Відмінності між версіями «Подимова Світлана Василівна»
(Створена сторінка: '''Світлана Василівна Подимова''' (?—?) — вела гурток вишивання в Носівський будинок піо...) |
|||
| (Не показані 20 проміжних версій 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | [[Файл:Світлана Подимова.jpg|міні|Світлана Подимова]] | |
| − | == | + | '''Світлана Василівна Подимова''' (народилася [[8 січня]] [[1952]] в Носівці — померла [[8 жовтня]] [[1981]]) — науковець-філософ, кандидат філософських наук. |
| − | {{ | + | |
| − | + | 1970 -1971 — працювала в [[Центр дитячої та юнацької творчості|Носівському будинку школярів]] керівником гуртка з естетичного вишивання. | |
| + | |||
| + | Навчалася в Київському Університеті ім. Т. Г. Шевченка (1972-1977), в аспірантурі цього університету (1977-1979), працювала викладачем філософії у вищих навчальних закладах. | ||
| + | |||
| + | Мати: [[Подимова Ніна Петрівна]], двоюрідна сестра: [[Мельник Тетяна Анатоліївна]]. | ||
| + | |||
| + | == Букет квітів == | ||
| + | :''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/wiki.nosivka/posts/883252336864045 | title = Tanya Melnik - В пам'ять роковини смерті Подимової Світлани... | publisher = | author = [[Мельник Тетяна Анатоліївна|Тетяна Мельник]] | date = 1 листопада 2023 }}'' | ||
| + | |||
| + | ''Сьогодні мені на очі натрапила стаття [[Щепенко Максим Назарович|Максима Щепенка]] з редакції газети "[[Прапор комунізму]]". Стаття називається "Букет квітів" надрукований в газеті в кінці жовтня 1981 року.'' | ||
| + | |||
| + | «Цей сонячний жовтневий день, коли за вікном дерева міняли зелене плаття на золоте, для Свєти Подимової був останнім. Тяжка, ускладнена хвороба зупинила серце молодої дівчини, вихованки Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, його аспірантки. | ||
| + | |||
| + | ...В один із літніх ранків, пам'ятаю, з'явилась вона, струнка, молода, у відділі листів і масової роботи районної газети "[[Прапор комунізму]]", який я тоді очолював, з букетиком перших гладіолусів. Мене просто вразила така увага до журналіста, тим більш, що, здається, ніякого урочистого приводу для цього не було. Щиро подякував. Прийняв із рук юнки разом з квітами і колективний лист-подяку учнів одній із учительок середньої школи 1, де Свєта тоді вчилась. - Незабаром екзамени - задумливо промовила десятикласниця. - А там - кроки в самостійне, загадкове своєю широчінню життя. Не знаю, яку стежку й обрати... Я став переконувати дівчину, що кращої в світі професії, ніж журналістика, немає. У мене, мовляв, самого була нагода стати інженером, бо успішно закінчив робітфак Дніпропетровського гірничого інституту. Та відправився на літнавчання і ніколи не жалкував. А пізніше, я вручив Світлані скромний дарунок - вирізку вміщеного в газеті вірша "Мрія", з її ініціалами в присвяті. Свєта уважно прочитала.Її чорні, допитливі очі потеплішали. - Завжди ви, літератори, перебільшуєте, - посміхнулась дівчина. - Ну, які з нас, простих дівчат, "зірки", "троянди", "царівни", "перлини"? А втім, видно було, що невимушені рядки поезії її зворушили. | ||
| + | |||
| + | Журналістом Свєта не стала. Її вабили глибокі філософські проблеми. Правда, два роки їй не везло: не проходила в університет по конкурсу. Зате скільки енергії, пошуків, наполегливості проявила молода носівчанка, на кожному кроці аж до тієї заповітної миті, коли в руках з'явився диплом з правом викладати філософські дисципліни і коли її охоче зарахували до аспірантури. Та недуга брала своє... І ось по центральній магістралі міста під траурні звуки духового оркестру тихо просувається жалібна процесія. Біля книжкового магазина вона спинилась. Багато людей з білосніжними квітами підійшли до труни. Хотілося і собі побачити востаннє ту, яку я часто бачив жвавою, цілеспрямованою, повною високої мети. Але від Свєти лишилася якась тінь... | ||
| + | |||
| + | У квартирі все нагадувало про те, що тут широко ерудований молодий науковець. На видному місці - повне зібрання Великої Радянської Енциклопедії, "Капітал" Карла Маркса, "Нариси історії філософії", "Історія діалектики", твори Гегеля, Канта, Фейєрбаха, а також твори світової художньої літератури - Пушкіна, Толстого, Еміль Золя, О.Генрі, Шекспіра... Поруч - колекція улюблених пластинок: Чайковський, Бах, Бетховен, Ліст, Штраус... На стіні вище кольорової фотографії університету імені Т.Г. Шевченка такий же кольоровий портрет самого українського письменника. Перед смертю Свєта просила, щоб під ним завжди були квіти... А я згадав той далекий букет гладіолусів, що принесла в редакцію десятикласниця. Він не раз нагадуватиме мені про тебе, Свєто, про красу твоїх високих поривань, про твоє палке бажання служити людям, про твій трудовий шлях, який прикро обірвався на самому початку. | ||
| + | |||
| + | [[Щепенко Максим Назарович|М. Щепенко]]». | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Уродженці Носівки]] | ||
| + | [[Категорія:Випускники Носівської школи № 1]] | ||
| + | [[Категорія:Кандидати філософських наук]] | ||
| + | [[Категорія:Поховані на Центральному кладовищі в Носівці]] | ||
[[Категорія:Люди П]] | [[Категорія:Люди П]] | ||
Поточна версія на 00:49, 4 грудня 2023
Світлана Василівна Подимова (народилася 8 січня 1952 в Носівці — померла 8 жовтня 1981) — науковець-філософ, кандидат філософських наук.
