Відмінності між версіями «Кияниця Іван Гордійович»

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
м (Заміна тексту — «’» на «'»)
 
Рядок 16: Рядок 16:
 
З перших днів пішов працювати трактористом до місцевого [[Колгосп імені Енгельса|колгоспу ім. Енгельса]]. Так все життя трактористом гусеничних тракторів і пропрацював. Ще й після виходу на пенсію працював, але вже на колісному «Бєларусі» на який його «пересадив» тодішній голова колгоспу [[К. О. Воловник]]. Бо «крутити баранку» з гідропідсилювачем вважалося значно легшим, аніж тягати важелі «ДТ-54», «ДТ-55», «ДТ-75» на яких йому довелося працювати за колгоспне життя.
 
З перших днів пішов працювати трактористом до місцевого [[Колгосп імені Енгельса|колгоспу ім. Енгельса]]. Так все життя трактористом гусеничних тракторів і пропрацював. Ще й після виходу на пенсію працював, але вже на колісному «Бєларусі» на який його «пересадив» тодішній голова колгоспу [[К. О. Воловник]]. Бо «крутити баранку» з гідропідсилювачем вважалося значно легшим, аніж тягати важелі «ДТ-54», «ДТ-55», «ДТ-75» на яких йому довелося працювати за колгоспне життя.
  
Чому обрав колгосп? Адже були пропозиції піти викладачем у [[Мринське училище механізації]], запрошували працювати у міліцію, у військкомат. А він обрав колгосп. Коли я вже подорослішав і теж якось спитав: «Чому колгосп?», він, помовчавши, сказав: «Сину, велика частина земель колгоспу «Енгельса», то наша із тобою земля». – Як, наша? – Ти ж знаєш, що твій дід і його батько Іван Гордійович, потомственні козаки, все життя були ковалями. Мали кузні і хоч і важкою працею, але заробляли непогані гроші. На гроші ті придбавали землю. Десятину за десятиною. Сіяли зернові, вирощували овець. Сім’я у діда була велика і трудилися усі дуже важко. Хіба що коли у сезон наймали наймитів для допомоги.
+
Чому обрав колгосп? Адже були пропозиції піти викладачем у [[Мринське училище механізації]], запрошували працювати у міліцію, у військкомат. А він обрав колгосп. Коли я вже подорослішав і теж якось спитав: «Чому колгосп?», він, помовчавши, сказав: «Сину, велика частина земель колгоспу «Енгельса», то наша із тобою земля». – Як, наша? – Ти ж знаєш, що твій дід і його батько Іван Гордійович, потомственні козаки, все життя були ковалями. Мали кузні і хоч і важкою працею, але заробляли непогані гроші. На гроші ті придбавали землю. Десятину за десятиною. Сіяли зернові, вирощували овець. Сім'я у діда була велика і трудилися усі дуже важко. Хіба що коли у сезон наймали наймитів для допомоги.
  
 
А потім прийшли більшовики і все відібрали. Розкуркулили. Дід, щоб уникнути заслання на Соловки, віддав всі землі і 12 десятин дубового лісу й кузню добровільно. Він вже був старим для супротиву. А потім колективізація, голодовки. Все змінилося. Але ж ми селяни. От пішов я доглядати свою, ставшу колгоспною, землю… Так он що то за папери із царськими водяними орлами зберігалися у сундучку! Скільки я малим їх перебирав і роздивлявся. Особливо вражали великі водяні знаки, коли той папір дивитися проти вікна. А було ж тих «паперів» не один десяток. І то було все, що залишилося від каторжної праці династії ковалів. Нічого нема вічного. Про це мають пам'ятати ті, хто скуповують землю. Настане час і у них її теж заберуть.
 
А потім прийшли більшовики і все відібрали. Розкуркулили. Дід, щоб уникнути заслання на Соловки, віддав всі землі і 12 десятин дубового лісу й кузню добровільно. Він вже був старим для супротиву. А потім колективізація, голодовки. Все змінилося. Але ж ми селяни. От пішов я доглядати свою, ставшу колгоспною, землю… Так он що то за папери із царськими водяними орлами зберігалися у сундучку! Скільки я малим їх перебирав і роздивлявся. Особливо вражали великі водяні знаки, коли той папір дивитися проти вікна. А було ж тих «паперів» не один десяток. І то було все, що залишилося від каторжної праці династії ковалів. Нічого нема вічного. Про це мають пам'ятати ті, хто скуповують землю. Настане час і у них її теж заберуть.

Поточна версія на 16:45, 24 жовтня 2024

Іван Гордійович Кияниця (? — ?) — козак, все життя був ковалем, мав кузню.

Родовід[ред. | ред. код]

Прадід Кияниці Василя Васильовича (нар. 1950), дід Кияниці Василя Сергійовича (1919—1995), батько Кияниці Сергія Івановича.

Купча на земельну ділянку[ред. | ред. код]

5 березня 1912 року купив у козака Івана Федоровича Оксимця земельну ділянку на Кобизькому Шляху.

Купча Івана Кияниці 1.jpg

Купча Івана Кияниці 2.jpg

Спогади[ред. | ред. код]

Фрагмент спогадів Василя Васильовича Кияниці про свого батька, Кияницю Василя Сергійовича[1]:

З перших днів пішов працювати трактористом до місцевого колгоспу ім. Енгельса. Так все життя трактористом гусеничних тракторів і пропрацював. Ще й після виходу на пенсію працював, але вже на колісному «Бєларусі» на який його «пересадив» тодішній голова колгоспу К. О. Воловник. Бо «крутити баранку» з гідропідсилювачем вважалося значно легшим, аніж тягати важелі «ДТ-54», «ДТ-55», «ДТ-75» на яких йому довелося працювати за колгоспне життя.

Чому обрав колгосп? Адже були пропозиції піти викладачем у Мринське училище механізації, запрошували працювати у міліцію, у військкомат. А він обрав колгосп. Коли я вже подорослішав і теж якось спитав: «Чому колгосп?», він, помовчавши, сказав: «Сину, велика частина земель колгоспу «Енгельса», то наша із тобою земля». – Як, наша? – Ти ж знаєш, що твій дід і його батько Іван Гордійович, потомственні козаки, все життя були ковалями. Мали кузні і хоч і важкою працею, але заробляли непогані гроші. На гроші ті придбавали землю. Десятину за десятиною. Сіяли зернові, вирощували овець. Сім'я у діда була велика і трудилися усі дуже важко. Хіба що коли у сезон наймали наймитів для допомоги.

А потім прийшли більшовики і все відібрали. Розкуркулили. Дід, щоб уникнути заслання на Соловки, віддав всі землі і 12 десятин дубового лісу й кузню добровільно. Він вже був старим для супротиву. А потім колективізація, голодовки. Все змінилося. Але ж ми селяни. От пішов я доглядати свою, ставшу колгоспною, землю… Так он що то за папери із царськими водяними орлами зберігалися у сундучку! Скільки я малим їх перебирав і роздивлявся. Особливо вражали великі водяні знаки, коли той папір дивитися проти вікна. А було ж тих «паперів» не один десяток. І то було все, що залишилося від каторжної праці династії ковалів. Нічого нема вічного. Про це мають пам'ятати ті, хто скуповують землю. Настане час і у них її теж заберуть.

Примітки[ред. | ред. код]