Відмінності між версіями «Сердюк Євген Наумович»
uk>Perohanych |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
| |
Поточна версія на 00:00, 9 листопада 2020
Євген Наумович Сердюк (1876-1921) – архітектор-модерніст. Автор лабораторного корпусу Носівської селекційної станції (1911-1913).
До життєпису[ред. | ред. код]
Брав активну участь у громадському житті Харкова, був відповідальним секретарем Товариства техніків (1912—1917), експонував свої роботи на виставках у Харкові та Києві. Під час революції він включився у процес утвердження української державності в Харкові, через що наприкінці 1917 був змушений перебратися до Києва, а далі — до Кам'янця-Подільського, де протягом трьох років працював викладачем архітектури в Сільськогосподарському інституті та в Університеті.
Значна робота[ред. | ред. код]
- Джерело: Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є.Н. Сердюка харківського періоду творчості / Д.М. Вітченко // Архітектурний вісник КНУБА : наук.-вироб. збірник / відпов. ред. Куліков П.М. – К. : КНУБА, 2017. – Вип. 11–12. – С. 29–40.
Значною роботою Є. Н. Сердюка 1911 – 1913 рр. час стає комплекс будівель Носівської селекційно-дослідної станції на Чернігівщині (нині с. Дослідне Носівського району Чернігівської обл., будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення, охоронний №25).
Комплекс включав науково-дослідні, господарські споруди й житлові будинки.
В архітектурі головного корпусу раціоналістичні планувальні рішення поєднані з мотивами українського народного зодчества опрацьованими в стилістиці національного романтизму. Це відобразилися у введенні в композицію будівлі баштоподібного ризаліту, увінчаного грушоподібною банею із перехватом, характерною для українських церков та дзвіниць. У середині бані був влаштований водонапірний бак. Простінки між спареними вікнами трактовані як гранчасті напівколони. Головний вхід підкреслено дашком, який нагадує опасання. Декоративне оздоблення фасаді тотожне іншим об’єктам Є.Н. Сердюка: декоративні ніші, підвіконні орнаментальні вставки, піддашний карниз з кронштейнами.
Два одноповерхові 2-квартирні житлові будинки станції мали симетричний, підкреслено монументальний силует. Він утворювався завдяки високому наметовому завершенню даху центрального ризаліту будинку. В середині високого шатра розмістився водонапірний бак. Один будинок було знищено під час Другої світової війни, другий втратив первісну форму даху [12, с.122-123]
Характерні риси головного корпусу:
- напіввальмові дахи із трикутними фронтонами
- ризаліт-башта із грушоподібним завершенням
- трапеційний портал входу з монументальним ганком
- трапеційні віконні прорізи
- орнаментальний пояс з ніш-ширинок
- профільований карниз з кронштейнами
- окремі орнаментальні вставки
