Кожемяко Кузьма Данилович

Кузьма Кожемяко

Кузьма Данилович Кожемяко (1887, Носівка — 25 серпня 1937) — мешканець Носівки, репресований і розстріляний радянською владою.

Смерть за лімітом

Джерело: Юлія Філь: «Любити свій край – з відкритими очима...», Носівка Nosivka Nosowka, 24 жовтня 2022

Кузьма Кожемяко жив у містечку Носівка, де народився, де жили його батьки, брати, куми, друзі. Тут він закохався в чудову дівчину Марину, одружились. Бог дарував їм діточок, але і забирав багатьох… З 13 дітей залишились лише Данилко (1907 р/н), Мотя (1909 р/н), Олечка(1911 р/н) та Бориско (1917 р/н). Були вони всі православні, щиро віруючі люди - «спаського приходу».

Нелегкі історичні роки життя відміряла доля родині і особисто Кузьмі. Шість років (1910—1916) йому треба було віддати службі в царській армії, в період Першої світової війни, треба було ростити діточок, годувати сім’ю і жити... Дуже хотілось Кожемякам жити не гірше ніж сусіди, бути шатно вдягненими, мати достаток, нікого не боятись, зустрічатись великими родинами, співати, кохати гідних!

Кузьма Данилович не опускав руки, не корився долі, а завзято працював. Кожемяки не боялись важкої селянської роботи, були працьовитими. Треба було давати лад господарству, землі… Не чекав Кузьма Данилович «манни небесної», любив свободу, свою землю, беріг і цінував добро, що придбала родина своєю нелегкою селянською працею.

Між тим, прийшли в Носівку: колективізація, Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 30.01.1930р. «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств…», передача землі державі, вилучення сільськогосподарських запасів, знарядь праці, майна. Довели норми хлібоздачі, зобов’язали сплачувати податок з фруктових дерев ...

Не бажав Кузьма Данилович віддати до колгоспу свою землю, засоби виробництва, худобу, втрачати свободу господарювання. Всіма силами він намагався боронити (сховати, зберегти) свою власність. Не мав він іншого досвіду роботи ніж на землі. Не бачив — у колгоспі «Господаря». Не хотів Кожемяко працювали в рабстві за трудодні. Не міг спокійно дивитись, як жахливо в комуні, ставляться до вилученої худоби та знарядь праці...

Але місцевим органам виконавчої влади Носівки необхідно було з «одноосібника», «куркуля» Кузьми Кожемяко зробити порядну, покірну, контрольовану «радянську людину», котра свідомо відмовиться від своєї власності, буде рятувати державну економіку від злиднів та «віддано» працюватиме в комуні. От і прийшли перший раз до селянської родини Кожемяко, весною 1932 року місцеві «можновладці», вилучили двох коней, дві корови, отару овець, землю…

Відчай, розпач, горе, злидні, хвороби, смерті посипались на родину….

А далі 1937 рік – апогей терору, страху, лицемірства, брехні…

В цей рік в Носівку прийшли: «чекісти єжовського призову», Наказ НКВС № 00447 (30.07.1937) «Про операцію щодо репресування колишніх куркулів…», Великий терор, ліміти на арешти та розстріли…

На той час Кузьма Данилович, як колишній «куркуль» вже розпрощався зі своїм майном та землею. Не міг він похвалитися і чистотою соціального походження - з пролетарської сім’ї або родини селянина-незаможника. Не був він ентузіастом щодо режиму, не ходив на роботи до колгоспу, не виконував норми хлібоздачі, чим проявляв - свободолюбство і непокірність владі.

І ось серпень 1937року, Чернігівська область «не дотягує» до плану по арештам та стратам «ворогів народу»…

Знову приходять в родину Кожемяк, тепер вже вночі… Розібрали хату, сарай, клуню на потреби колгоспу, арештували старшого брата, батька - голову сім’ї, годувальника! Життя родини перетворилось на пекло! Матір з донькою Олею та сином Борисом вигнали з власної хати залишивши живими та відправили шукати по Носівці притулку. Старший Данило зумів втекти з під арешту на Степові Хутори, де на певний час його сховали близькі. Вкривати від вироку, сина - «ворога народу», «куркуля», не всі наважувались. Потім Данило, залишивши Україну лише в серці, шукав долі на Кавказі, в Сухумі, в Новоросійську…

Сім’я Кузьми Кожемяко була розчавлена, залякана та знедолена остаточно. Це був початок терору родини, але далеко не кінець…

Довгі роки діти Кузьми Даниловича мовчали зціпивши зуби, переписку і окремі зустрічі з братом Данилом вели таємно. Лише інколи, в будинку на Баштовій, де знайшли вони свій захисток, зі сльозами в очах, вечорами, в колі найближчих - співали старовинні українські пісні.

Майже всі родинні архіви, фото були знищені, щоб не скомпрометувати себе і нащадків в cпорідненні з «ворогом народу».

Вперше, онуки Кузьми Даниловича Кожемяко, Наталія та Тетяна відкрито заговорили про діда в 1992 році. Відродила Наталія Борисівна Кожемяко (Рекун) пам'ять про діда Кузьму, його чесне ім'я, знайшла свідків того терору, задокументувала спогади. Нарешті, отримала родина свідоцтво про смерть Кузьми Даниловича, де сухо зазначається, що 25.08.1937року у віці 50 років він був розстріляний в місті Чернігові. Повернула онукам Україна, а саме колгосп «Фрунзе», частку дідової землі в Носівці («на Спащині»), але там вже не було їх родинного дворища, хати, клуні, квітучого саду…

Які муки переживав Кузьма Данилович, коли в Чернігівському управлінні НКВД з нього вибивали зізнання і вигадування складу «злочинів»? Хто ті кати, що фальсифікували кримінальну справу, виносили «вирок без суду» і власноруч розстрілювали виконуючи ліміти? Де поховали тіло Кузьми Даниловича Кожемяко чернігівські чекісти?

За інформацією представника Інституту національної пам'яті у Чернігівській області, історика Сергія Бутка, поховання репресованих проводилось у лісі поблизу села Халявин Чернігівського району і на сьогодні їх точна кількість не відома, але орієнтовно можна говорити про понад 4 тисячі розстріляних чернігівців та жителів області. Загалом за даними протоколів «трійки» при управлінні НКВД по області з 9 серпня 1937 р. до 26 вересня 1938 р. було розглянуто 8108 справ. Із них: до розстрілу було засуджено 4 367 осіб. Списки розстріляних та захоронених в цьому урочищі досі не оприлюднені.

Трагедія родини Кузьми Кожемяко була не поодинока в Носівці.

Про це треба пам’ятати, розповідати дітям і внукам. Історію життя Кузьми і сотні інших репресованих носівчан повинні знати наші нащадки. Незнання — нас інколи губить. А непокаране зло — повертається. Як і сьогодні…

P.S.* фото та документи Кузьми Даниловича Кожемяко надала його онука – Наталія Борисівна Рекун. (Кожемяко).