Відмінності між версіями «Ніколаєнко Леонтій Дмитрович»
| (Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Леонтій Дмитрович Ніколаєнко''' (1913 | + | '''Леонтій Дмитрович Ніколаєнко''' (народився 17 червня 1913 року — помер 6 травня 1995) головний зоотехнік об'єднання колгоспів з сіл [[Лісні Хутори]], [[Жовтень]] та [[Політвідділ]] в 1946—1950. |
Також працював учителем хімії в школі в Кобижчі. | Також працював учителем хімії в школі в Кобижчі. | ||
| + | |||
| + | Дружина: [[Миколаєнко Віра Свиридівна]] | ||
| + | |||
| + | Похований поруч із дружиною у Бобровиці. | ||
== Спогади сина == | == Спогади сина == | ||
Спогади сина [[Ніколаєнко Борис Леонтійович|Бориса]]: | Спогади сина [[Ніколаєнко Борис Леонтійович|Бориса]]: | ||
| − | + | ||
| + | «Мій батько Леонтій Дмитрович Ніколаєнко, 1913 року народження. Його батько помер в 1914 році, працюючи на цукрозаводі, як заготівник сировини, їздовий з підводою, якою возив буряки. | ||
| + | |||
| + | З весни 1943 року партизанські загони виросли, як гриби після дощу! Перегнали по чисельності загони Федорова, намагаючись перетягти на себе загальні заслуги. Реально вийшло так, що мій батько і ті німці продовжили роботу діючих виробництв в непереривному режимі. | ||
| + | |||
| + | Коли прийшла Червона армія вона отримала діючу систему і мого батька мобілізували повторно десь у квітні 1944 року. Коли було завершено розгром німців в районі Корсунь Щевченкова. Там німці організовано відходили на захід, а на півночі Червона армія звернула на право і визволивши Білорусь вперлась в опір Кенігсберга. | ||
| + | |||
| + | В лютому 1945 року мого батька поранило так, що він втратив можливість рухатися і повернувся до Бобровиці аж у липні 1945 року, як інвалід першої групи. Мати на той момент працювала в школі номер два, хоча мені ще не виповнився рік. Декретна відпустка була 6 місяців. Отут батьку і згадали про роботу на німців! Як ото і в Лісних Хуторах. Писали правда не сусіди, а фахові спеціалісти, які не вчилися у соратників Павлова. Були в основному, вибачте, але на кшталт Лізи Чайкіної. А потому в 1946 році батько з родиною переїхав до Носівки, а вже на початку 1947 року опинився у Лісних Хуторах. Там були перипетії щодо доносів, але масштаб їх уступав тому, що утворилося у Бобровиці. Біда мого батька полягала в тому, що воїни 6 та 12 армій були оголошені ворогами народу і тільки в 1963 цей наказ відмінили. | ||
| + | |||
| + | А ще ж батька, коли мобілізували до складу Червоної армії, то такий призов був зарахований в члени партії. При відступі батько сховав свій партквиток у землю, як це робила більшість. Зокрема і Тимофій Строкач, але останній поновив свій квиток, а батьку інваліду вже було запізно. Та й не потрібно було, адже ворог народу по 1963 рік. Поет Долматовський описав це в книзі Зелена Брама. Народився батько 17 червня 1913 року, помер 6 травня 1995 року.» | ||
[[Категорія:Головні зоотехніки колгоспів]] | [[Категорія:Головні зоотехніки колгоспів]] | ||
[[Категорія:Люди:Носівка]] | [[Категорія:Люди:Носівка]] | ||
[[Категорія:Люди Н]] | [[Категорія:Люди Н]] | ||
Поточна версія на 09:15, 3 квітня 2024
Леонтій Дмитрович Ніколаєнко (народився 17 червня 1913 року — помер 6 травня 1995) головний зоотехнік об'єднання колгоспів з сіл Лісні Хутори, Жовтень та Політвідділ в 1946—1950.
Також працював учителем хімії в школі в Кобижчі.
Дружина: Миколаєнко Віра Свиридівна
Похований поруч із дружиною у Бобровиці.
Спогади сина[ред. | ред. код]
Спогади сина Бориса:
«Мій батько Леонтій Дмитрович Ніколаєнко, 1913 року народження. Його батько помер в 1914 році, працюючи на цукрозаводі, як заготівник сировини, їздовий з підводою, якою возив буряки.
З весни 1943 року партизанські загони виросли, як гриби після дощу! Перегнали по чисельності загони Федорова, намагаючись перетягти на себе загальні заслуги. Реально вийшло так, що мій батько і ті німці продовжили роботу діючих виробництв в непереривному режимі.
Коли прийшла Червона армія вона отримала діючу систему і мого батька мобілізували повторно десь у квітні 1944 року. Коли було завершено розгром німців в районі Корсунь Щевченкова. Там німці організовано відходили на захід, а на півночі Червона армія звернула на право і визволивши Білорусь вперлась в опір Кенігсберга.
В лютому 1945 року мого батька поранило так, що він втратив можливість рухатися і повернувся до Бобровиці аж у липні 1945 року, як інвалід першої групи. Мати на той момент працювала в школі номер два, хоча мені ще не виповнився рік. Декретна відпустка була 6 місяців. Отут батьку і згадали про роботу на німців! Як ото і в Лісних Хуторах. Писали правда не сусіди, а фахові спеціалісти, які не вчилися у соратників Павлова. Були в основному, вибачте, але на кшталт Лізи Чайкіної. А потому в 1946 році батько з родиною переїхав до Носівки, а вже на початку 1947 року опинився у Лісних Хуторах. Там були перипетії щодо доносів, але масштаб їх уступав тому, що утворилося у Бобровиці. Біда мого батька полягала в тому, що воїни 6 та 12 армій були оголошені ворогами народу і тільки в 1963 цей наказ відмінили.
А ще ж батька, коли мобілізували до складу Червоної армії, то такий призов був зарахований в члени партії. При відступі батько сховав свій партквиток у землю, як це робила більшість. Зокрема і Тимофій Строкач, але останній поновив свій квиток, а батьку інваліду вже було запізно. Та й не потрібно було, адже ворог народу по 1963 рік. Поет Долматовський описав це в книзі Зелена Брама. Народився батько 17 червня 1913 року, помер 6 травня 1995 року.»
