Відмінності між версіями «Трухан Олександр Федотович»
| (Не показані 8 проміжних версій 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Олександр Федотович Трухан''' ([[21 травня]] [[1925]] — [[23 липня]] [[2004]]) — бригадир тракторної бригади [[Колгосп імені Тараса Шевченка|колгоспу імені Тараса Шевченка]] в селі [[Держанівка]]. Нагороджений | + | [[Файл:Олександр Федотович Трухан.jpg|міні|Олександр Трухан]] |
| + | |||
| + | '''Олександр Федотович Трухан''' ([[21 травня]] [[1925]] — [[23 липня]] [[2004]]) — учасник Німецько-радянської війни, бригадир тракторної бригади [[Колгосп імені Тараса Шевченка|колгоспу імені Тараса Шевченка]] в селі [[Держанівка]]. Нагороджений державними орденами. | ||
| + | |||
| + | == До життєпису == | ||
| + | Навчався в Козелецькому сільськогосподарському технікумі. | ||
| + | |||
| + | == Родина == | ||
| + | Дружина Любов, доньки Надя та Ніна й сини Володимир та Сергій. | ||
| + | |||
| + | == Відзнаки == | ||
| + | [[File:Документи державних нагород Олександра Федотовича Трухана.jpg|thumb|Документи державних нагород Олександра Федотовича Трухана]] | ||
| + | Нагороджений орденами: | ||
| + | * Знак пошани (№584963), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08 квітня 1971 р.; | ||
| + | * Жовтневої Революції (№04080), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08 грудня 1973 р; | ||
| + | * Вітчизняної війни І ступеня (№3824025), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 01 квітня 1985 р. | ||
== Скільки всього пережито == | == Скільки всього пережито == | ||
| − | :''Джерело: збірник праць [[Супрун Микола Олексійович|Миколи Супруна]] «Мої науково-педагогічні стежки: вибрані публікації», Київ, 2023. | + | :''Джерело: збірник праць [[Супрун Микола Олексійович|Миколи Супруна]] «Мої науково-педагогічні стежки: вибрані публікації», Київ, 2023. Сторінка 11.'' |
Ось вже і двохтисячні прийшли… Скільки ж всього пережито. Обпалена війною юність. | Ось вже і двохтисячні прийшли… Скільки ж всього пережито. Обпалена війною юність. | ||
| − | Фронтові дороги… Сльози матері Ганни Ничипорівни над похоронкою, що прийшла на її сина гвардійця Cашка Трухана після бою, | + | Фронтові дороги… Сльози матері Ганни Ничипорівни над похоронкою, що прийшла на її сина гвардійця Cашка Трухана після бою, в якому командування вважало, вижити було неможливо… Вижив Солдат! Наперекір усім страшним людиновбивчим законам війни… |
| − | в якому командування вважало, вижити було неможливо… Вижив | ||
| − | Солдат! Наперекір усім страшним людиновбивчим законам війни… | ||
| − | Свята Перемога! Післявоєнні поневіряння. Механізаторська дорога | + | Свята Перемога! Післявоєнні поневіряння. Механізаторська дорога в рідному колгоспі ім. Тараса Шевченка. Опанування наукою вирощувати хліб в Козелецькому сільськогосподарському технікумі. Зустріч на все життя його Любові, радісний сміх якої віддається завжди дзвоником в його душі! Перша, збудована завдяки його наполегливості, асфальтована смужка сільської дороги. Невгамовний біль через занепад та розпад рідного колгоспу й не тільки його... |
| − | в рідному колгоспі ім. Тараса Шевченка. Опанування наукою вирощувати хліб в Козелецькому сільськогосподарському технікумі. | ||
| − | Зустріч на все життя його Любові, радісний сміх якої віддається завжди дзвоником в його душі! Перша, збудована завдяки його наполегливості, асфальтована смужка сільської дороги. Невгамовний | ||
| − | біль через занепад та розпад рідного колгоспу й не тільки його... | ||
– Батьку, про що думаєш? Так до нього могла звернутися лише | – Батьку, про що думаєш? Так до нього могла звернутися лише | ||
| Рядок 19: | Рядок 29: | ||
