Відмінності між версіями «Ніколаєнко Леонтій Дмитрович»

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
(Створена сторінка: '''Леонтій Дмитрович Ніколаєнко''' (1913 р.н. - ?) головний зоотехнік об'єднання колгоспів з с...)
 
 
(Не показано 8 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
'''Леонтій Дмитрович Ніколаєнко''' (1913 р.н. - ?)  головний зоотехнік об'єднання колгоспів з сіл Лісні Хутори, Жовтень та Політвідділ.
+
'''Леонтій Дмитрович Ніколаєнко''' (народився 17 червня 1913 року — помер 6 травня 1995)  головний зоотехнік об'єднання колгоспів з сіл [[Лісні Хутори]], [[Жовтень]] та [[Політвідділ]] в 1946—1950.
  
 +
Також працював учителем хімії в школі в Кобижчі.
  
Пане Юрій мій батько Леонтій Дмитрович Ніколаєнко, 1913 року народження. Його батько помер в 1914 році, працюючи на цукро заводі, як заготівник сировини, їздовий з підводною якою возив буряки. Тобто батьки були напів сироти обоє, тільки різниця між бабусями. Одна з Польщі, закінчила гімназію і знала російську, польську, німецьку мови досконально, а французькою володіла, в спілкуванні українською проявляла русизм, як і віросповіданні католицизм. Прихожани церкви в Кобижчі навіть попросили священника не спілкуватися з нею на людях. Хрест накладали на себе католицький. Тому священник з часом почав сповідувати її вдома. Адже в Кобижчі вона була знана і серед медиків і серед освітян, хоча утримувала дітей сама торгівлею. Тому я згадав математика Рудницького із Носівки, адже в Кобижчі був математик Євдощук, також високо фаховий та інтелігентний! Одружив мого батька і матір в Кобижчі, коли батько був викладачем хімії в школі, де учив Рудько Олександра Юхимовича, про сина Миколу якого Ви знаєте. Мати в Бобровиці вчила Аллу Давиденко, яка потім закінчила КНУ, факультет філософії, і вийшла заміж за красуня Хорошка, старшого брата Миколи, Вам відомого. Коли я не поступив в 1961 році на р/фізичний Олександр Юхимович і Алла Іванівна з вдячністю до моїх батьків взяли мене на роботу в Бобровицький будинок піонерів, який був у приміщенні Катеринича і я попав у сферу життя робітників цукрозаводу, скажу точніше керівників, таких як Фесенко Г.М., її чоловік Руденко А.К, подружжя Євдокимових, Микола та Агнеса та Громовий П з дружиною. Все було на рівні дітей, які були талановиті особи! Але мій р/фізичний для багато чого значив, не так як у сусідів та школі в центрі. Навіть коли я не поступив вдруге в 1962 році, то це теж инні пробачили. Адже в травні 1963 року я поїхав до Москви і там закінчив авдготоасв курси впродовж 2 місяців на фізичний ф - т МГУ. Однак після двох математик я зрозумів, що в МГУ я не попаду, а йти в інші Виші Москви я не хотів, то 25 липня я подав втретє документи в КНУ, і по результатах вступних іспитів був зарахований на 1 курс того р/фізичного.
+
Дружина: [[Миколаєнко Віра Свиридівна]]
 +
 
 +
Похований поруч із дружиною у Бобровиці.
 +
 
 +
== Спогади сина ==
 +
Спогади сина [[Ніколаєнко Борис Леонтійович|Бориса]]:
 +
 
 +
«Мій батько Леонтій Дмитрович Ніколаєнко, 1913 року народження. Його батько помер в 1914 році, працюючи на цукрозаводі, як заготівник сировини, їздовий з підводою, якою возив буряки.
 +
 
 +
З весни 1943 року партизанські загони виросли, як гриби після дощу! Перегнали по чисельності загони Федорова, намагаючись перетягти на себе загальні заслуги. Реально вийшло так, що мій батько і ті німці продовжили роботу діючих виробництв в непереривному режимі.
 +
 
 +
Коли прийшла Червона армія вона отримала діючу систему і мого батька мобілізували повторно десь у квітні 1944 року. Коли було завершено розгром німців в районі Корсунь Щевченкова. Там німці організовано відходили на захід, а на півночі Червона армія звернула на право і визволивши Білорусь вперлась в опір Кенігсберга.  
 +
 
