Відмінності між версіями «Бережняк Тамара Андріївна»
Рядок 11: | Рядок 11: | ||
Захоплення - написання авторських віршів. | Захоплення - написання авторських віршів. | ||
− | Музей дружби | + | Музей дружби (1987) |
Є музей в селі Світанок, в очі він мені давно впадає | Є музей в селі Світанок, в очі він мені давно впадає | ||
Рядок 85: | Рядок 85: | ||
Тих, хто щастя сьогодення нам виборював в боях | Тих, хто щастя сьогодення нам виборював в боях | ||
− | + | ||
Версія за 17:38, 6 липня 2023
Примітки
Тамара Андріївна Бережняк (дівоче прізвище Маслюк, народилася 20 квітня 1944 в селі Лемешівка Яготинського району Київської області) — працювала вчителькою української мови та літератури в Носівській середній школі № 1 з 1990 року.
Народилася в сім'ї службовців. По закінченню війни, батька перевели працювати зоотехніком в село Світанок Ніжинського району Чернігівської області. В селі Світанок, Тамара пішла у перший клас Щорської початкової школи. Продовжила здобувати освіту у Яхнівській 8-річці Монастирищенській середній школі Ічнянського району. Після школи вступила в Прилуцьке педучилище. По його закінченні одержала направлення на роботу у місто Дніпропетровськ, де вступила до Дніпропетровського державного університету на факультет укр.мова та література. Після закінчення університету, працювала вчителем укр.мови та літератури у Щорській 8-річній школі. В 1989 році, переїхала до міста Носівка Чернігівської області. З 1990 року, працювала працювала вчителькою укр.мови та літератури в Носівській середній школі №1. У 1994 році вийшла на пенсію.
Має двох синів - Бережняк Микола Павлович 1972 р.н, та Бережняк Юрій Павлович 1976 р.н.
Має трьох онуків - Бережняк Євгеній Миколайович 1993 р.н, Бережняк Юлія Юрівна 2001 р.н та Бережняк Максим Юрійович 2007 р.н.
Захоплення - написання авторських віршів.
Музей дружби (1987)
Є музей в селі Світанок, в очі він мені давно впадає
Про єднання двох народів Ось він що розповідає
Українці і словаки поріднились назавжди
Разом землю боронили від напасті та біди
На чернігівщину з Праги воювати подались
Гарні хлопці чорноброві, що трудилися колись
І життю вони раділи і кохатися хотіли
Воювати ти не хотіли, не хотіли довелось
О двадцятій у Прилуки друзі чехи прибули
Та на Ніжин по маршруту далі курс собі взяли
О півночі поїзд рушив, зник у темряві густій
Але мусив зупинитись, починався знову бій
Літаки мов зграя птахів із-за лісу потяглися
Розсипати смерть і горе вони знову узялись
Щось страшне тоді творилось у повітрі й на землі
Чувся стогін плач і зойки і текли річки крові
Хтось строчив із кулемета, хтось сусіда рятував
Хтось поранений смертельно, важко дихав і стогнав
І не можна підібрати влучних, поточних слів таких
Щоб правдиво змалювати всю картину мук людських
Відбомбившись чорні круки полетіли в інший край
Де іще життя буяло, золотився урожай
І тоді на поле бою поспішили із села
Але всі були вже мертві, смерть зв'явила всіх взяла
І поклонявшись над ними, понесли їх у село
І останки поховали, як зробити слід було
А невдовзі із граніту, люди пам'ятник звели
Шанували вони чехів, що в селі в них полягли
Час ішов, усе мінялось, поміняли і граніт
Обеліск біля музею в квітах, туях вже стоїть
І щороку на дев’яте, перемоги славний день
Їдуть гості і солдати і співають всі пісень
Грає музика в колонах, ветерани й учні йдуть
До підніжжя обеліска живі квіти всі кладуть
Так шанують в нас загиблих, пам'ятають у віках
Тих, хто щастя сьогодення нам виборював в боях