Відмінності між версіями «Нестеренко Олексій Григорович»
(→Цитати) |
|||
| (Не показані 2 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 5: | Рядок 5: | ||
[[Файл:Гармаш Нестеренко Серебряков.jpg|міні|Керівники носівської "районки" [[Гармаш Григорій Іванович|Григорій Гармаш]], [[Серебряков Леонід Борисович|Леонід Серебряков]] та Олексій Нестеренко]] | [[Файл:Гармаш Нестеренко Серебряков.jpg|міні|Керівники носівської "районки" [[Гармаш Григорій Іванович|Григорій Гармаш]], [[Серебряков Леонід Борисович|Леонід Серебряков]] та Олексій Нестеренко]] | ||
| − | '''Олексій Григорович Нестеренко''' (народився [[18 березня]] [[1951]]) — журналіст, головний редактор газети «[[Носівські вісті]]», заслужений журналіст України<ref>[http://cg.gov.ua/single_page.php?menu_id=6126&NameTable=annons&TypeCod=&DEPAT=2899&pm=oda_menu Відзначення ювілею «Носівських вістей»]</ref>. | + | '''Олексій Григорович Нестеренко''' (народився [[18 березня]] [[1951]]) — журналіст, головний редактор газети «[[Носівські вісті]]» (1985-2015), заслужений журналіст України<ref>[http://cg.gov.ua/single_page.php?menu_id=6126&NameTable=annons&TypeCod=&DEPAT=2899&pm=oda_menu Відзначення ювілею «Носівських вістей»]</ref>. |
== Життєпис == | == Життєпис == | ||
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
* заслужений журналіст України, | * заслужений журналіст України, | ||
* нагороджений медаллю «За заслуги в розвитку інформаційної сфери» III ступеня. | * нагороджений медаллю «За заслуги в розвитку інформаційної сфери» III ступеня. | ||
| + | |||
| + | == Журналістський шлях == | ||
| + | :''Джерело: {{cite web | url = https://www.facebook.com/groups/289163238503454/permalink/918089885610783/ | title = Журналістський шлях, що проліг крізь життя | publisher = Газета "Носівські вісті" | author = [[Гавриш Катерина Михайлівна|Катерина Гавриш]] | date = 23 березня 2021}}'' | ||
| + | |||
| + | Стрімко лине час… Наче, зовсім недавно вперше несміливо переступала поріг редакторського кабінету, тримаючи в руках свою першу в житті замальовку — про кухаря одного із місцевих закладів громадського харчування та її надзвичайне захоплення квітами — а вже минуло майже третина століття. І вже далеко, десь у радянських вісімдесятих залишилися мої перші журналістські страхи з приводу того, як же сприймуться редактором — дуже серйозним (бо в окулярах) чоловіком за заваленим паперами й газетами столом у наскрізь прокуреному кабінеті — мій перший журналістський «шедевр», написаний (це вже я тепер розумію) у кращих традиціях звичайного шкільного твору. | ||
| + | |||
| + | Тоді ж, благословляючи мене, ще далеку від журналістики, на суворий редакторський вердикт, моя сусідка-заступниця головного редактора [[Малиновська Ольга|Ольга Малиновська]] сказала: | ||
| + | |||
| + | :''— Якщо за наступним матеріалом Олекса пошле тебе на меблеву фабрику — значить, приживешся. Усі редакційні новачки через неї проходять…'' | ||
| + | |||
| + | Послав… Пішла. Написала, на щастя, й не раз. І я, й затим інші мої колеги, хто пізніше приставав до нашого газетярського берега, отримавши перше «бойове хрещення» простим виробничим матеріалом, постійно, день за днем вчилися у свого редактора справді «красного», красивого та виваженого, літературного слова — як у величезному нарисі чи серйозному публіцистичному роздумі на шпальтах районки, так і в звичайній новині, рядовій інформації, простому повідомленні… | ||
| + | |||
| + | Для нього, досвідченого журналіста, який пройшов тернистий професійний шлях від літстудійної стіннівки до редагування районки, шліфуючи власну фаховість у колективах районних та обласних часописів, неписаним правилом і водночас потребою душі була повна самовіддача в журналістській, редакторській праці, про всі труднощі й радощі якої можуть судити тільки люди, глибоко посвячені у нелегку й непросту справу творення газети. | ||
| + | |||
| + | Зі сторони годі уявити, як доводилося викладатися йому, щоб нескінченний газетний конвеєр працював без збоїв, щоб передплатники своєчасно отримували свій інформаційний продукт, щоб він був цікавим, різноплановим. Щоб взявши до рук черговий номер своєї районки, передплатники у жодному разі не відчували «поміж рядками» якихось внутрішньоредакційних, фінансових, кадрових проблем чи негараздів, щоб наша газета була перед іншими, часописами конкурентоспроможною. Хоч саме це зазвичай додавало редакторові завчасної сивини та карбів на серці. | ||
| + | |||
