Відмінності між версіями «Савосько Валентина Іванівна»
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
(Створена сторінка: '''Савосько Валентина Іванівна''' (народилася 18 листопада 1960 в селі Козари) — медик.) |
|||
| (Не показано 12 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Савосько Валентина Іванівна''' (народилася [[18 листопада]] [[1960]] в селі Козари) — | + | '''Савосько Валентина Іванівна''' (народилася [[18 листопада]] [[1960]] в селі Козари) — медична сестра. |
| + | |||
| + | == До життєпису == | ||
| + | В 1976 закінчила [[Козарська восьмирічна школа|Козарську восьмирічну школу]], потім Ніжинське медичне училище. | ||
| + | |||
| + | == Свою роботу знала і любила == | ||
| + | :''Із книги «[[Козари: шлях через століття]]» | ||
| + | У вісімдесятому році в Козарах працювати медичною сестрою починає Савосько (Мироненко) Валентина Іванівна. … | ||
| + | |||
| + | За довгий час роботи по охороні здоров'я односельців Валентині доводилось виконувати багато обов'язків. Та завжди допомагало те, що свою роботу знала й любила. Поважали односельці її – нікому не відмовляла, який би не був час чи випадок. | ||
| + | <!-- | ||
| + | == З сім'ї Мироненків == | ||
| + | :''Із книги «[[Козари: шлях через століття]]» | ||
| + | з сім'ї Мироненків, що переїхали до Козар з Сапонової Гути. Мама Валентини родом з села Сального Ніжинського району. Доля звела батьків вже тут, в Козарах. | ||
| + | |||
| + | Ще з дитинства, часто перебуваючи в лікарнях, переборюючи низку хвороб, Валя завжди намагалась хоч би чимось допомагати медсестрам та мріяла лікувати дітей і дорослих. Після закінчення Ніжинського медичного училища, пропрацювавши рік в Носівці, повернулась до рідного села. | ||
| + | |||
| + | Роботі медичної сестри віддала чверть століття. Тут і долю свою зустріла. Та нелегкою та виявилась… Самій довелось підіймати двох доньок. А потім ще двох ставити на ноги – не змогла допустити, щоб забрали сусідських сиріт до дитячого будинку. Допомогла й дім для них зберегти. Була впевнена: хтось же повинен це зробити. Тоді звучала в голові така знайома фраза: хто, як не я? Змогла все… | ||
| + | |||
| + | Не знала ця маленька дівчинка, скільком людям допоможе врятувати життя, і того, що чекають на неї ще три важливі місії: допомогти батькам у вихованні двох молодших сестер, самій двом донькам раду дати, утримати іще двох дівчаток на поверхні бурхливого життєвого моря. | ||
| + | |||
| + | Найвищою нагородою для себе вважає те, що на весіллі молодшої прийомної доньки викликала непідробне здивування подруг нареченої, коли ті дізнались, що вона їй нерідна мати. | ||
| + | |||
| + | == Будете жити зі мною == | ||
| + | :''Джерело: {{Cite web | url = https://m.gorod.cn.ua/news_28562.html | title = «Не плачте. Будете жити зі мною», - сказала вона сусідським дітям, які залишилися сиротами| publisher = «Вісник Ч» №33 (1319) | author = Лідія Кузьменко| date = 25 серпня 2011}}'' | ||
| + | |||
| + | [[Файл:Валентина Савосько з прийомними доньками.jpg|міні|Валентина Іванівна Савосько з з прийомними доньками Іриною та Мариною]] | ||
| + | |||
| + | 29 липня село Козари Носівського району облетіла жахлива звістка: втопився Сергій Горяєв. Круглими сиротами залишилися двоє його дітей — 12-річна Ірина і 14-річна Марина, мати яких померла ще шість літ тому. Прийняла дівчаток у свій дім і серце сусідка Валентина Савосько. | ||
| + | |||
| + | '''Три роки вони були однією сім'єю''' | ||
| + | |||
| + | Сергієві Горяєву було 45 літ. Сам він із Носівки. В Козарах жив з першою дружиною, з якою у нього 20-річна дочка, а потім — з Оксаною. З нею народилися Марина й Ірина. Але життя не склалося. Може, через те, що Сергій завжди любив випити, може, з інших причин. Але одного дня Оксана забрала дітей і пішла до своєї матері. Сергій же кинув хату і теж пішов до батьків у Носівку. Звідти їздив на заробітки в Донбас. Кажуть, у нього золоті руки. Все умів робити, за що не візьметься. Робота горіла в його руках. Заважала ж жити по-людськи горілка. Дуже вже любив він її, пив по-чор-ному. А напившись, ставав некерованим. | ||
| + | |||
| + | Хтозна, як би воно було далі, коли б Оксана не захворіла. Три роки страждала нещасна, і в березні 2005-го відійшла за межу. Було їй 25 ' літ. Марині тоді йшов восьмий рік, а Іринці тільки шість минуло. Сергій відразу ж повернувся в село, у свій кинутий дім, забрав дітей. | ||
