1970]] року вони стали подружжям. [[25 червня]] [[1971]] року в родині народилася донька Мирослава, яка росла хорошою талановитою дитиною і з часом стала вчителем нашої школи. Заслужений журналіст України [[Будлянський Микола Георгійович|М. Г. Будлянський]] у своєму оповіданні “Якими вони хлопцями були”, із його книги “Розкажи мені, Мамо”, зазначав, що це була надзвичайно красива подружня пара. Талановиті люди всіляко творчо доповнювали одне одного. Михайло Леонтійович був художнім керівником багатьох творчих фольклорних колективів, солістом в яких була його дружина. Згодом Раїса Олексіїна стала вчителем, директором Держанівської школи, головою Держанівської сільської ради. Всі роки вона всіляко сприяла культурно-просвітницькому життю нашої школи і сільської громади. Вона це сприймала як особливе моральне зобов'язання перед Пам'яттю про свого чоловіка... | У 1967 році в Держанівську середню школу приїхала працювати старшою піонервожатою молода дівчина [[Марущенко Раїса Олексіївна|Раїса]]. Вона швидко стала неформальним лідером з організації позакласного виховного життя школи й культурно-просвітницької діяльності села. Їхня зустріч стала доленосною для обох цих красивих душею молодих людей. [[9 серпня]] [[1970]] року вони стали подружжям. [[25 червня]] [[1971]] року в родині народилася донька Мирослава, яка росла хорошою талановитою дитиною і з часом стала вчителем нашої школи. Заслужений журналіст України [[Будлянський Микола Георгійович|М. Г. Будлянський]] у своєму оповіданні “Якими вони хлопцями були”, із його книги “Розкажи мені, Мамо”, зазначав, що це була надзвичайно красива подружня пара. Талановиті люди всіляко творчо доповнювали одне одного. Михайло Леонтійович був художнім керівником багатьох творчих фольклорних колективів, солістом в яких була його дружина. Згодом Раїса Олексіїна стала вчителем, директором Держанівської школи, головою Держанівської сільської ради. Всі роки вона всіляко сприяла культурно-просвітницькому життю нашої школи і сільської громади. Вона це сприймала як особливе моральне зобов'язання перед Пам'яттю про свого чоловіка... | ||
| Рядок 17: | Рядок 17: | ||
Педагогічна і мистецька праця Михайло Леонтійович належно оцінена державою і глядачами. Він був Переможцем і Дипломантом Всеукраїнських музичних конкурсів, був нагороджений Почесною грамотою Міністерства культури УРСР, Почесною грамотою Чернігівського обласного управління культури та іншими чисельними нагородами. Для нас, його учнів і всіх жителів Держанівки, найвагомішою Нагородою Михайла Леонтійовича була і є Пам'ять про цю Талановиту Щиру Людину — нашого Золотого голосу Держанівки, як його ще за життя, називали вдячні земляки — шанувальники Таланту Митця! | Педагогічна і мистецька праця Михайло Леонтійович належно оцінена державою і глядачами. Він був Переможцем і Дипломантом Всеукраїнських музичних конкурсів, був нагороджений Почесною грамотою Міністерства культури УРСР, Почесною грамотою Чернігівського обласного управління культури та іншими чисельними нагородами. Для нас, його учнів і всіх жителів Держанівки, найвагомішою Нагородою Михайла Леонтійовича була і є Пам'ять про цю Талановиту Щиру Людину — нашого Золотого голосу Держанівки, як його ще за життя, називали вдячні земляки — шанувальники Таланту Митця! | ||
| − | P.S. Серед багатьох зустрічей із талановитими людьми мені особливо значущою є багаторічна дружба із професором Національної музичної академії імені П. І. Чайковського, Заслуженим діячем мистецтв України Дмитром Анатолійовичем Болгарським. Відвідуючи заняття Шановного професора, чи репетиції церковних хорів, регентом яких він є вже понад тридцять років, я буквально на першому занятті цього Майстра впіймав себе на думці, що подіне відчуття причетності до пізнання високого Мистецтва я відчув ще у четвертому класі, коли до нас прийшов на перший урок музики М. Л. Марущенка… Ми, сільські діти 1970-х років, мали щастя відчути Музику в своїй Душі… Справу Михайла Леонтійовича та Раїси Олексіївни, продовжує їхній внук — талановитий музикант-професіонал Андрій, який повно увібрав в себе їхній духовно-мистецький Дар — нести Красу іншим! | + | P.S. Серед багатьох зустрічей із талановитими людьми мені особливо значущою є багаторічна дружба із професором Національної музичної академії імені П. І. Чайковського, Заслуженим діячем мистецтв України, протоієреєм Дмитром Анатолійовичем Болгарським. Відвідуючи заняття Шановного професора, чи репетиції церковних хорів, регентом яких він є вже понад тридцять років, я буквально на першому занятті цього Майстра впіймав себе на думці, що подіне відчуття причетності до пізнання високого Мистецтва я відчув ще у четвертому класі, коли до нас прийшов на перший урок музики М. Л. Марущенка… Ми, сільські діти 1970-х років, мали щастя відчути Музику в своїй Душі… Справу Михайла Леонтійовича та Раїси Олексіївни, продовжує їхній внук — талановитий музикант-професіонал Андрій, який повно увібрав в себе їхній духовно-мистецький Дар — нести Красу іншим! |
'''[[Супрун Микола Олексійович|Микола Супрун]]''' | '''[[Супрун Микола Олексійович|Микола Супрун]]''' | ||
Версія за 08:51, 22 лютого 2024
Михайло Леонтійович Марущенко (народився 21 листопада 1947 в селі Держанівка — помер 11 лютого 1985 року, там же) — директор Держанівського будинку культури, вчитель музики і співів Держанівської середньої школи.
