Відмінності між версіями «Глинка Демид Терентійович»
м (Імпортовано 1 версія) |
|||
Рядок 21: | Рядок 21: | ||
[[Категорія:Люди:Мрин]] | [[Категорія:Люди:Мрин]] | ||
[[Категорія:Партизани в Німецько-радянській війні]] | [[Категорія:Партизани в Німецько-радянській війні]] | ||
+ | [[Категорія:Загиблі в Німецько-радянській війні]] | ||
[[Категорія:Люди Г]] | [[Категорія:Люди Г]] |
Версія за 09:36, 22 січня 2021
Демид Терентійович Глинка — мешканець Мрина, партизан, у віці 74 роки арештований 22 січня 1942 і розстріляний німцями 25 січня після катувань.
- Фрагмент із книги «Партизанська Носівщина»:
22 січня (1942) Мринська поліція арештувала старого партизана Демида Терентійовича Глинку. До війни Глинка працював бригадиром колгоспу ім. Будьоного. В партизанському загоні з жовтня 1941 року. В листопаді фашистські карателі посилили свої репресійні дії проти партизанів і мирного населення, особливо лютували вони після розгрому поліцейського стану в Козарах. Усе частіше вони появлялися в Носівських лісах, щоб знищити партизанський загін. Приймаючи до уваги стан здоров'я Демида Терентійовича і його похилий вік (74 роки) Стратилат запропонував йому пробратися додому й там таємно перезимувати. А на весну, якщо окупантів ще не виженуть, знову повернутися в загін. Гірко було старому партизанові повертатися в окупований Мрин, але рішення було правильним.
В сувору зиму 1941 року старий партизан не вижив би в загоні. Партизани бачили, як довго стояв Глинка на лісовій стежці і махав рукою, прощаючись із загоном. Мринська поліція, а там були самі заядлі запроданці, дізналася про його перебування в партизанах і арештували Глинку. Але ніякими звірствами вони не могли добитися від нього видачі партизанського загону. Він не відмовлявся від своєї участі в партизанському загоні, але про своїх товаришів не сказав ні слова.
Жителі Мрина розповідали, що партизана захотів побачити і поговорити з ним сам німецький комендант. Між ними відбулася така розмова:
Комендант:
— Де знаходяться партизани?
Глинка:
— Не знаю. А якщо і знав би, то не сказав би.
Про цю розмову розповідали у свій час жителі Мрина. Старику вибили останні зуби, шомполом викололи око і били до напівсмерті, а 25 січня босого і роздягнутого ледь живого по морозу й снігу погнали на кладовище, де і розстріляли.