Відмінності між версіями «Сірик Варвара Федорівна»
| (Не показано 13 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | [[Файл:Варвара Сірик.jpg|міні|Варвара Сірик]] | |
| − | + | '''Сірик Варвара Федорівна''' (народилася 20 вересня 1923 — померла 15 лютого 2014) — вчитель української мови та літератури [[Червонопартизанська школа № 1|Червонопартизанської школи]]. | |
| − | |||
| − | |||
| − | + | == Родина == | |
| + | Чоловік — [[Сірик Микола Олександрович]] (1923—2006), діти — Валентина, Світлана, Олександр. | ||
| − | + | == Моя бабуся == | |
| − | + | :''Спогади онуки, Лілії Сопотницької, лютий 2026'' | |
| − | + | Моя бабуся — Сірик Варвара Федорівна (дівоче прізвище Шевченко). Народилася в селі Володькова Дівиця в 1923 році. | |
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | + | Навчалася в середній школі, у випускному класі стала зустрічатися з моїм дідусем — [[Сірик Микола Олександрович|Сіриком Миколою Олександровичем]]! На світанку шкільного випускного вечора почалася війна! Дідуся призвали до війська, а бабуся вступила до Ніжинського педагогічного інституту. | |
| − | + | Після війни, після повернення з фронту дідусь вступає до цього інституту на фізико-математичний факультет, а бабуся закінчила в цьому ж році факультет української філології та літератури з червоним дипломом. Потім дідусь вчиться в Ніжині, а бабуся вступає до інституту журналістики у Харкові, і молодята бачаться тільки на канікулах і святах. | |
| − | + | В 1947 р. Бабуся і дідусь побралися і в 1949 році народилася старша донька Валентина. І цього ж року молоде подружжя їде за розподіленням інституту до Західної України працювати в школу (дідусь директором, бабуся вчителем). Жили в приміщенні школи, там у 1950 році народилася друга донька (моя мама Світлана). | |
| − | Повернувшись до рідного дому все життя працювали в [[Червонопартизанська школа № 1|Червонопартизанській школі]]. Бабуся викладала українську мову і літературу, а дідусь- математику, фізику, креслення, історію. | + | Відпрацювавши там три роки повертаються в рідне село, хоча на західній дуже вмовляли залишатися у них. Повернувшись до рідного дому все життя працювали в [[Червонопартизанська школа № 1|Червонопартизанській школі]]. Бабуся викладала українську мову і літературу, а дідусь- математику, фізику, креслення, історію. Тут у подружжя в 1959 р народилася третя дитина — син [[Сірик Олександр Миколайович|Олександр]]. |
| − | + | == Галерея == | |
| + | <gallery mode="packed" heights="260" caption=""> | ||
| + | Файл:Михайло і Варвара Сірики, 1947.jpg | ||
| + | Файл:Михайло і Варвара Сірики, 1950-і.jpg | ||
| + | Файл:Михайло і Варвара Сірики, 2000-і.jpg | ||
| + | </gallery> | ||
| + | [[Файл:Вчителі Червонопартизанської школи.jpg]] | ||
| + | :''Вчителі Червонопартизанської школи, ~1954. Фото надала Лілія Сопотницька'' | ||
Поточна версія на 11:44, 17 лютого 2026
Сірик Варвара Федорівна (народилася 20 вересня 1923 — померла 15 лютого 2014) — вчитель української мови та літератури Червонопартизанської школи.
Родина[ред. | ред. код]
Чоловік — Сірик Микола Олександрович (1923—2006), діти — Валентина, Світлана, Олександр.
Моя бабуся[ред. | ред. код]
- Спогади онуки, Лілії Сопотницької, лютий 2026
Моя бабуся — Сірик Варвара Федорівна (дівоче прізвище Шевченко). Народилася в селі Володькова Дівиця в 1923 році.
Навчалася в середній школі, у випускному класі стала зустрічатися з моїм дідусем — Сіриком Миколою Олександровичем! На світанку шкільного випускного вечора почалася війна! Дідуся призвали до війська, а бабуся вступила до Ніжинського педагогічного інституту.
Після війни, після повернення з фронту дідусь вступає до цього інституту на фізико-математичний факультет, а бабуся закінчила в цьому ж році факультет української філології та літератури з червоним дипломом. Потім дідусь вчиться в Ніжині, а бабуся вступає до інституту журналістики у Харкові, і молодята бачаться тільки на канікулах і святах.
В 1947 р. Бабуся і дідусь побралися і в 1949 році народилася старша донька Валентина. І цього ж року молоде подружжя їде за розподіленням інституту до Західної України працювати в школу (дідусь директором, бабуся вчителем). Жили в приміщенні школи, там у 1950 році народилася друга донька (моя мама Світлана).
Відпрацювавши там три роки повертаються в рідне село, хоча на західній дуже вмовляли залишатися у них. Повернувшись до рідного дому все життя працювали в Червонопартизанській школі. Бабуся викладала українську мову і літературу, а дідусь- математику, фізику, креслення, історію. Тут у подружжя в 1959 р народилася третя дитина — син Олександр.
Галерея[ред. | ред. код]
- Вчителі Червонопартизанської школи, ~1954. Фото надала Лілія Сопотницька