| + | Багато років редагуючи «Носівські вісті», О. Г. Нестеренко прагнув, щоб газета не була зашореною, щоб правдиво й різносторонньо висвітлювала життя району, була змістовною, інформаційно насиченою й водночас не програвала в поліграфіному оформленні. А головне — щоб не була, як він любив повторювати, «якоюсь безликою сіромахою», а справді подобалася читачам. Газета — це задушевний співрозмовник, який не повчає і не наставляє, а змушує думати, привертає увагу як до добрих справ, так і негараздів, безчесних або героїчних вчинків, з першими з яких громада має боротися, а хорошими — пишатися. | ||
| + | |||
| + | Не бути самим лише «кримінальним чтивом», долучатися до збереження культурних та духовних скарбів, писати про звичайних працьовитих людей, чесних, самовідданих та сумлінних, на яких, власне, тримається наша держава, місто, кожне село… Може, якоюсь мірою це й старомодно, та хай там як, а саме ці, започатковані Нестеренком традиції, колектив «Носівських вістей» продовжує сповідувати й сьогодні… | ||
| + | |||
| + | Стрімко летять роки… Ось і для Олексія Григоровича промчали вони в творчому та керівницькому неспокої, часом навіть на шкоду власній родині. Якоюсь мірою своєю величезною любов’ю та прихильністю до професії він, може, й завинив перед дружиною та дітьми, більше часу, здоров'я та свого неспокою віддавши не їм, а газеті, своєму редакційному колективу. Утім, рідні завжди з розумінням ставилися до цієї неспокійної професії, розуміючи, що журналістика — той шлях, що проліг через все життя його — назавжди редактора, літератора та поета. Й по-іншому вже не буде… | ||
| + | |||
| + | Писати про своїх колег-ювілярів, поруч з якими пройшла, у тому числі й більша частина твого власного життя, почесно, дуже відповідально і …неабияк боязно. Адже завжди є велика ймовірність пропустити щось дуже важливе та значуще. Утім, заспокою, себе тим, що у нас завжди є чудова можливість щось додати до вже написаного та сказаного про Олексія Григоровича, повторити написане чи почати писати спочатку — адже нашому шановному колезі, заслуженому журналісту України виповнюється лише сімдесят. І його найкращий матеріал, його найталановитіші поезії й усі найкращі вирощені ним квіти ще попереду. | ||
| + | |||
| + | Хочемо, Олексію Григоровичу, щоб Ви знали, що ми дуже цінуємо Вас за відданість улюбленій праці та готовність завжди бути поруч, підтримати, коли потрібна мудрість, досвід, фахова допомога. Сердечно вітаємо Вас з ювілеєм, бажаємо міцного-міцного здоров’я, позитивних новин, сміливості й незламності Вашого журналістського духу. Адже кому, як не Вам знати, що натхнення приходить лише до тих, хто не губить дарованого Богом таланту й щедро ділиться ним з іншими. Тож нехай буде швидкою Ваша творча думка, завзятим пошук нових незабутніх знайомств для Ваших майбутніх публікацій, а Ваше життя хай багатіє днями, сповненими лише радістю, удачею й хорошими людьми. | ||
| + | |||
| + | Божого Вам благословення на многії і благії літа! | ||
== Примітки == | == Примітки == | ||
Поточна версія на 22:42, 13 листопада 2023
Олексій Григорович Нестеренко (народився 18 березня 1951) — журналіст, головний редактор газети «Носівські вісті» (1985-2015), заслужений журналіст України[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
1969-1973 — навчався в Ніжинському педагогічному інституті, факультет української філології. Станом на 2020 — пенсіонер.
Донька: Нестеренко Людмила Олексіївна — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Відзнаки[ред. | ред. код]
- заслужений журналіст України,
- нагороджений медаллю «За заслуги в розвитку інформаційної сфери» III ступеня.
Журналістський шлях[ред. | ред. код]
- Джерело: Катерина Гавриш: Журналістський шлях, що проліг крізь життя, Газета "Носівські вісті", 23 березня 2021
Стрімко лине час… Наче, зовсім недавно вперше несміливо переступала поріг редакторського кабінету, тримаючи в руках свою першу в житті замальовку — про кухаря одного із місцевих закладів громадського харчування та її надзвичайне захоплення квітами — а вже минуло майже третина століття. І вже далеко, десь у радянських вісімдесятих залишилися мої перші журналістські страхи з приводу того, як же сприймуться редактором — дуже серйозним (бо в окулярах) чоловіком за заваленим паперами й газетами столом у наскрізь прокуреному кабінеті — мій перший журналістський «шедевр», написаний (це вже я тепер розумію) у кращих традиціях звичайного шкільного твору.