| + | |||
| + | На той час уже давно була удовицею його сусідка Валентина Савосько. Працювала медсестрою. Дочок своїх вона вже підняла. Лена і Леся вчилися в Києві, здобували вищу освіту. А Валентина Іванівна порядкувала вдома, порала город, тримала хазяйство. Вона — сама і Сергій — сам. Так вони зійшлися, підтримували одне одного, допомагали, хто чим міг. | ||
| + | |||
| + | Хати поряд. У Валентини в оселі всі комунальні вигоди — вода, ванна, газ. Маринка з Ірочкою ходили в гостинний дім, як додому. А Валентинині дочки, приїхавши зі столиці, купали їх, загортали в теплий рушник, розчісували, причепурювали: «Красуні!» | ||
| + | |||
| + | Їжу Валентина готувала на всіх, обпирала Сергія і його дочок, потихеньку наводила порядок у його занедбаному домі. | ||
| + | |||
| + | А тоді й хазяйство Сергій завів. З телички від Валиної корови виростив свою. Доїв спочатку сам, а згодом уже справлялася з цією роботою Маринка, за нею й Іра. Свині, птиця — все було в них. Сергій навіть пити почав менше. А між двома подвір'ями зробив хвіртку, аби ходити з однієї хати до іншої не через вулицю. Валентина ж подбала, щоб обставити його дім новими меблями, щоб було в ньому чисто й затишно. | ||
| + | |||
| + | Усе було гаразд. Цілих три роки вони жили практично однією сім'єю. У старшої дочки Валентини Олени народився син. Коли Тимофію було рік і сім місяців, дочка нарешті знайшла хорошу роботу. Аби не втратити її, привезла хлопчика до матері в Козари. Валентина Іванівна на той час як медпрацівник вийшла на пільгову пенсію по вислузі років. Допомагати дочці вважала своїм обов'язком. Була впевнена, що й Сергій буде їй підтримкою. Він же перервав з нею всякі відносини. Більше не ходили дівчатка до тьоті Валі ні їсти, ні купатися, ні погратися з Тимком чи допомогти чимось іншим. Винити їх, звісно, не можна. Діти робили те, що казав їм батько. Він же просто зрадив те, що народилося між двома самотніми людьми. Валентина з онуком, що й досі живе з бабусею, і Сергій із дітьми стали чужими. Просто сусідами. Кожен жив своїм життям. | ||
| + | Так тривало три з половиною роки, аж до цього страшного літа. | ||
| + | |||
| + | '''«Ірі я боялася сказати, що папа втопився»''' | ||
| + | |||
| + | Сергій давно вже ніде не працював. Хазяйство, щоправда, тримав. Ну й пенсія за втрату годувальника на дочок. І знову пив. Діти навчилися робити все по дому й хазяйству. Вранці корову доїв батько, а вдень і ввечері — дівчата. Було, будив удосвіта Марину, коли сам не тримався на ногах. | ||
| + | |||
| + | Київська тітка подарувала йому авто «Славуту». Сусіди, боячись, що п'яним розіб'ється на ній, забирали ключі. Це його обурювало. Лаявся, матюкався. | ||
| + | |||
| + | 29 липня, в п'ятницю, поїхав ще з одним п'яницею купатися на Остер. Що там сталося, достеменно ніхто не скаже. Але перед вечором до будинку Валентини під'їхав Сергієвою «Славутою» Петрук. Так у селі звуть Петра Коваля, з яким вони поїхали на річку. | ||
| + | — Шеф утопився, — оголосив Петрук. | ||
| + | |||
| + | Валентина не повірила. | ||
| + | |||
| + | — То чому ти мені про це кажеш? — запитала. — їдь у сільраду. | ||
| + | |||
| + | І в цей час сталося ще одне нещастя. Водій з Петрука був, мабуть, не дуже досвідчений. Машина заглухла, а потім рвонула з місця і буквально влетіла в КамАЗ, що їхав вулицею. Викликали міліцію і «швидку». | ||
| + | |||
| + | — Я була у подруги, — розповідає Марина. — Прийшов Олег, мій друг, і каже: «Там твій батько розбився». Я прибігла. Машина розбита, «швидка» клопочеться біля Петрука, батька не видно. А тоді тьотя Валя каже мені: «Ти тільки не хвилюйся, може, це і неправда, що батько втопився». Зібралися люди, Саша, тьоті Валі зять, інші чоловіки пішли на річку. Шукали тата. Одяг лежить, а його нема. Вже темніти почало. Уранці знов пішли. Пірнали, пірнали. Знайшли його в ямці. Мабуть, поковзнувся на мулистому дні... Може, якби з ним був не Петрук, а хтось інший, то покликав би на допомогу. Там недалеко люди худобу пасли. А Петрук сів у татову машину і поїхав у село. | ||
| + | |||
| + | Ірі я ввечері не сказала. Вона питає, де папка, а я: «Мабуть, десь п'є, то й затримався». І вранці побоялася сказати. Вже як дістали його з води і повезли до Носівки в морг, тоді сказала. | ||
| + | |||
