Відмінності між версіями «Ковтун Олександр Вікторович»
| (Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
| Рядок 22: | Рядок 22: | ||
== 40-річчя, якого не буде == | == 40-річчя, якого не буде == | ||
| + | ''Стаття [[Шевченко Григорій Анатолійович|Григорія Шевченка]] «40-річчя, якого не буде» у газеті «Чернігівщина: новини і оголошення», 29 січня 2026 року:'' [[File:40-річчя, якого не буде.png|1000px|Григорій Шевченко]] | ||
| − | == | + | == Посилання == |
| − | |||
* [https://www.facebook.com/sasa.kovtun.362031 Олександр Ковтун у Facebook] | * [https://www.facebook.com/sasa.kovtun.362031 Олександр Ковтун у Facebook] | ||
Поточна версія на 14:14, 13 лютого 2026
Олександр Вікторович Ковтун (народився 22 лютого 1986 в селі Підгайне — помер 26 вересня 2025 в районі населеного пункту Вище Солоне Ізюмського району Харківської області) — солдат 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Загинув на Російсько-українській війні.
Життєпис[ред. | ред. код]
- Джерело: Носівщина в жалобі, Життя громади - інформаційний бюлетень Носівської міської ради, 28 вересня 2025
У 2001 році закінчив Носівську неповну середню школу №7, а потім продовжив навчання у професійно-технічному училищі №33 села Мрин, де опановував професії слюсаря-ремонтника і тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.
Змалку Олександр вирізнявся працьовитістю, любов'ю до природи та глибокою відданістю родині. Робота у Мринському лісництві бензопильщиком дала йому можливість поєднати любов до природи з відчуттям порядку та відповідальності. Він із захопленням збирав гриби, обожнював риболовлю. Олександр був душею компанії, оптимістом і людиною, навколо якої завжди збиралися друзі. У родині він був надійним сином, люблячим братом, відданим чоловіком та турботливим батьком двох синів — Артема та Артура, яких виховував разом із дружиною Юлією.
З 15 березня 2022, перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну, став на захист Батьківщини. Служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського, разом з побратимами пройшов важкі бої по всі й лінії фронту, а згодом поповнив ряди славнозвісної третьої окремої штурмової бригади, де брав активну участь у штурмах ворога. Олександр пройшов довгий і надзвичайно виснажливий шлях Воїна і захисника.
З 2022 по 2023 рік він проходив службу у 58-й окремій мотопіхотній бригаді, а з 2023 року був переведений до 3-ї окремої штурмової бригади.
Перебував у «кільці» під Авдіївкою, воював на «нулі» у Бахмуті та в найгарячіших точках Донеччини й Луганщини.
Попри численні контузії, продовжував службу як навідник у підрозділі протиповітряної оборони — артилерійському взводі зенітної артилерійської батареї дивізіону військової частини.
9 серпня 2025 року в районі населеного пункту Вище Солоне Ізюмського району Харківської області, будучи старшим вогневої групи, виявив виняткову мужність і військову майстерність. У ході масованої атаки ворога особисто знищив кулеметним вогнем чотири ударні дрони, а його група ліквідувала ще кілька FPV-дронів та боєприпас «Ланцет». Завдяки його діям було врятовано життя побратимів і збережено військову техніку.
Похований на кладовищі по вул. Центральна (в напрямку с. Андріївка).
40-річчя, якого не буде[ред. | ред. код]
Стаття Григорія Шевченка «40-річчя, якого не буде» у газеті «Чернігівщина: новини і оголошення», 29 січня 2026 року: 
Посилання[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Шевченко Г. 40-річчя, якого не буде. – Чернігівщина: новини і оголошення. – 2026. 29 січ. – №5 (1071), с. 4.
