Репета Петро Євгенович

Петро Репета

Петро Євгенович Репета — вчитель праці в Носівській восьмирічній школі № 7.

Керівник гуртків «Умілі руки», «Юний технік» в СЮТ (1970-і)

Про мого найулюбленішого вчителя

Джерело: Василь Кияниця: ... про мого найулюбленішого вчителя ..., 28 березня 2018

Нарешті, про мого найулюбленішого вчителя – Петра Євгеновича Репету. Він вів у нас уроки праці. Багато чого, що умію і дотепер, мене навчив саме Петро Євгенович. Це не тільки роботи із деревом і металом, а й макетування, ремонти, виготовлення виробів. Адже він постійно вів при школі гурток і я «пропадав» на тому гуртку увесь вільний час. Аби заняття могли бути вночі, то я і вночі на них би був.

Скільки із моїм мудрим наставником було виготовлено різних експонатів для виставок! При їх виготовленні доводилося вперше знайомитися із різними матеріалами, фарбами, клеями. Мене і до сьогодні бентежить легкий запах розчинників, ефіру, ацетону (у доброму розумінні). Те, чому навчав нас мудрий фронтовик П. Є. Репета – воно залишилося на все життя. Та, врешті, і стало моїм життям. Адже за роки через гуртки у СЮТ пройшли тисячі наших діточок, юнаків і дівчат і всі чомусь навчилися, так само, як і я колись.

А ще Петро Євгенович водив нас у краєзнавчі походи рідним краєм. Запам'ятався похід у так зване «Городище». Я був у сьомому класі. Хто не знає, «Городище» знаходиться у лісі між північною Носівкою і Плоским. Колись у сиву давнину воно було обнесено земляним валом із частоколом. Діаметр валу, по пам'яті, не менш кілометра. У бік Чернігова у валу були «чернігівські ворота», а в бік Києва – «київські».

Металошукачів у нас тоді, звісно, не було, а були виготовлені нами «щупи» із міцного металевого дроту, загострені на кінці. Ми їх навгад втикали у землю і слухали звук. Якщо «шуп» на щось натикався, ми бралися за лопату. Було дуже багато черепків із глиняного посуду. Якісь складалися у частини посуду, якісь – ні. Нам, старшокласникам восьмирічки, ці розкопки були неймовірно цікавими, а Петро Євгенович все розповідав і розповідав про доісторичний період, бронзовий вік, Київську Русь… Ці імпровізовані його уроки були варті десятків подібних в умовах класу.

І головна сенсація того походу до «Городища». У районі «київських воріт» мій шуп наштовхнувся на щось металеве. Глибина була сантиметрів 50-60. Почав обережно розкопувати. Спершу був звичайний собі чорноземний грунт, а потім він почав ставати синьо-зеленим. Підійшов Петро Євгенович: «Вася, обережніше! Там щось є мідне, або бронзове!». Почали грунт розгрібати руками і у вже зовсім синій грудці виявився бронзовий наконечник стріли! Справжній наконечник, справжньої стріли! Розповідь учителя про те, що тут було поселення наших предків – підтвердилася знахідкою! Хтось запитав: «А чому воно синє?». Петро Євгенович пояснив, що за тисячу років перебування наконечника у грунті, він окислювався і грунт просочувався окислом міді – мідним купоросом. Відбулася дифузія.

Отут тобі все: і історія, і фізика, і хімія, і географія. Ми всі тоді на практиці відчули зв’язок усіх наук і що вчителі у школі нам не «казочки розповідають». Про Петра Євгеновича Репету і його всебічні обдарування можна розповідати і розповідати. Це був рідкісний вчитель, вчитель від Бога! Він чудово малював і вчив нас малюванню, він чудово грав на баяні, гітарі, балалайці, мандоліні – на всьому, що було у школі. Грі на баяні він навчив і мене.

А в Вітчизняну війну він був снайпером. Як ми не допитувалися скількох він фашистів вбив – він завжди переводив розмову на щось інше. Проте у шкільній майстерні без ніяких сейфів і сигналізацій постійно була дрібнокаліберна гвинтівка. У кутку стояла. Можна тільки уявити яке нам було свято, коли Петро Євгенович хитро примружуючись казав: «дістав трохи патронів, то завтра постріляємо». Як ми чекали того «завтра»! Адже навчатиме стріляти справжній снайпер! Маю сказати, що і тій справі він навчив на все життя.

Нема Вчителя давно. А тоді, коли я став директором СЮТ, я запросив його вести гуртки від СЮТ. Я його ніколи не перевіряв. Я знав як він працює. Через роки зроблю висновок: як добре, що у ті часи не було ніяких методкабінетів із своїми методистами! Вони б такого Вчителя зіпсували б неодмінно! Бо його методи і форми не влізли б ні в які рамки і трафарети. А відтак – караул! Вчить як попало! Встановлених стандартів і міністерських програм не дотримується! І то байдуже, що він був розумніший за всіх тих «укладачів» програм і розробників форм і методів…