Мень Ісак Мусійович

Ісак Мень

Ісак Мусійович Мень (народився 21 червня 1911 у містечку Нова Басань Козелецького повіту Чернігівської губернії, тепер Ніжинського району Чернігівської області — помер 20 жовтня 1999) — фінансист і юрист, учасник Німецько-радянської війни. Працював у Носівському відділенні Держбанку: начальником кредитного відділу — заступником керуючого.

Життєпис

Матеріал базується на письмових спогадах батька про свій життєвий шлях та листі-пам'ятці його фронтового друга — М. М. Слуцького. Надала дочка, Мень Бела Ісаківна.

Залишившись сиротою у віці 8-ми з половиною років після загибелі своїх батьків від рук денікінців в роки Громадянської війни, він разом зі своїм старшим братом і сестрою після тривалих поневірянь переїздить у 1924 в село Носівку, до родини свого дядька. Тут він вступає до 6–го класу Носівської семирічки (семирічної школи), яку закінчує 1926. Цього ж року він стає студентом Ніжинської 3-річної кооперативної рахунково-економічної профшколи. Після її закінчення у 1929 працює бухгалтером Новобиківського бурякового товариства, а згодом – старшим бухгалтером Лосинівської райбурякспілки.

1931 року вступає на вечірнє відділення планово-економічного факультету Київського інституту радянської торгівлі, який закінчує 1936 у м. Харків. В 1931-1936 поєднує навчання з роботою економістом в Укррибсекції Укоопспілки, а пізніше, після її ліквідації у зв'язку з переїздом столиці з Харкова до Києва - старшим бухгалтером кущової контори Харківського заводхарчоторгу.

У жовтні 1936 був призваний на строкову військову службу в однорічну школу при 43 авіаційній бригаді (м. Харків) у якості курсанта, яку закінчив 1937 і був звільнений в запас у званні молодшого лейтенанта. 1938-1941 працює економістом хлібофуражної контори Харківського заводхарчоторгу, згодом кредитним інспектором і старшим кредитним інспектором у районному відділенні Держбанку м. Талалаївки, Сумської області, куди переїхав у зв’язку з направленням на роботу його дружини – Мень Есфір Ісаївни.

У 1939 він вступив на заочне відділення Харківського юридичного інституту, де навчався по 1941. Війна, що спалахнула 1941, перервала навчання.

У вересні 1941 він був мобілізований до лав ВПС Радянської армії, де перебував по лютий 1946: спочатку у 783 батальйоні аеродромного обслуговування, а з листопада 1941 – у якості начальника маршрутних транспортів з доставки авіаційних бомб на вирішальні напрями великих фронтів: Москви, Ленінграда, Сталінграда, Севастополя, Одеси і операцій Курсько-Орловської, Мінського котла, боїв за Будапешт і Варшаву, супроводжував ванажно-розвантажувальні роботи на водних переправах через Дніпро, Волгу, Каспійське море, Віслу і Одер. Останній транспорт він доставив у фашистське лігво — Берлін. Ще рік після закінчення війни, по травень 1946 — проходив службу в 859 майстерні зі збору і спорядженню протитанкових авіабомб та відправленні їх в повітряні армії.

Наприкінці травня 1946, після демобілізації, повернувся в Носівку. За направленням Держбанку СРСР на ім’я керуючого обласною конторою Держбанку проходив стажування у Чернігівському облбанку і був скерований в Носівське відділення Держбанку на посаду старшого кредитного інспектора, пізніше - начальника кредитного відділу.

З липня 1946 по листопад 1981, до виходу на пенсію, впродовж 35 років незмінно працює в Носівському відділенні Держбанку, часто очолюючи відділення за відсутності керівництва. На протязі цих років опікувався кредитуванням промислових і сільськогосподарських підприємств Носівщини, зокрема, колгоспів, радгоспів, цукрового заводу і інших підприємств, проводив аналіз їх господарської діяльності, публікував аналітичні статті про їх економічний стан в Носівській районній газеті.

Виховав молоду зміну – Карабець Ніну Дмитрівну, яка працювала в очолюваному ним кредитному відділі, а згодом очолила Носівське відділення Держбанку.

