Відмінності між версіями «Семениха»
| (Не показано 6 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | [[Файл:Яблуня.jpg|міні|Яблуня на місці колишнього обійстя]] | |
| − | До Семенихи їхати дорогою з | + | '''Семениха''' (також '''Семенястне''', '''Семенячине''') — назва колишнього хутора в урочищі [[Горішне]]. |
| + | |||
| + | До Семенихи їхати дорогою з колишньої 2 бригади колгоспу імені Кірова до кладовища під лісом і ця територія і є Семениха, а далі іде [[Струга]] — це все були хутори. | ||
Із книги «[[Партизанська Носівщина#Весна 1942|Партизанська Носівщина]]»: | Із книги «[[Партизанська Носівщина#Весна 1942|Партизанська Носівщина]]»: | ||
| Рядок 7: | Рядок 9: | ||
== Про Семениху == | == Про Семениху == | ||
| + | :''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/groups/wiki.nosivka/posts/1360815611264197 | title = Про Семениху | publisher = | author = [[Хоменко Ніна|Ніна Хоменко]] | date = 7 травня 2024 }}'' | ||
| + | Дізналася про цей хутір ще малою з розповіді мого прадіда [[Бурсук Микола Павлович|Миколи Бурсука]] (1911р.н.) | ||
| − | + | У лісі за 6 кілометрів від села [[Дебреве]], в урочищі «[[Горішне|Орішному]]» на місці обеліска, у середині 19 століття жив дядько Семен. Був він дуже сором'язливий. А дружина його — як вогонь! Чоловік повністю підкорявся жінці, яка все брала у свої руки, верховодила в сім'ї. У ті часи мало хто називав заміжніх жінок на ім'я, а звали їх за іменем чоловіка. От і ця — Семениха. | |
| − | |||
| − | У лісі за 6 кілометрів від | ||
Життя вирувало. Хутір був невеличкий — хатинок 10. У центрі хутора й стояла хата Семенихи. Так, Семенихи, а не Семена. З чоловіка ж не було ніякого ні зиску, ні гарного слова. Всі знали, що Семениха — головна не лише в сім'ї, а й на хуторі. | Життя вирувало. Хутір був невеличкий — хатинок 10. У центрі хутора й стояла хата Семенихи. Так, Семенихи, а не Семена. З чоловіка ж не було ніякого ні зиску, ні гарного слова. Всі знали, що Семениха — головна не лише в сім'ї, а й на хуторі. | ||
| Рядок 22: | Рядок 24: | ||
Одразу пішла і біля хати посадила маленького дубочка. На честь правнука. | Одразу пішла і біля хати посадила маленького дубочка. На честь правнука. | ||
| − | Так і по цей день росте Семенів дуб, якому понад 120 років. | + | Так і по цей день росте [[Дуб у Горішному|Семенів дуб]], якому понад 120 років. |
[[Категорія:Хутори]] | [[Категорія:Хутори]] | ||
Поточна версія на 22:45, 8 травня 2024
Семениха (також Семенястне, Семенячине) — назва колишнього хутора в урочищі Горішне.
До Семенихи їхати дорогою з колишньої 2 бригади колгоспу імені Кірова до кладовища під лісом і ця територія і є Семениха, а далі іде Струга — це все були хутори.
Із книги «Партизанська Носівщина»:
- 21 квітня 1942 за наказом командування партизанського загону близько 60 партизанів зібралися в хуторі Семениха. Весна в цей рік була пізньою. Водою залило всі низини й болота. Багатьом довелося добиратися на збір човнами. Частина партизанів загинула від рук окупантів. За свою безпечність поплатилися життям такі члени загону, як Довгопол, Кононенко.
Про Семениху[ред. | ред. код]
- Джерело: Ніна Хоменко: Про Семениху, 7 травня 2024
Дізналася про цей хутір ще малою з розповіді мого прадіда Миколи Бурсука (1911р.н.)
У лісі за 6 кілометрів від села Дебреве, в урочищі «Орішному» на місці обеліска, у середині 19 століття жив дядько Семен. Був він дуже сором'язливий. А дружина його — як вогонь! Чоловік повністю підкорявся жінці, яка все брала у свої руки, верховодила в сім'ї. У ті часи мало хто називав заміжніх жінок на ім'я, а звали їх за іменем чоловіка. От і ця — Семениха.
Життя вирувало. Хутір був невеличкий — хатинок 10. У центрі хутора й стояла хата Семенихи. Так, Семенихи, а не Семена. З чоловіка ж не було ніякого ні зиску, ні гарного слова. Всі знали, що Семениха — головна не лише в сім'ї, а й на хуторі.
Так і пішла назва хутора в урочищі «Орішному» – Семениха.
За легендою, у сім'ї Семенихи були одні дочки. Коли вони повиходили заміж, то народжували теж дівчаток. Семениха сумувала, що рід їхній переведеться. Скільки ж було радості, коли весною 1900 року внучка Семенихи народила хлопчика!
— Правнук! Семен! – на радощах закричала бабуся.
Одразу пішла і біля хати посадила маленького дубочка. На честь правнука.
Так і по цей день росте Семенів дуб, якому понад 120 років.