– Про наше з тобою життя думаю, рідна. | – Про наше з тобою життя думаю, рідна. | ||
| − | – А що там думати. В нас життя красиве. Працювали на совість. | + | – А що там думати. В нас життя красиве. Працювали на совість. Виростили чотирьох діток: доньки Надя та Ніна й синочки Володя та Сергій. Підростають вже їхні діти – наша радість – внуки… |
| − | Виростили чотирьох діток: доньки Надя та Ніна й синочки Володя | ||
| − | та Сергій. Підростають вже їхні діти – наша радість – внуки… | ||
| − | Дійсно, подумав Олександр Федотович, саме в оцих простих, на | + | Дійсно, подумав Олександр Федотович, саме в оцих простих, на перший погляд, словах його Любочки, з якою пройшли півстоліття, й є результат його, точніше – їхнього життя. |
| − | перший погляд, словах його Любочки, з якою пройшли півстоліття, | ||
| − | й є результат його, точніше – їхнього життя. | ||
Згадалися перші кроки із управління тракторною бригадою в роки керівництва колгоспом його двоюрідного брата [[Трухан Феодосій Іванович|Трухана Феодосія Івановича]], знаного на всю країну керівника. Всі жили мрією | Згадалися перші кроки із управління тракторною бригадою в роки керівництва колгоспом його двоюрідного брата [[Трухан Феодосій Іванович|Трухана Феодосія Івановича]], знаного на всю країну керівника. Всі жили мрією | ||
| Рядок 34: | Рядок 40: | ||
Й за всіма цими досягненнями стоять десятки, а той і сотні наших славних трударів! | Й за всіма цими досягненнями стоять десятки, а той і сотні наших славних трударів! | ||
| − | Пройшовши таку звитяжну дорогу Олександр Федотович, як | + | Пройшовши таку звитяжну дорогу Олександр Федотович, як більшість людей його покоління, найменше думали про нагороди та про себе взагалі, бо жили думкою про впевненість у завтрашньому дні для всіх … |
| − | більшість людей його покоління, найменше думали про нагороди та | ||
| − | про себе взагалі, бо жили думкою про впевненість у завтрашньому | ||
| − | дні для всіх … | ||
Щира праця нашого шановного земляка відзначена багатьма бойовими та трудовими нагородами, серед яких єдина в селі, одна з найвищих нагород тодішньої держави – орден Жовтневої революції. | Щира праця нашого шановного земляка відзначена багатьма бойовими та трудовими нагородами, серед яких єдина в селі, одна з найвищих нагород тодішньої держави – орден Жовтневої революції. | ||
| Рядок 43: | Рядок 46: | ||
Переступив межу вічності Олександр Федотович у 2004 році. | Переступив межу вічності Олександр Федотович у 2004 році. | ||
| − | Згадуючи Олександра Федотовича Трухана та багатьох інших | + | Згадуючи Олександра Федотовича Трухана та багатьох інших його сучасників, ми, держанівці XXI століття маємо зберегти та примножити скарбницю справ в ім’я збереження нашого спільного отчого дому – ДЕРЖАНІВКИ! |
| − | його сучасників, ми, держанівці XXI століття маємо зберегти та | ||
| − | примножити скарбницю справ в ім’я збереження нашого спільного отчого дому – ДЕРЖАНІВКИ! | ||
[[Категорія:Люди:Держанівка]] | [[Категорія:Люди:Держанівка]] | ||
| + | [[Категорія:Учасники Німецько-радянської війни]] | ||
[[Категорія:Бригадири механізаторів]] | [[Категорія:Бригадири механізаторів]] | ||
| + | [[Категорія:Нагороджені орденом Вітчизняної війни]] | ||
[[Категорія:Нагороджені орденом Жовтневої Революції]] | [[Категорія:Нагороджені орденом Жовтневої Революції]] | ||
| + | [[Категорія:Нагороджені орденом «Знак Пошани»]] | ||
[[Категорія:Люди Т]] | [[Категорія:Люди Т]] | ||
Поточна версія на 19:21, 22 грудня 2023
Олександр Федотович Трухан (21 травня 1925 — 23 липня 2004) — учасник Німецько-радянської війни, бригадир тракторної бригади колгоспу імені Тараса Шевченка в селі Держанівка. Нагороджений державними орденами.