1970 -1971 — працювала в Носівському будинку школярів керівником гуртка з естетичного вишивання.
Навчалася в Київському Університеті ім. Т. Г. Шевченка (1972-1977), в аспірантурі цього університету (1977-1979), працювала викладачем філософії у вищих навчальних закладах.
Мати: Подимова Ніна Петрівна, двоюрідна сестра: Мельник Тетяна Анатоліївна.
Букет квітів[ред. | ред. код]
- Джерело: Тетяна Мельник: Tanya Melnik - В пам'ять роковини смерті Подимової Світлани..., 1 листопада 2023
Сьогодні мені на очі натрапила стаття Максима Щепенка з редакції газети "Прапор комунізму". Стаття називається "Букет квітів" надрукований в газеті в кінці жовтня 1981 року.
«Цей сонячний жовтневий день, коли за вікном дерева міняли зелене плаття на золоте, для Свєти Подимової був останнім. Тяжка, ускладнена хвороба зупинила серце молодої дівчини, вихованки Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, його аспірантки.
...В один із літніх ранків, пам'ятаю, з'явилась вона, струнка, молода, у відділі листів і масової роботи районної газети "Прапор комунізму", який я тоді очолював, з букетиком перших гладіолусів. Мене просто вразила така увага до журналіста, тим більш, що, здається, ніякого урочистого приводу для цього не було. Щиро подякував. Прийняв із рук юнки разом з квітами і колективний лист-подяку учнів одній із учительок середньої школи 1, де Свєта тоді вчилась. - Незабаром екзамени - задумливо промовила десятикласниця. - А там - кроки в самостійне, загадкове своєю широчінню життя. Не знаю, яку стежку й обрати... Я став переконувати дівчину, що кращої в світі професії, ніж журналістика, немає. У мене, мовляв, самого була нагода стати інженером, бо успішно закінчив робітфак Дніпропетровського гірничого інституту. Та відправився на літнавчання і ніколи не жалкував. А пізніше, я вручив Світлані скромний дарунок - вирізку вміщеного в газеті вірша "Мрія", з її ініціалами в присвяті. Свєта уважно прочитала.Її чорні, допитливі очі потеплішали. - Завжди ви, літератори, перебільшуєте, - посміхнулась дівчина. - Ну, які з нас, простих дівчат, "зірки", "троянди", "царівни", "перлини"? А втім, видно було, що невимушені рядки поезії її зворушили.
Журналістом Свєта не стала. Її вабили глибокі філософські проблеми. Правда, два роки їй не везло: не проходила в університет по конкурсу. Зате скільки енергії, пошуків, наполегливості проявила молода носівчанка, на кожному кроці аж до тієї заповітної миті, коли в руках з'явився диплом з правом викладати філософські дисципліни і коли її охоче зарахували до аспірантури. Та недуга брала своє... І ось по центральній магістралі міста під траурні звуки духового оркестру тихо просувається жалібна процесія. Біля книжкового магазина вона спинилась. Багато людей з білосніжними квітами підійшли до труни. Хотілося і собі побачити востаннє ту, яку я часто бачив жвавою, цілеспрямованою, повною високої мети. Але від Свєти лишилася якась тінь...
У квартирі все нагадувало про те, що тут широко ерудований молодий науковець. На видному місці - повне зібрання Великої Радянської Енциклопедії, "Капітал" Карла Маркса, "Нариси історії філософії", "Історія діалектики", твори Гегеля, Канта, Фейєрбаха, а також твори світової художньої літератури - Пушкіна, Толстого, Еміль Золя, О.Генрі, Шекспіра... Поруч - колекція улюблених пластинок: Чайковський, Бах, Бетховен, Ліст, Штраус... На стіні вище кольорової фотографії університету імені Т.Г. Шевченка такий же кольоровий портрет самого українського письменника. Перед смертю Свєта просила, щоб під ним завжди були квіти... А я згадав той далекий букет гладіолусів, що принесла в редакцію десятикласниця. Він не раз нагадуватиме мені про тебе, Свєто, про красу твоїх високих поривань, про твоє палке бажання служити людям, про твій трудовий шлях, який прикро обірвався на самому початку.
