Відмінності між версіями «Плоске»

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
м (Заміна тексту — «Мринська сільська громада» на «Мринська громада»)
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Пам'ятка в селі Плоске Носівського району 02.jpg|міні|Пам'ятка в Плоскому]]
 
[[Файл:Пам'ятка в селі Плоске Носівського району 02.jpg|міні|Пам'ятка в Плоскому]]
'''Пло́ске''' — село в Носівському районі. Населення становить 845 осіб. Орган місцевого самоврядування — [[Мринська сільська громада]].  
+
'''Пло́ске''' — село в Носівському районі. Населення становить 845 осіб. Орган місцевого самоврядування — [[Мринська громада]].  
  
 
Поштовий індекс: 17114
 
Поштовий індекс: 17114

Поточна версія на 11:47, 23 липня 2024

Пам'ятка в Плоскому

Пло́ске — село в Носівському районі. Населення становить 845 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мринська громада.

Поштовий індекс: 17114

Тел.: 04642-23131

Староста: Спашиба Лариса Олександрівна.

Географія[ред. | ред. код]

Понад селом протікає річка Рала, права притока Остра. На північ від села розташований ботанічний заказник «Борки», на південь — гідрологічний заказник «Куликове».

Історія[ред. | ред. код]

Біля села виявлено праслов'янське городище.

За переказами, село при болоті Голо виникло з 3-х хуторів, які були розташовані по прямій один від одного за 1 версту: Дубиновка, Калитовка, Метейковка.[1] Населений пункт Pluska позначено на «Спеціальному та докладному плані України…» де Боплана (1650) та на пізніших мапах.[2][3] Назва, ймовірно, пішла від рельєфу. У 19 ст. село також називали Плосква й Площа.[1]

Численні письмові згадки про Плоске почали з'являтися в середині XVII століття. Зокрема, село (а не деревня, тому мав бути свій храм) Плоске згадано в універсалах гетьмана Петра Дорошенка 28 червня 1660 року та гетьмана Івана Брюховецького 17 червня 1664 року. Також є згадки 1659, 1667, 1668, 1669 років.[1]

У часи Гетьманської України село Плоске належало до числа рангових — було в користуванні полкового війта м. Ніжина.

1747 року на кошти придворного духівника російської імператриці Єлизавети Петрівни протоієрея Федора Яковича Дуб'янського було збудовано дерев'яний Михайлівський храм. 30 вересня 1860 року при церкві було відкрито церковно-приходську школу. Першим учителем був священик Трифон Стефановський, якому допомагали дяки.[4]

22 квітня 1863 року в селі від необережного поводження зі стрілецькою зброєю згоріли Михайлівська церква, будинок священика, хлібний запасний магазин (склад) та понад 20 дворів. Іконостас храму було частково врятовано. Новий храм при кладовищі було побудовано з матеріалів Михайлівської церкви, яку було збудовано 1728 року в Салтиковій Дівиці, але закрито незадовго до події. Освячено храм 8 листопада 1863 року.[5] Два роки прихожани та священнослужителі збирали кошти (3000 руб.) на нову кам'яну церкву. Для побудови церкви було споруджено цегляний завод на землі прихожанина І. Ф. Дуб'янського. За тисячу цеглин платили 1 руб.20 коп., а ніжинському підрядчику І. П. Рещикову від кожної покладеної цеглини платили 2 руб.20 коп. Будівництво затяглось на довгі 14 років. Протягом яких було зібрано 13 000руб. 8 червня 1879 року приходському священнику Трифону Стефановському доручено провести освячення храму в складі священників: Л. Ячницького, Р. Малинки, П. Стопановського, І. Буримова і владики та п'яти дяків.

В роки війни на території Чернігівщини в лісах діяв партизанський загін «За Батьківщину». Друзями партизанів були Микола  Слісаренко, Олексій Калита та багато інших. 34 жителів села було живцем спалено в хаті М. Слісаренка. Тепер на цьому місті знаходиться стелла, що нагадує жителям села жахливий день 1 квітня 1943 року.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

У селі діють ФАП, Навчально-виховний комплекс І-ІІІ ст., СБК.

Видатні люди[ред. | ред. код]

З селом пов'язані:

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]