Тоді ж, благословляючи мене, ще далеку від журналістики, на суворий редакторський вердикт, моя сусідка-заступниця головного редактора Ольга Малиновська сказала:
- — Якщо за наступним матеріалом Олекса пошле тебе на меблеву фабрику — значить, приживешся. Усі редакційні новачки через неї проходять…
Послав… Пішла. Написала, на щастя, й не раз. І я, й затим інші мої колеги, хто пізніше приставав до нашого газетярського берега, отримавши перше «бойове хрещення» простим виробничим матеріалом, постійно, день за днем вчилися у свого редактора справді «красного», красивого та виваженого, літературного слова — як у величезному нарисі чи серйозному публіцистичному роздумі на шпальтах районки, так і в звичайній новині, рядовій інформації, простому повідомленні…
Для нього, досвідченого журналіста, який пройшов тернистий професійний шлях від літстудійної стіннівки до редагування районки, шліфуючи власну фаховість у колективах районних та обласних часописів, неписаним правилом і водночас потребою душі була повна самовіддача в журналістській, редакторській праці, про всі труднощі й радощі якої можуть судити тільки люди, глибоко посвячені у нелегку й непросту справу творення газети.
Зі сторони годі уявити, як доводилося викладатися йому, щоб нескінченний газетний конвеєр працював без збоїв, щоб передплатники своєчасно отримували свій інформаційний продукт, щоб він був цікавим, різноплановим. Щоб взявши до рук черговий номер своєї районки, передплатники у жодному разі не відчували «поміж рядками» якихось внутрішньоредакційних, фінансових, кадрових проблем чи негараздів, щоб наша газета була перед іншими, часописами конкурентоспроможною. Хоч саме це зазвичай додавало редакторові завчасної сивини та карбів на серці.
Багато років редагуючи «Носівські вісті», О. Г. Нестеренко прагнув, щоб газета не була зашореною, щоб правдиво й різносторонньо висвітлювала життя району, була змістовною, інформаційно насиченою й водночас не програвала в поліграфіному оформленні. А головне — щоб не була, як він любив повторювати, «якоюсь безликою сіромахою», а справді подобалася читачам. Газета — це задушевний співрозмовник, який не повчає і не наставляє, а змушує думати, привертає увагу як до добрих справ, так і негараздів, безчесних або героїчних вчинків, з першими з яких громада має боротися, а хорошими — пишатися.
Не бути самим лише «кримінальним чтивом», долучатися до збереження культурних та духовних скарбів, писати про звичайних працьовитих людей, чесних, самовідданих та сумлінних, на яких, власне, тримається наша держава, місто, кожне село… Може, якоюсь мірою це й старомодно, та хай там як, а саме ці, започатковані Нестеренком традиції, колектив «Носівських вістей» продовжує сповідувати й сьогодні…
Стрімко летять роки… Ось і для Олексія Григоровича промчали вони в творчому та керівницькому неспокої, часом навіть на шкоду власній родині. Якоюсь мірою своєю величезною любов’ю та прихильністю до професії він, може, й завинив перед дружиною та дітьми, більше часу, здоров'я та свого неспокою віддавши не їм, а газеті, своєму редакційному колективу. Утім, рідні завжди з розумінням ставилися до цієї неспокійної професії, розуміючи, що журналістика — той шлях, що проліг через все життя його — назавжди редактора, літератора та поета. Й по-іншому вже не буде…
Писати про своїх колег-ювілярів, поруч з якими пройшла, у тому числі й більша частина твого власного життя, почесно, дуже відповідально і …неабияк боязно. Адже завжди є велика ймовірність пропустити щось дуже важливе та значуще. Утім, заспокою, себе тим, що у нас завжди є чудова можливість щось додати до вже написаного та сказаного про Олексія Григоровича, повторити написане чи почати писати спочатку — адже нашому шановному колезі, заслуженому журналісту України виповнюється лише сімдесят. І його найкращий матеріал, його найталановитіші поезії й усі найкращі вирощені ним квіти ще попереду.
Хочемо, Олексію Григоровичу, щоб Ви знали, що ми дуже цінуємо Вас за відданість улюбленій праці та готовність завжди бути поруч, підтримати, коли потрібна мудрість, досвід, фахова допомога. Сердечно вітаємо Вас з ювілеєм, бажаємо міцного-міцного здоров’я, позитивних новин, сміливості й незламності Вашого журналістського духу. Адже кому, як не Вам знати, що натхнення приходить лише до тих, хто не губить дарованого Богом таланту й щедро ділиться ним з іншими. Тож нехай буде швидкою Ваша творча думка, завзятим пошук нових незабутніх знайомств для Ваших майбутніх публікацій, а Ваше життя хай багатіє днями, сповненими лише радістю, удачею й хорошими людьми.
Божого Вам благословення на многії і благії літа!
