Відмінності між версіями «Носівський вальс»
Рядок 7: | Рядок 7: | ||
У цій повісті події розвиваються у 50-60 роках минулого століття у нашій тодішній Носівці. Повна достовірність імен, прізвищ і подій. У дитинстві я чув ці прізвища, а багатьох із діючих в оповіданні «Носівський вальс» осіб я знав. | У цій повісті події розвиваються у 50-60 роках минулого століття у нашій тодішній Носівці. Повна достовірність імен, прізвищ і подій. У дитинстві я чув ці прізвища, а багатьох із діючих в оповіданні «Носівський вальс» осіб я знав. | ||
− | Добре | + | Добре пам'ятаю [[Носівський клуб]], у якому відбувається частина описаних у повісті подій, і під який комсомольцями-активістами у 30-х роках було переобладнано Носівську синагогу. Територіально цей клуб знаходився там, де зараз східно-північна частина приміщення діючого торговельного центру. Він був і клубом, і кінотеатром і бібліотекою з читальним залом одночасно. |
− | Як сьогодні | + | Як сьогодні пам'ятаю вулицю Поштову. Аби Поштова була зараз, то вона би проходила від нинішньої вулиці Центральної через автостоянку біля «Фори» і далі вздовж 5-поверхівок до колишньої 40-метрової щогли зв'язку, яка збереглася й понині. Внизу тої щогли була Носівська пошта з вузлом зв'язку. Там телефоністкою працювала моя мама [[Кияниця Анастасія Іванівна]]. Мій [[Кияниця Василь Сергійович|батько]] кожні два дні ходив її зустрічати з денної зміни, або проводжати на нічну і завжди брав мене маленького із собою. Тому я дуже детально пам'ятаю Поштову вулицю, будинки з городами до річки і прізвища людей які жили на тій вулиці. Як згадка про попередніх мешканців залишилися біля наших 5-поверхівок декілька груш, яблуньок та вишень, які посіялися, чи були посаджені у дворах та на городах тих жителів, на місці обійсть яких зведено три п'ятиповерхівки, що стоять тепер над центрівським ставком. |
− | У повісті «Носівський вальс» значна частина подій відбувається саме на Поштовій. Я чудово пам'ятаю і був знайомим із героями повісті [[Харкевич Микола|Миколою Харкевичем]], [[Кінзбургський Валерій|Валерієм Кінзбургським]], Віктором Жмиховим. Пам'ятаю [[Харкевич Андрій|Андрія Харкевича]] і його красиву сестру [[Харкевич Віра|Віру]], [[Чмель Володимир|Володимира Чмеля]], [[Діберт Костянтин|Костю Діберта]], [[Білошапко Микола|Миколу Білошапка]], [[Мольченко Микола|Миколу Мольченка]], [[Харченко Григорій|Григорія Харченка]], баяніста [[Кузьменко Михайло|Михайла Кузьменка]]. З тих часів і до сьогодні вважаю своїм старшим приятелем, дай Бог йому здоров'я, [[Святний Михайло|Михайла Святного]]. Пам'ятаю [[Єрмолаєва Ольга Іванівна|Ольгу Іванівну Єрмолаєву]] і те страшне горе, яке трапилося у неї і описано у повісті. Пізніше вона стала нерідною | + | У повісті «Носівський вальс» значна частина подій відбувається саме на Поштовій. Я чудово пам'ятаю і був знайомим із героями повісті [[Харкевич Микола|Миколою Харкевичем]], [[Кінзбургський Валерій|Валерієм Кінзбургським]], Віктором Жмиховим. Пам'ятаю [[Харкевич Андрій|Андрія Харкевича]] і його красиву сестру [[Харкевич Віра|Віру]], [[Чмель Володимир|Володимира Чмеля]], [[Діберт Костянтин|Костю Діберта]], [[Білошапко Микола|Миколу Білошапка]], [[Мольченко Микола|Миколу Мольченка]], [[Харченко Григорій|Григорія Харченка]], баяніста [[Кузьменко Михайло|Михайла Кузьменка]]. З тих часів і до сьогодні вважаю своїм старшим приятелем, дай Бог йому здоров'я, [[Святний Михайло|Михайла Святного]]. Пам'ятаю [[Єрмолаєва Ольга Іванівна|Ольгу Іванівну Єрмолаєву]] і те страшне горе, яке трапилося у неї і описано у повісті. Пізніше вона стала нерідною матір'ю [[Розум Василь|Васі Розума]] із яким я колись працював. Чув і про [[Дей|Дея]], і про німого [[Гумен]]а – тодішніх носівських «авторитетів». |
