Збаразська Федора Степанівна

Феодора Збаразська

Збаразька Федора Степанівна, з народження Куцибіна Феодора Стефанівна (народилася 6 травня 1878 в Носівці — померла 1966 в Носівці), козачка.

Українська козачка Носівської общини

Нарис Юлії Філь «Українська козачка Носівської общини», опублікований 18 січня 2021 в Фейсбук-групі «Енциклопедія Носівщини».

Кажуть, що історія пишеться чоловіками. До речі, історія Носівщини також? Але чому? Жінок майже не помітно в нашій історії, і ким були ті носівчанки?

«Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука? Чи пісня й думка кволі?». Ці слова Лесі Українки, на мою думку, дуже точно підходять до образу й долі, непомітної в історії Носівки жінки — Феодори Степаніни Куцибіної (Збаразcької).

Народилась Феодора (Федора) Стефанівна (Степанівна) в містечку Носівка в сім'ї козака Стефана (Степана) та Уляни Куцибіних 6 травня 1878 року, православного віросповідання. В сім'ї росло ще дві дівчики: старша — Домна (Домініка) та менша Катерина.

У травні 1889 Феодорка успішно закінчила Носівське початкове народне училище, про що говорить Свідоцтво Ніжинської повітової вчительської ради від 24 травня 1889.

Феодора з сином Миколою Кондратовичем Збаражським, (народився 1908, працював на цукрозаводі)

]]

Росла Феодора допитливою і серйозною дівчинкою.

Жила сім’я Куцибіних неподалік Троїцької церкви по вулиці Святотроїцькій. Садиба, як на той час, була досить охайна і велика (фото будинку де виросла і жила Феодора Степанівна до останнього дня свого життя додається).

Виросла дівчинка в статну, вільнолюбну, незалежну носівську молоду Козачку, котра любила гарно вдягнутись та продемонструвати манери «світського» етикету. (фото додається).

До сьогоднішнього часу в родині збереглась особиста друкована візитна карточка (!!!)«Феодори Стефанівни Куцибіної» (додається фото). Візитна карточка жінки, на той час, виступала як аксесуар ділового та соціального етикету, підкреслювала статус особистості в суспільстві. Після революції 1917 візитні карточки були проголошені «пережитками» минулого і заборонені.

В 1907 році Феодора знайомиться та виходить заміж за штатного виїзного кондуктора станції Київ-І з Монастирищенської волості – Кондрата Збаразського (фото додається).

В 1908 році в них народжується первісток Микола. Любила та плекала вона свого синочка (фото Миколки на дитячому велосипеді 1911-1912 років в Києві додається).

Впевнено і по діловому вона могла самостійно без супроводу чоловіка їздити до Києва, Ніжина, Монастирища. З приводу цього, мала Безстроковий паспорт Козачки та Свідоцтво служби «Двіженія» на «Должность жени» терміном до 5 років. (зберігаються в родині по сьогоднішній день).

Доля жінки, на той час, суттєво залежала від чоловіка. Гордовита Феодора не потерпіла чоловікової зради і подала на розлучення з Кондратом. З того часу вона мусила думати як забезпечити себе та сина, як дати синові гідну освіту. Її вільна, підприємлива особистість, згадала навички українських козачок пекти та продавати на місцевому базарі – бублики (!!!). Бублики в Носівці, на початку 20 століття, були як суспільний, найпростіший, буденний харчовий продукт. Технологія їх приготування нами майже втрачена.

Зі спогадів онуки Галини (1937 р/н):

«Тісто на бублики, бабусі необхідно було готувати надзвичайно круте, на опарі, дуже довго вимішувати — від чого боліли навіть сильні Федорині руки. Радувало лише те, що щоденна корзина її бубликів, що розкуповували вдячні носівчани, давала їй змогу вивчити сина до майстра цукроваріння, вижити в довоєнні та післявоєнні 1940-ві роки. Живучи в самому центрі Носівки, багатьом заїжджим спеціалістам, що приїздили в місто в післявоєнні роки, Феодора Степанівна здавала своє житло (це також приносило їй прибуток).

Бабуся була дуже віруючою людиною. Надзвичайно цінувала український іконопис. ЇЇ реліквією була сімейна ікона в стилі козацького бароко — «Благовіщення» 1808р. Глибоко релігійна бабуся Федора, після служби в Троїцькій церкві з радістю ішла до місцевого кінотеатру, що був зовсім поряд з будинком, на перегляд чергового фільму. І нічого «гріховного» в цьому не вбачала.

В старості, бабуся Федора не отримувала від влади пенсі, її забезпечували вдячні діти (син Микола та онука Галина). В останні роки життя вона втратила зір і поралась «навпомацки» (як могла). Дуже зраділа Феодора Стефанівна, коли онука Галина в 1965 році народила правнука Олега і принесла до неї, щоб вона наосліп могла до нього доторкнутись і відчути….» (Записала спогади Юлія Філь (Пономаренко) 18.01.2021р.).

Похована Феодора Стефанівна Збаразська (Куцибіна) на носівському центральному кладовищі в 1966 році.