Відмінності між версіями «Реуцький Михайло Іванович»
| (Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
== Життєпис == | == Життєпис == | ||
| − | Михайло Реуцький був активним учасником | + | Михайло Реуцький був активним учасником Революції Гідності. З листопада 2013 року після роботи він постійно їздив на Майдан. В цей час працював у Лук'янівському СІЗО, усе життя військовим. Разом з друзями входив до складу Святошинської самооборони. У 2014 році на першій хвилі призову добровольцем пішов служити в батальйон «Київська Русь». |
У складі Антитерористичної операції на сході України прослужив 4 роки, пройшов гарячими точками: на першій лінії на горі Карачун, Піски, Авдіївка, Іловайськ, Волноваха, Щастя. Перебував у селі Водяне біля Донецького аеропорту, під час його оборони. Багато разів був поранений, зокрема, в Маріуполі, коли під час бою, на нього впали дроти лінії електропередач, продовжував обстріл та знепритомнів. | У складі Антитерористичної операції на сході України прослужив 4 роки, пройшов гарячими точками: на першій лінії на горі Карачун, Піски, Авдіївка, Іловайськ, Волноваха, Щастя. Перебував у селі Водяне біля Донецького аеропорту, під час його оборони. Багато разів був поранений, зокрема, в Маріуполі, коли під час бою, на нього впали дроти лінії електропередач, продовжував обстріл та знепритомнів. | ||
| Рядок 14: | Рядок 14: | ||
Брав участь у звільненні Харківщини — Ізюм та Салтівку. Потім — Бахмут, Соледар і знову Бахмут. Перше поранення він отримав у живіт, вдруге — уламок потрапив у руку й зачепив нерв в місті Соледар: він не міг нормально рухати рукою. | Брав участь у звільненні Харківщини — Ізюм та Салтівку. Потім — Бахмут, Соледар і знову Бахмут. Перше поранення він отримав у живіт, вдруге — уламок потрапив у руку й зачепив нерв в місті Соледар: він не міг нормально рухати рукою. | ||
| − | Під час обходження позицій 18 лютого 2023 року потрапив під кулеметний обстріл. Зазнав важкого поранення — уламок зніс пів обличчя та розірвав шию. Очевидно, це була засідка саме на нього, оскільки він особисто завдав великої шкоди особовому складу противника. Він був професійним | + | Під час обходження позицій 18 лютого 2023 року потрапив під кулеметний обстріл. Зазнав важкого поранення — уламок зніс пів обличчя та розірвав шию. Очевидно, це була засідка саме на нього, оскільки він особисто завдав великої шкоди особовому складу противника. Він був професійним «ПТУРистом» — оператором протитанкових керованих реактивних снарядів. На його рахунку понад 250 пострілів. Загинув [[18 лютого]] [[2023|2023 року]] в боях за місто Бахмут Бахмутського району на Донеччині. Полеглого поховали 25 лютого 2023 року на Алеї Слави [[Берковецьке кладовище|Берковецького цвинтаря]] у Києві<ref name=":0">{{Cite web|title=«Мав згоріти в розстріляній машині, але смерть його довго оминала»: історія командира, який загинув, виборюючи Донеччину в рашистів із часів Майдану|url=https://vchasnoua.com/news/mav-zgoriti-v-rozstrilianii-masini-ale-smert-iogo-dovgo-ominala-istoriia-komandira-iakii-zaginuv-viboriuiuci-doneccinu-v-rasistiv-iz-casiv-maidanu|website=vchasnoua.com|accessdate=2023-07-23|language=uk}}</ref><ref>{{Cite web|title=Старшому сержанту Михайлу Реуцькому посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена "Золотої Зірки"|url=https://lb.ua/society/2023/07/20/566097_starshomu_serzhantu_mihaylu_reutskomu.html|website=LB.ua|date=2023-07-20|accessdate=2023-07-23}}</ref><ref>{{Cite web|title=Прощання з учасником Революції Гідності Михайлом Реуцьким|url=http://ukrpohliad.org/life/proshhannya-z-uchasnykom-revolyutsiyi-gidnosti-myhajlom-reutskym.html|website=Український погляд|date=2023-02-24|accessdate=2023-07-23|language=uk}}</ref><ref>{{Cite web|title=Бійцю дніпровської 93-ї ОМБР Михайлу Реуцькому присвоїли звання Герой України (посмертно) — Сайт телеканалу Відкритий|url=https://opentv.media/ua/bijtsyu-dniprovskoyi-93-yi-ombr-mihajlu-reutskomu-prisvoyili-zvannya-geroj-ukrayini-posmertno|website=opentv.media|date=2023-07-21|accessdate=2023-07-23|language=uk-UA|first=Алексей|last=Логинов}}</ref><ref>{{Cite web|title=Присвоїти звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Реуцькому Михайлу Івановичу (Тихому) Електронні петиції — Офіційне інтернет-представництво Президента України|url=https://petition.president.gov.ua/petition/185278|website=petition.president.gov.ua|accessdate=2023-07-23}}</ref><ref>{{Cite web|title=Нові герої України: які історії стоять за кожною "Золотою зіркою"|url=https://tsn.ua/ukrayina/novi-geroyi-ukrayini-yaki-istoriyi-stoyat-za-kozhnoyu-zolotoyu-zirkoyu-2366755.html|website=ТСН.ua|date=2023-07-09|accessdate=2023-07-23|language=uk}}</ref>. |
== Родина == | == Родина == | ||
| Рядок 38: | Рядок 38: | ||
[[Категорія:Нащадки носівчан]] | [[Категорія:Нащадки носівчан]] | ||
| − | [[Категорія: | + | [[Категорія:Загиблі на Російсько-українській війні (Носівська громада)]] |
[[Категорія:Герої України]] | [[Категорія:Герої України]] | ||
[[Категорія:Люди Р]] | [[Категорія:Люди Р]] | ||
Поточна версія на 09:58, 26 травня 2026
Михайло Іванович Реуцький (народився 11 січня 1978 в селі Старосілля Городнянського району на Чернігівщині — старший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув під час російського вторгнення в Україну, Герой України (2023, посмертно). Мама — уродженка Носівки.
