Відмінності між версіями «Володьководівицький народний історико-краєзнавчий музей»
м (Perohanych перейменував сторінку з Володьководівицький історико-краєзнавчий музей на Володьководівицький народний історико-краєзнавчий музей) |
|
(Немає відмінностей)
|
Версія за 13:17, 23 серпня 2021
Володьководівицький народний історико-краєзнавчий музей Носівської міської ради
Люди
- Світлана Гусєва — завідувач музеєм.
Історія
Музей у 1996 році заснував ветеран війни Микола Сірик. Чоловік усе життя збирав фотографії та експонати. Значну допомогу в оформленні музею надали працівники та учні школи. Вони записували історії та розповіді старожилів, приносили фотографії.[1]
В музеї є 5 тематико-експозиційних зал. Тут можна дізнатися історію села від його народження, у роки створення колгоспів, під час війни і до сьогодення. Від кількості експонатів та фотографій розбігаються очі. Раніше тут було багато медалей і старовинних монет, але знайшлися такі «поціновувачі» історії, які вирішили привласнити цінні експонати. Та це не вплинуло на значимість музею для села та його жителів. Сюди люблять приходити діти й місцеві жителі, щоб поглянути на світлини своїх предків і послухати цікаві історії про Володькову Дівицю.[1]
Депутат із Ніжина: у селі на Чернігівщині музей і пам’ятник прославляють комуністичний режим
- Джерело: Сергій Бутко: Депутат із Ніжина: у селі на Чернігівщині музей і пам’ятник прославляють комуністичний режим, SVOBODA.FM, травень 2020
12 травня на адресу представника Українського інституту національної пам‘яті в Чернігівській області, надійшов офіційний лист від депутата Ніжинської міської ради VII скликання Анатолія Івановича Сліпака щодо гострих, проблемних питань з декомунізації.
Насамперед він повідомив, що в селі Володькова Дівиця Носівського району Чернігівської області, а це — Володьководівицький старостинський округ Носівської міської ради, є історико-краєзнавчий музей. Його експозиція висвітлює місцеву історію з позицій комуністичної ідеології та політики СРСР. Автор підкріплює свої звинувачення низкою фотокарток експозиційних стендів.
Від себе вкажемо, що вже 5 років діють Закони України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років», в яких чітко визначена державна політика національної пам’яті.
Отже, музейні експозиції безумовно повинні відповідати як їм, так і результатам досліджень української історичної науки незалежної України. І безперечно український музей НЕ має права пропагувати російську фейкову версію стосунків між Військом Запорізьким на чолі з Богданом Хмельницьким і Московським царством.
Крім всього іншого це — образа Захисників України, які шостий рік відбивають російську агресію, всім вбитим, пораненим, тим хто постраждав від московського напасника.
Також депутат Анатолій Сліпак вказав, що у центрі села в публічному просторі досі знаходиться пам’ятник Миколи Кропив'янського. Нагадаємо, що цей уродженець Володькової Дівиці був колабораціоністом, воював, займаючи військові посади, на боці російського агресора проти Української Народної Республіки, був карателем – з 1921 року певний час очолював війська ВЧК України і Криму. Іншими словами, на його совісті злочини проти Українського народу та Української державності.
Так, цей пам’ятник безумовно підлягає демонтажу відповідно пункту 3 (як чекіст), підпункту ґ пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Нами передано лист депутата Ніжинської міської ради VII скликання А. І. Сліпака до Чернігівської обласної державної адміністрації. Факти, викладені у цьому зверненні, зараз вивчаються, будуть готуватися відповідні рішення.
Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 Володькова Дівиця, Сільський Ревізор