 +
В лютому 1945 року мого батька поранило так, що він втратив можливість рухатися і повернувся до Бобровиці аж у липні 1945 року, як інвалід першої групи. Мати на той момент працювала в школі номер два, хоча мені ще не виповнився рік. Декретна відпустка була 6 місяців. Отут батьку і згадали про роботу на німців! Як ото і в Лісних Хуторах. Писали правда не сусіди, а фахові спеціалісти, які не вчилися у соратників Павлова. Були в основному, вибачте, але на кшталт Лізи Чайкіної. А потому в 1946 році батько з родиною переїхав до Носівки, а вже на початку 1947 року опинився у Лісних Хуторах. Там були перипетії щодо доносів, але масштаб їх уступав тому, що утворилося у Бобровиці. Біда мого батька полягала в тому, що воїни 6 та 12 армій були оголошені ворогами народу і тільки в 1963 цей наказ відмінили.  
 +
 
 +
А ще ж батька, коли мобілізували до складу Червоної армії, то такий призов був зарахований в члени партії. При відступі батько сховав свій партквиток у землю, як це робила більшість. Зокрема і Тимофій Строкач, але останній поновив свій квиток, а батьку інваліду вже було запізно. Та й не потрібно було, адже ворог народу по 1963 рік. Поет Долматовський описав це в книзі Зелена Брама. Народився батько 17 червня 1913 року, помер 6 травня 1995 року.»
 +
 
 +
[[Категорія:Головні зоотехніки колгоспів]]
 +
[[Категорія:Люди:Носівка]]
 +
[[Категорія:Люди Н]]

Поточна версія на 09:15, 3 квітня 2024

Леонтій Дмитрович Ніколаєнко (народився 17 червня 1913 року — помер 6 травня 1995) головний зоотехнік об'єднання колгоспів з сіл Лісні Хутори, Жовтень та Політвідділ в 1946—1950.

Також працював учителем хімії в школі в Кобижчі.

Дружина: Миколаєнко Віра Свиридівна

Похований поруч із дружиною у Бобровиці.

Спогади сина[ред. | ред. код]

Спогади сина Бориса:

«Мій батько Леонтій Дмитрович Ніколаєнко, 1913 року народження. Його батько помер в 1914 році, працюючи на цукрозаводі, як заготівник сировини, їздовий з підводою, якою возив буряки.

З весни 1943 року партизанські загони виросли, як гриби після дощу! Перегнали по чисельності загони Федорова, намагаючись перетягти на себе загальні заслуги. Реально вийшло так, що мій батько і ті німці продовжили роботу діючих виробництв в непереривному режимі.

Коли прийшла Червона армія вона отримала діючу систему і мого батька мобілізували повторно десь у квітні 1944 року. Коли було завершено розгром німців в районі Корсунь Щевченкова. Там німці організовано відходили на захід, а на півночі Червона армія звернула на право і визволивши Білорусь вперлась в опір Кенігсберга.

В лютому 1945 року мого батька поранило так, що він втратив можливість рухатися і повернувся до Бобровиці аж у липні 1945 року, як інвалід першої групи. Мати на той момент працювала в школі номер два, хоча мені ще не виповнився рік. Декретна відпустка була 6 місяців. Отут батьку і згадали про роботу на німців! Як ото і в Лісних Хуторах. Писали правда не сусіди, а фахові спеціалісти, які не вчилися у соратників Павлова. Були в основному, вибачте, але на кшталт Лізи Чайкіної. А потому в 1946 році батько з родиною переїхав до Носівки, а вже на початку 1947 року опинився у Лісних Хуторах. Там були перипетії щодо доносів, але масштаб їх уступав тому, що утворилося у Бобровиці. Біда мого батька полягала в тому, що воїни 6 та 12 армій були оголошені ворогами народу і тільки в 1963 цей наказ відмінили.

А ще ж батька, коли мобілізували до складу Червоної армії, то такий призов був зарахований в члени партії. При відступі батько сховав свій партквиток у землю, як це робила більшість. Зокрема і Тимофій Строкач, але останній поновив свій квиток, а батьку інваліду вже було запізно. Та й не потрібно було, адже ворог народу по 1963 рік. Поет Долматовський описав це в книзі Зелена Брама. Народився батько 17 червня 1913 року, помер 6 травня 1995 року.»