Пам'ять Учнів про Вчителів
- Автор: Микола Супрун, лютий 2024.
На Державних екзаменах в Ніжинському культурно-просвітницькому училищі в 1965 році комісія одноголосно винесла рішення про відмінні оцінки випускнику Михайлу Марущенку й рекомендувала його на навчання до профільного вишу. Багато хто із педагогів радив молодому фахівцеві йти до консерваторії й здобувати класичну музичну освіту, оскільки талант юнака цілком це дозволяв. Щиро дякуючи своїм вчителям, молодий музикант прийняв інше, давно осмислене рішення, повернутися на батьківщину, до своєї мами Хими Кузьмівни, яка у важкі післявоєнні роки намагалася всіляко зберегти і примножити Талант свого сина. Його на той час приваблювала перспектива стати керівником Держанівського будинку культури і вчити музики і співу дітей у своїй школі.
Звичайно, мрія стати професійним естрадним співаком ніколи його не залишала. З цією метою він бере участь у Всеукраїнських співочих конкурсах, на яких він стає дипломантом. Виступи Михайла Леонтійовича в різних концертах демонструються на Всеукраїнських телеканалах. У нього був ще і великий талант художника. Художнє оформлення приміщення нашого БК будо здійснене ним самостійно, на захоплення всіх відвідувачів… Михайло Леонтійович всіляко прагнув співпрацювати із талановитою родиною держанівських художників Какало — Ганною та її сином — Заслуженим художником України Олексієм Васильовичем… Мріяв про створення в Будинку культури картинної галереї… Творчу роботу в рідному селі митець поєднував із навчанням в Київському державному інституті культури імені О. Є. Корнійчука.
У 1967 році в Держанівську середню школу приїхала працювати старшою піонервожатою молода дівчина Раїса. Вона швидко стала неформальним лідером з організації позакласного виховного життя школи й культурно-просвітницької діяльності села. Їхня зустріч стала доленосною для обох цих красивих душею молодих людей. 9 серпня 1970 року вони стали подружжям. 25 червня 1971 року в родині народилася донька Мирослава, яка росла хорошою талановитою дитиною і з часом стала вчителем нашої школи. Заслужений журналіст України М. Г. Будлянський у своєму оповіданні “Якими вони хлопцями були”, із його книги “Розкажи мені, Мамо”, зазначав, що це була надзвичайно красива подружня пара. Талановиті люди всіляко творчо доповнювали одне одного. Михайло Леонтійович був художнім керівником багатьох творчих фольклорних колективів, солістом в яких була його дружина. Згодом Раїса Олексіїна стала вчителем, директором Держанівської школи, головою Держанівської сільської ради. Всі роки вона всіляко сприяла культурно-просвітницькому життю нашої школи і сільської громади. Вона це сприймала як особливе моральне зобов'язання перед Пам'яттю про свого чоловіка...
Особливим талантом Михайла Леонтійовича була його педагогічна здатність групувати навколо себе талановитих людей. Багато років із ним працював художнім керівником нашого будинку культури Яків Денисович Трухан, який мав особливий художній талант, його виступи дійсно були феєричні. Після переїзду Якова Денисовича до Києва, його справу в 1970-ті роки гідно продовжив музикант-віртуоз Григорій Григорович Павелко, який з часом став вчителем музики і співів нашої школи. Навколо М. Л. Марущенка у 1970-1980-ті роки сформувалася ціла когорта талановитої молоді. Він як художній керівник ВІА нашого БК виховав таких талановитих музикантів як Григорій Ігнатенко, Віктор Самбур, Микола Страшок, Марія Трухан, Станіслав Чорний… Не всі вони стали професійними музикантами… Головне, що вони стали Хорошими людьми, для яких Михайло Леонтійович відкрив утаємничений світ Музики, з яким вони щедро ділилися й продовжують ділитися із іншими людьми!
На превеликий жаль 11 лютого 1985 року, наш Вчитель Михайло Леонтійович дуже рано переступив межу Вічності... Його дружина Р. О. Марущенко відійшла у Кращий Світ 21 грудня 2020 року ...
Педагогічна і мистецька праця Михайло Леонтійович належно оцінена державою і глядачами. Він був Переможцем і Дипломантом Всеукраїнських музичних конкурсів, був нагороджений Почесною грамотою Міністерства культури УРСР, Почесною грамотою Чернігівського обласного управління культури та іншими чисельними нагородами. Для нас, його учнів і всіх жителів Держанівки, найвагомішою Нагородою Михайла Леонтійовича була і є Пам'ять про цю Талановиту Щиру Людину — нашого Золотого голосу Держанівки, як його ще за життя, називали вдячні земляки — шанувальники Таланту Митця!
P.S. Серед багатьох зустрічей із талановитими людьми мені особливо значущою є багаторічна дружба із професором Національної музичної академії імені П. І. Чайковського, Заслуженим діячем мистецтв України, протоієреєм Дмитром Анатолійовичем Болгарським. Відвідуючи заняття Шановного професора, чи репетиції церковних хорів, регентом яких він є вже понад тридцять років, я буквально на першому занятті цього Майстра впіймав себе на думці, що подіне відчуття причетності до пізнання високого Мистецтва я відчув ще у четвертому класі, коли до нас прийшов на перший урок музики М. Л. Марущенка… Ми, сільські діти 1970-х років, мали щастя відчути Музику в своїй Душі… Справу Михайла Леонтійовича та Раїси Олексіївни, продовжує їхній внук — талановитий музикант-професіонал Андрій, який повно увібрав в себе їхній духовно-мистецький Дар — нести Красу іншим!