Відзнаки

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 травня 1945 за участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною 1941-1945 р.р.». Пініше був нагороджений знаком «25 років перемоги в Великій Вітчизняній війні», шістьома військовими ювілейними медалями.

За досягнення високих показників у кредитно-економічній роботі Правлінням Держбанку СРСР у серпні 1967 Меню І. М. було присвоєно звання відмінника Держбанку СРСР з вручення нагрудного значка «Відмінник Держбанку», Міністерством фінансів було присвоєно звання радника фінансової служби II рангу.

Керівництво Чернігівської облконтори Держбанку і Обкому профспілок внесло його ім’я в ювілейну Книгу трудової слави за досягнення хороших показників у роботі на честь 100-річчя від дня народження В.І.Леніна.

У листопаді 1970 Носівська районна рада депутатів трудящих від імені Президії Верховної Ради СРСР нагородила його ювілейною медаллю «За звитяжну працю» в ознаменування 100-річчя від дня народження В.І.Леніна.

У травні 1971 керівництво Чернігівської контори Держбанку і обкому профспілок держустанов нагородило його грамотою «За довголітню і сумлінну працю в системі Державного банку», а у жовтні 1971 на честь 50-річчя від дня заснування Держбанку Правлінням Держбанку СРСР він був нагороджений Ювілейною грамотою.

У вересні 1977 Правління Держбанку СРСР і ЦК профспілок державних установ СРСР нагородило його Почесною грамотою за високі показники в роботі і активну участь у громадському житті у зв’язку з 60-річчям Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Нагороджений медаллю «Ветеран праці».

Родина

Дружина: Мень Есфір Ісаївна (1911—2004) — лікар-терапевт, відмінник охорони здоров'я СРСР, учениця академіка М. Д. Стражеска. 35 років працювала в Носівській центральній районній лікарні.

Донька: Мень Бела Ісаківна (нар. 1948) — педагог і перекладач, державний службовець.

21 червня – день народження мого тата

Джерело: Бела Мень: 21 червня – день народження мого тата – Меня Ісака Мусійовича, Енциклопедія Носівщини, 21 червня 2022

21 червня – день народження мого тата – Меня Ісака Мусійовича. Цьогоріч йому б виповнилось 111 років. На жаль, сьогодні його вже нема з нами - людське життя надто коротке, але воно продовжується в пам’яті людській добрими справами, щирими доброзичливими відносинами, і щоразу, приїжджаючи до Носівки у справах, я зустрічаю людей, які неодмінно скажуть добрі теплі слова на адресу мого батька.

Нелегка судилась йому доля. Маленьким хлопчиком залишився він круглим сиротою у буремні 20 минулого століття, глухі роки Громадянської війни, коли лютували різноманітні бандитські угрупування у містечку Нова Басань, звідки він разом зі своїм старшим братом, сестрою і тітками рятувався від смерті, далі були голодні і холодні роки поневірянь по родичах, і нарешті Носівка, де й залишився назавжди. Навчався у Носівській школі-семирічці, проніс скрізь усе життя вдячну пам'ять про своїх учителів, однокласників. Багато вчився: Ніжинська 3-річна економічна проф. школа, Київський інститут радянської торгівлі, Харківський юридичний інститут, навчання в якому перервала війна. Після війни у 1946 повернувся в Носівку. Самовіддано працював на розбудову міста у повоєнні роки і до виходу на пенсію у Носівському районному відділенні Держбанку СРСР на посаді начальника кредитного відділу, здійснюючи кредитування і фінансово-економічний супровід діяльності промислових і сільськогосподарських підприємств Носівщини.

Хочу щиро подякувати усім, хто пам’ятає мого батька, його звитяжну працю задля розквіту рідного міста, яким стала для нього Носівка.

Велика подяка «Енциклопедії Носівщини» за висвітлення інформації про носівчан, які присвятили своє життя розбудові і служінню своєму місту і доброту його мешканців.

І окрема подяка автору неоціненної ідеї створення Енциклопедії Носівщини і її імплементації.

Нижче — дві світлини, на яких зображені колективи Носівського районного відділення Держбанку і Ощадбанку у повоєнні роки і кілька десятиліть потому. На жаль, не вдалось згадати прізвища усіх співробітників, хоча візуально пам'ятаю багатьох. Буду вдячна за доповнення.