До життєпису[ред. | ред. код]
Навчався в Козелецькому сільськогосподарському технікумі.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина Любов, доньки Надя та Ніна й сини Володимир та Сергій.
Відзнаки[ред. | ред. код]
Нагороджений орденами:
- Знак пошани (№584963), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08 квітня 1971 р.;
- Жовтневої Революції (№04080), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08 грудня 1973 р;
- Вітчизняної війни І ступеня (№3824025), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 01 квітня 1985 р.
Скільки всього пережито[ред. | ред. код]
- Джерело: збірник праць Миколи Супруна «Мої науково-педагогічні стежки: вибрані публікації», Київ, 2023. Сторінка 11.
Ось вже і двохтисячні прийшли… Скільки ж всього пережито. Обпалена війною юність.
Фронтові дороги… Сльози матері Ганни Ничипорівни над похоронкою, що прийшла на її сина гвардійця Cашка Трухана після бою, в якому командування вважало, вижити було неможливо… Вижив Солдат! Наперекір усім страшним людиновбивчим законам війни…
Свята Перемога! Післявоєнні поневіряння. Механізаторська дорога в рідному колгоспі ім. Тараса Шевченка. Опанування наукою вирощувати хліб в Козелецькому сільськогосподарському технікумі. Зустріч на все життя його Любові, радісний сміх якої віддається завжди дзвоником в його душі! Перша, збудована завдяки його наполегливості, асфальтована смужка сільської дороги. Невгамовний біль через занепад та розпад рідного колгоспу й не тільки його...
– Батьку, про що думаєш? Так до нього могла звернутися лише його дружина Любочка.
– Про наше з тобою життя думаю, рідна.
– А що там думати. В нас життя красиве. Працювали на совість. Виростили чотирьох діток: доньки Надя та Ніна й синочки Володя та Сергій. Підростають вже їхні діти – наша радість – внуки…
Дійсно, подумав Олександр Федотович, саме в оцих простих, на перший погляд, словах його Любочки, з якою пройшли півстоліття, й є результат його, точніше – їхнього життя.
Згадалися перші кроки із управління тракторною бригадою в роки керівництва колгоспом його двоюрідного брата Трухана Феодосія Івановича, знаного на всю країну керівника. Всі жили мрією розбудувати господарство та село. І ця мрія стала реальністю!
Чого тільки вартують досягнення колективу, коли його очільником був депутат Верховної Ради УРСР Іван Костянтинович Воловник!
Й за всіма цими досягненнями стоять десятки, а той і сотні наших славних трударів!
Пройшовши таку звитяжну дорогу Олександр Федотович, як більшість людей його покоління, найменше думали про нагороди та про себе взагалі, бо жили думкою про впевненість у завтрашньому дні для всіх …
Щира праця нашого шановного земляка відзначена багатьма бойовими та трудовими нагородами, серед яких єдина в селі, одна з найвищих нагород тодішньої держави – орден Жовтневої революції.
Переступив межу вічності Олександр Федотович у 2004 році.
Згадуючи Олександра Федотовича Трухана та багатьох інших його сучасників, ми, держанівці XXI століття маємо зберегти та примножити скарбницю справ в ім’я збереження нашого спільного отчого дому – ДЕРЖАНІВКИ!