Життєпис[ред. | ред. код]
Михайло Реуцький був активним учасником Революції Гідності. З листопада 2013 року після роботи він постійно їздив на Майдан. В цей час працював у Лук'янівському СІЗО, усе життя військовим. Разом з друзями входив до складу Святошинської самооборони. У 2014 році на першій хвилі призову добровольцем пішов служити в батальйон «Київська Русь».
У складі Антитерористичної операції на сході України прослужив 4 роки, пройшов гарячими точками: на першій лінії на горі Карачун, Піски, Авдіївка, Іловайськ, Волноваха, Щастя. Перебував у селі Водяне біля Донецького аеропорту, під час його оборони. Багато разів був поранений, зокрема, в Маріуполі, коли під час бою, на нього впали дроти лінії електропередач, продовжував обстріл та знепритомнів.
У 2018 році дістав інвалідність через важке поранення в ногу й повернувся до цивільного життя. Відразу після початку повномасштабного вторгнення Росії до України, попри інвалідність, добровільно вступив до лав Збройних Сил України — ніс військову службу в лавах 101-ї окремої бригади охорони Генштабу. Він воював у боях за Київ, потім — за Київську область.
Після звільнення Київщини, бажаючи брати активну участь у захисті України, разом зі своїми побратимами 19 травня 2022 року перевівся до складу 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Обіймав посаду заступника командира бойової машини — командира-оператора 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 8-ої механізованої роти 3-го механізованого батальйону військової частини А1302.
Брав участь у звільненні Харківщини — Ізюм та Салтівку. Потім — Бахмут, Соледар і знову Бахмут. Перше поранення він отримав у живіт, вдруге — уламок потрапив у руку й зачепив нерв в місті Соледар: він не міг нормально рухати рукою.
Під час обходження позицій 18 лютого 2023 року потрапив під кулеметний обстріл. Зазнав важкого поранення — уламок зніс пів обличчя та розірвав шию. Очевидно, це була засідка саме на нього, оскільки він особисто завдав великої шкоди особовому складу противника. Він був професійним «ПТУРистом» — оператором протитанкових керованих реактивних снарядів. На його рахунку понад 250 пострілів. Загинув 18 лютого 2023 року в боях за місто Бахмут Бахмутського району на Донеччині. Полеглого поховали 25 лютого 2023 року на Алеї Слави Берковецького цвинтаря у Києві[1][2][3][4][5][6].
Родина[ред. | ред. код]
У загиблого залишилися мама, дружина Наталя, донька Катерина та син Богдан[1].
Відзнаки[ред. | ред. код]
- звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[7].
- Нагрудний знак «Знак пошани» (МОУ)
- Нагрудний знак «За зразкову службу»
- Нагрудний знак «Учасник АТО» (НГШ)
- Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП)
- Медаль За військову службу Україні
- Медаль Честь. Слава. Держава
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
19 вересня 2024 року Київська міська рада]підтримала надання безіменному скверові на вулиці М. Котельникова, 26-32, назви парк імені Михайла Реуцького.[8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ 1,0 1,1 «Мав згоріти в розстріляній машині, але смерть його довго оминала»: історія командира, який загинув, виборюючи Донеччину в рашистів із часів Майдану, переглянуто 2023-07-23
- ↑ Старшому сержанту Михайлу Реуцькому посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена "Золотої Зірки", 2023-07-20, переглянуто 2023-07-23
- ↑ Прощання з учасником Революції Гідності Михайлом Реуцьким, 2023-02-24, переглянуто 2023-07-23
- ↑ Бійцю дніпровської 93-ї ОМБР Михайлу Реуцькому присвоїли звання Герой України (посмертно) — Сайт телеканалу Відкритий, 2023-07-21, переглянуто 2023-07-23
- ↑ Присвоїти звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Реуцькому Михайлу Івановичу (Тихому) Електронні петиції — Офіційне інтернет-представництво Президента України, переглянуто 2023-07-23
- ↑ Нові герої України: які історії стоять за кожною "Золотою зіркою", 2023-07-09, переглянуто 2023-07-23
- ↑ Президент присвоїв звання Герой України 49 захисникам, 46 з них — посмертно, переглянуто 2023-07-08
- ↑ Сквер Українського радіо та площа НАТО: 13 вулиць та парків Києва отримали нові назви