| + | — У селі у нас хороші люди, — каже Валентина Іванівна. — Зразу зібрали гроші, щоб поховати Сергія по-людськи. Все зробили, як належить. | ||
| + | |||
| + | '''«Давайте думати, що робити з дітьми»''' | ||
| + | |||
| + | — Коли відпоминали, залишилася за столом рідня, я й кажу: «Давайте думати, що робити з дітьми», — продовжує вона. — Ну, спочатку менша сестра Сергієва каже: «Переберусь у село. Буду з дівчатами жить». Та вона ще молода, їй влада не довірила. Ще один родич сказав, що забере до себе. А вранці наступного дня відмовився. Тут у селі живе покійної Оксани брат, у нього двоє хлопчиків, приблизно такого ж віку, як Марина й Ірина. Домовилися, що він візьме одну дівчинку, а я другу. Та хто ж дозволить розділити сестричок? А Марина плаче: «Не віддавайте нас до інтернату». А мені вже ці діти — як рідні. Хоч і образилася я, коли пішли від мене, не допомогли в тяжку хвилину, та не вони ж винні. Думаю, заберу я обох. Своїх уже виростила, доведу до толку й цих. І все ж треба порадитися з дочками. Зателефонувала Лені. Вона не заперечує, тільки каже: «А здоров'я твого вистачить?» А Леся зразу: «Та вони ж давно твої. Звичайно, бери». | ||
| + | |||
| + | Тоді й сказала Марині й Ірині: «Не плачте. Не хвилюйтесь. Будете жити зі мною». Вони так зраділи! А як їх любить Тимофій, не переказати. Йому вже шостий рік, а ще дитя дитям. Я дівчатам кімнату виділила, два ліжка. То він хоче спати то з однією, то з другою. Обнімаються, цілуються... Ну, рідні та й край. | ||
| + | |||
| + | Колись, ще тоді, як Сергій прийшов з ними до мене, Іра хотіла мене мамою називати. А я не дозволила. Кажу: «У вас батько такий, що сьогодні я мама, а завтра може бути хтось інший. То звіть мене тіткою». | ||
| + | |||
| + | 6 серпня Марині минуло чотирнадцять літ. Ми того дня поминали Сергія. Відбули дев'ятини. А тоді я кажу: «Сьогодні в тебе день народження, то запроси друзів. Посидите тихенько». Вона хороша дівчинка. Вчиться добре, гарно танцює, активна. Хоче вивчитись на медсестру. А Ірина мріє стати перукарем. Кажу їм: «Вчіться добре в школі. А як закінчите, будемо думати, що робити далі». | ||
| + | |||
| + | Батькова тітка з Києва передала для них гроші. То ми поїхали на базар і купили все для школи. Тепер, слава Богу, є з чого вибрать. Взуття купили шкіряне. І одяг хороший. Досі за покійну маму діти одержували дуже малу пенсію. Тепер, кажуть, коли нема ні матері, ні батька, буде більше. А от коли вона буде, невідомо. Зараз ми оформляємо всі документи, якими визначаться і мої з ними відносини. Надіюсь, що все буде добре. З часом купимо комп'ютер. Тепер без нього школярам ніяк. Та все необхідне у дівчат буде. Це я обіцяю. | ||
| + | |||
| + | Дім їхній триматимемо в порядку. Виростуть — буде де жити. Про батька їм тут нагадує все. Виноград, який він посадив, персик, що торік дав ціле відро плодів. З Сергієвої руки все росло... | ||
| + | |||
| + | Діти хороші, не ліниві. Беруться за всяку роботу. Сьогодні рано вранці задзвонив у їхній кімнаті будильник. То Марина завела звечора. Хотіла допомогти мені доїти корову. А я кажу: «Дитино, спи. Сама впораюсь». | ||
| + | |||
| + | Усе у нас нормально. А те, що я взяла їх до себе... Ну як могло бути інакше? Бачити дитяче горе і не відгукнутися? Хай Бог милує! Доведу їх до 18-річчя, а тоді вже самі вирішать, з ким жити, як жити. | ||
| + | |||
| + | Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №33 (1319) | ||
| + | --> | ||
| + | == Посилання == | ||
| + | * [https://www.facebook.com/valentina.savos.ko Валентина Савосько у Facebook] | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Уродженці Козар]] | ||
| + | [[Категорія:Випускники Козарської школи]] | ||
| + | [[Категорія:Медичні сестри]] | ||
| + | [[Категорія:Люди С]] | ||
Поточна версія на 22:01, 12 березня 2026
Савосько Валентина Іванівна (народилася 18 листопада 1960 в селі Козари) — медична сестра.
До життєпису[ред. | ред. код]
В 1976 закінчила Козарську восьмирічну школу, потім Ніжинське медичне училище.
Свою роботу знала і любила[ред. | ред. код]
- Із книги «Козари: шлях через століття»
У вісімдесятому році в Козарах працювати медичною сестрою починає Савосько (Мироненко) Валентина Іванівна. …
За довгий час роботи по охороні здоров'я односельців Валентині доводилось виконувати багато обов'язків. Та завжди допомагало те, що свою роботу знала й любила. Поважали односельці її – нікому не відмовляла, який би не був час чи випадок.
