Андрієнко Микола Петрович

Микола Андрієнко

Микола Петрович Андрієнко (народився 10 серпня 1948 в с. Федорівці Фастівського району на Київщині — помер 2009) — журналіст, політик, поет, прозаїк, голова Носівської районної державної адміністрації (з березня 2005 по липень 2007), депутат Носівської районної ради, автор поетичних збірок, психологічного роману «Лисогори».

Життєпис

1955 – 1966 – навчання в школі.

1966 – 1976 – працював на різних посадах в м. Києві, навчався в КДУ на факультеті журналістики.

1976 – 1977 – Ніжинське протипожежне підприємство.

1977–1988 — працював у споживчій кооперації Носівського району.

• 1977 – 1980 – Носівський коопунівермаг.
• 1980 – 1984 – завідуючий магазином «Спорттовари».
• 1984 – 1985 – Носівська райзаготконтора.
• 1985 – 1988 – на різних посадах у Носівській райспоживспілці.

1988 – 1992 – Доманівська райспоживспілка.

1994 – комерційний директор МП «Осма».

1994 – 1996 – регіональний комерційний директор НПКЦ «ГЛЮДА ЛТД».

1996 – 1997 – інженер Носівського автопідприємства.

1998 – 2000 – заступник директора з навчально-виробничої роботи Носівської середньої школи № 2.

2000 – 2001 – заступник директора ПП «Прод-Агро».

2001 – 2002 – районний центр зайнятості.

2002 – 2005 – ЗАТ «Київ-Петрівська філія. Міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту».

З березня 2005 по 10 липня 2007 — голова Носівської районної державної адміністрації Чернігівської області.

Був обраний депутатом районної ради.

Зі збірки поезії «Спокута гріхів»

Андрієнко М. П. Спокута гріхів. Обкладинка збірки

На межі двох українських областей, Київської та Житомирської, двох світоглядів, древлянського і полянського, в невеличкому українському селі, де котить свою животворящу воду древня річка Ірпінь, прийшов у цей світ Микола Андрієнко.

Це був далекий післявоєнний рік, що наступив відразу після голоду 1947 року, час важких буднів та неситого дитинства.

У дружній родині Петра Сергійовича та Ганни Яківни, де тепло та затишно було сімом дитячим душам, з материнським молоком прививалася дітям любов до України, до її історичного минулого. І як спрагла земля сприймає життєдайну вологу, так і чуттєва Миколина душа всотувала в себе сказане та почуте.

А почути було що. і від того краялося дитяче серце та гартувався характер, бо хотілося бути схожим на козака Шматка, на діда Сергія, який заради власної гордості не схилив голову перед зловісними колективізаторами, на дядьків Миколу та Василя, командирів УПА — далеких і не дуже хлопчикових предків. Він саме тоді вчився житло, запам'ятовував, записував, закарбовував усе, щоб через літа про все оте розповісти у своїх поезіях і в епічній трилогії "Карби на серці, "Лисогори", "Так було", де саме невеличка їхня Федорівка і стала прообразом непокірних і гордих Лисогорів. Але це буде набагато пізніше. А між тим були роки навчання в університеті, участь в акціях непокори 1966—1970 рр. українського студентства, буремні 1989-1992 роки, участь у створенні осередків НРУ та УНП, роки гоніння вже у незалежній Україні та найактивніша участь у Помаранчевій революції.

Ось і все. Таке непросте та гідне життя. Здавалося, ніякого геройства, але нехай той, хто засумнівався, спробує його повторити. І головне все, від початку і, сподіваюсь, до останніх днів — чисте, відверте і надзвичайно наше, українське.

Некролог

Із книги: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Звістка гірка і невблаганна: на 61-у році перестало битися щедре і неспокійне серце Миколи Петровича Андрієнка. У розквіті творчих сил, щедрого таланту передчасно завершив він свій земний шлях і тому вдвічі боляче, бо багато і багато ще не встиг зробити з того, що судилося долею. Вона не раз випробовувала його тернистими дорогами в житті, гартуючи характер у найкращих рисах полум'яного патріота України, безкомпромісної державної людини і літератора, із серця і помислів якого народжувалось красивою квіткою слово. Воістину Слово, яке працювало і надихало, зачаровувало – в поезії, прозі, публіцистиці…

Народився Микола Андрієнко 10 серпня 1948 року в селі Федорівці Фастівського району на Київщині. Пройшов гарт багатьма робітничими професіями, але після навчання в Полтавському кооперативному інституті і здобутого фаху товарознавця присвятив себе роботі в споживчій кооперації Носівщини, із 1977 по 1988 рік вирісши від рядового продавця до керівника, організатора торгівлі та громадського харчування. Короткий час працював заступником голови правління райспоживспілки на Миколаївщині та очолюючи один із столичних комерційних центрів. Та із 1994-го доля знову повернула його в Носівку. Працював інженером автопідприємства, очолював учкомбінат, комерційну службу приватного підприємства, а затим агрофірми „Продагро”.

Водночас у вируючому повсякденні залишався на вершині свого неспокійного духу як у боротьбі за незалежну Україну, так і за її розбудову. Будучи в перших рядах чолових Народного Руху України в районі, головою районної організації УНП, наближав і палко вітав помаранчеву революцію, став її ідеологом і рушієм.

У березні 2005 року Указом Президента України очолив виконавчу владу Носівщини, був обраний депутатом районної ради. На посаді голови райдержадміністрації Микола Андрієнко залишався людяним і відкритим до всіх, щиро вболіваючи за нове обличчя українського державного службовця. Глибоко до серця брав невдачі української влади в розбудові омріяної ним держави, переживав до болю проблеми інших і насамперед своїх земляків, умів зрозуміти і підтримати. Тому й передчасно згорів, залишивши по собі добру пам'ять в усіх, з ким був поруч у добрих справах, у книгах, які побачили світ і ще не надруковані.

Життя продовжується, і йому, як уже небожителеві, бо пройшов його стежками-дорогами на весь зріст, по-людськи й тому переходить у добру, світлу пам'ять, її неодмінно збережемо надовго.

КОЛЕГИ, ОДНОДУМЦІ, ДРУЗІ

Див. також

• «Лисогори»
• Голови Носівської районної державної адміністрації