Відмінності між версіями «Кияниця Іван Гордійович»
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
З перших днів пішов працювати трактористом до місцевого [[Колгосп імені Енгельса|колгоспу ім. Енгельса]]. Так все життя трактористом гусеничних тракторів і пропрацював. Ще й після виходу на пенсію працював, але вже на колісному «Бєларусі» на який його «пересадив» тодішній голова колгоспу [[К. О. Воловник]]. Бо «крутити баранку» з гідропідсилювачем вважалося значно легшим, аніж тягати важелі «ДТ-54», «ДТ-55», «ДТ-75» на яких йому довелося працювати за колгоспне життя. | З перших днів пішов працювати трактористом до місцевого [[Колгосп імені Енгельса|колгоспу ім. Енгельса]]. Так все життя трактористом гусеничних тракторів і пропрацював. Ще й після виходу на пенсію працював, але вже на колісному «Бєларусі» на який його «пересадив» тодішній голова колгоспу [[К. О. Воловник]]. Бо «крутити баранку» з гідропідсилювачем вважалося значно легшим, аніж тягати важелі «ДТ-54», «ДТ-55», «ДТ-75» на яких йому довелося працювати за колгоспне життя. | ||
| − | Чому обрав колгосп? Адже були пропозиції піти викладачем у [[Мринське училище механізації]], запрошували працювати у міліцію, у військкомат. А він обрав колгосп. Коли я вже подорослішав і теж якось спитав: «Чому колгосп?», він, помовчавши, сказав: «Сину, велика частина земель колгоспу «Енгельса», то наша із тобою земля». – Як, наша? – Ти ж знаєш, що твій дід і його батько | + | Чому обрав колгосп? Адже були пропозиції піти викладачем у [[Мринське училище механізації]], запрошували працювати у міліцію, у військкомат. А він обрав колгосп. Коли я вже подорослішав і теж якось спитав: «Чому колгосп?», він, помовчавши, сказав: «Сину, велика частина земель колгоспу «Енгельса», то наша із тобою земля». – Як, наша? – Ти ж знаєш, що твій дід і його батько Іван Гордійович, потомственні козаки, все життя були ковалями. Мали кузні і хоч і важкою працею, але заробляли непогані гроші. На гроші ті придбавали землю. Десятину за десятиною. Сіяли зернові, вирощували овець. Сім’я у діда була велика і трудилися усі дуже важко. Хіба що коли у сезон наймали наймитів для допомоги. |
А потім прийшли більшовики і все відібрали. Розкуркулили. Дід, щоб уникнути заслання на Соловки, віддав всі землі і 12 десятин дубового лісу й кузню добровільно. Він вже був старим для супротиву. А потім колективізація, голодовки. Все змінилося. Але ж ми селяни. От пішов я доглядати свою, ставшу колгоспною, землю… Так он що то за папери із царськими водяними орлами зберігалися у сундучку! Скільки я малим їх перебирав і роздивлявся. Особливо вражали великі водяні знаки, коли той папір дивитися проти вікна. А було ж тих «паперів» не один десяток. І то було все, що залишилося від каторжної праці династії ковалів. Нічого нема вічного. Про це мають пам'ятати ті, хто скуповують землю. Настане час і у них її теж заберуть. | А потім прийшли більшовики і все відібрали. Розкуркулили. Дід, щоб уникнути заслання на Соловки, віддав всі землі і 12 десятин дубового лісу й кузню добровільно. Він вже був старим для супротиву. А потім колективізація, голодовки. Все змінилося. Але ж ми селяни. От пішов я доглядати свою, ставшу колгоспною, землю… Так он що то за папери із царськими водяними орлами зберігалися у сундучку! Скільки я малим їх перебирав і роздивлявся. Особливо вражали великі водяні знаки, коли той папір дивитися проти вікна. А було ж тих «паперів» не один десяток. І то було все, що залишилося від каторжної праці династії ковалів. Нічого нема вічного. Про це мають пам'ятати ті, хто скуповують землю. Настане час і у них її теж заберуть. | ||
Версія за 19:29, 9 січня 2021
Іван Гордійович Кияниця (? — ?) — козак, все життя був ковалем, мав кузню.
Родовід
Прадід Кияниці Василя Васильовича (нар. 1950), дід Кияниці Василя Сергійовича (1919—1995), батько Кияниці Сергія Івановича.
Купча на земельну ділянку
5 березня 1912 року купив у козака Івана Федоровича Оксимця земельну ділянку на Кобизькому Шляху.
Спогади
- Фрагмент спогадів Василя Васильовича Кияниці про свого батька, Кияницю Василя Сергійовича[1]:
З перших днів пішов працювати трактористом до місцевого колгоспу ім. Енгельса. Так все життя трактористом гусеничних тракторів і пропрацював. Ще й після виходу на пенсію працював, але вже на колісному «Бєларусі» на який його «пересадив» тодішній голова колгоспу К. О. Воловник. Бо «крутити баранку» з гідропідсилювачем вважалося значно легшим, аніж тягати важелі «ДТ-54», «ДТ-55», «ДТ-75» на яких йому довелося працювати за колгоспне життя.
Чому обрав колгосп? Адже були пропозиції піти викладачем у Мринське училище механізації, запрошували працювати у міліцію, у військкомат. А він обрав колгосп. Коли я вже подорослішав і теж якось спитав: «Чому колгосп?», він, помовчавши, сказав: «Сину, велика частина земель колгоспу «Енгельса», то наша із тобою земля». – Як, наша? – Ти ж знаєш, що твій дід і його батько Іван Гордійович, потомственні козаки, все життя були ковалями. Мали кузні і хоч і важкою працею, але заробляли непогані гроші. На гроші ті придбавали землю. Десятину за десятиною. Сіяли зернові, вирощували овець. Сім’я у діда була велика і трудилися усі дуже важко. Хіба що коли у сезон наймали наймитів для допомоги.
А потім прийшли більшовики і все відібрали. Розкуркулили. Дід, щоб уникнути заслання на Соловки, віддав всі землі і 12 десятин дубового лісу й кузню добровільно. Він вже був старим для супротиву. А потім колективізація, голодовки. Все змінилося. Але ж ми селяни. От пішов я доглядати свою, ставшу колгоспною, землю… Так он що то за папери із царськими водяними орлами зберігалися у сундучку! Скільки я малим їх перебирав і роздивлявся. Особливо вражали великі водяні знаки, коли той папір дивитися проти вікна. А було ж тих «паперів» не один десяток. І то було все, що залишилося від каторжної праці династії ковалів. Нічого нема вічного. Про це мають пам'ятати ті, хто скуповують землю. Настане час і у них її теж заберуть.
Примітки
- ↑ Носівка Nosivka Носовка 2019-03-31