− | А ще в повісті згадується циган Володька і його дочка Люба. Мова про [[Золотарьов Володимир|Володьку Золотарьова]]. У середині 1950-х держава заборонила циганам кочовий спосіб життя, надавши їм переважно із колгоспних фондів наявні житла. Золотарьовим під житло була надана крихітна «сторожка», яка була у городній бригаді [[колгосп Енгельса|колгоспу Енгельса]] на [[Козарський шлях|козарському шляху]]. Це було через дорогу від моєї домівки. Люба була на рік чи два старша за мене. Дуже добре грала у футбол на «стадіоні», який ми, тодішні хлопчаки, влаштовували на майданчику між «житлом» Золотарьових і Козарським шляхом. Через два чи три роки великій | + | А ще в повісті згадується циган Володька і його дочка Люба. Мова про [[Золотарьов Володимир|Володьку Золотарьова]]. У середині 1950-х держава заборонила циганам кочовий спосіб життя, надавши їм переважно із колгоспних фондів наявні житла. Золотарьовим під житло була надана крихітна «сторожка», яка була у городній бригаді [[колгосп Енгельса|колгоспу Енгельса]] на [[Козарський шлях|козарському шляху]]. Це було через дорогу від моєї домівки. Люба була на рік чи два старша за мене. Дуже добре грала у футбол на «стадіоні», який ми, тодішні хлопчаки, влаштовували на майданчику між «житлом» Золотарьових і Козарським шляхом. Через два чи три роки великій сім'ї Золотарьових було надано інше житло на Мринському шляху. Люба подорослішала і дійсно працювала разом із батьком на носівських будівництвах. |
Словом все, про що написав Віктор Жмихов у повісті, має найвищу достовірність і все те було у нашій з вами Носівці 60 років тому. | Словом все, про що написав Віктор Жмихов у повісті, має найвищу достовірність і все те було у нашій з вами Носівці 60 років тому. |
Поточна версія на 16:27, 23 січня 2024
«Носівський вальс» — повість, яку написав уродженець Носівки Жмихов Віктор Олександрович (1939—2019).
Замальовки з історії Носівки[ред. | ред. код]
- Нарис Василя Кияниці [1].
Шановні земляки, коли я нещодавно познайомив вас із малюнком частини центру нашої Носівки понад 60-річної давнини, я обіцяв, що познайомлю вас і з його автором, дитинство і юність якого пройшли в Носівці. Це – Віктор Олександрович Жмихов. Після служби в армії, він опинився у Кривому Розі. Будівельник-кранівник. А ще, здібна до усього, розумна і спостережлива людина. За життя він написав декілька автобіографічних оповідань. Серед них і повість «Носівський вальс».
У цій повісті події розвиваються у 50-60 роках минулого століття у нашій тодішній Носівці. Повна достовірність імен, прізвищ і подій. У дитинстві я чув ці прізвища, а багатьох із діючих в оповіданні «Носівський вальс» осіб я знав.
Добре пам'ятаю Носівський клуб, у якому відбувається частина описаних у повісті подій, і під який комсомольцями-активістами у 30-х роках було переобладнано Носівську синагогу. Територіально цей клуб знаходився там, де зараз східно-північна частина приміщення діючого торговельного центру. Він був і клубом, і кінотеатром і бібліотекою з читальним залом одночасно.
Як сьогодні пам'ятаю вулицю Поштову. Аби Поштова була зараз, то вона би проходила від нинішньої вулиці Центральної через автостоянку біля «Фори» і далі вздовж 5-поверхівок до колишньої 40-метрової щогли зв'язку, яка збереглася й понині. Внизу тої щогли була Носівська пошта з вузлом зв'язку. Там телефоністкою працювала моя мама Кияниця Анастасія Іванівна. Мій батько кожні два дні ходив її зустрічати з денної зміни, або проводжати на нічну і завжди брав мене маленького із собою. Тому я дуже детально пам'ятаю Поштову вулицю, будинки з городами до річки і прізвища людей які жили на тій вулиці. Як згадка про попередніх мешканців залишилися біля наших 5-поверхівок декілька груш, яблуньок та вишень, які посіялися, чи були посаджені у дворах та на городах тих жителів, на місці обійсть яких зведено три п'ятиповерхівки, що стоять тепер над центрівським ставком.
У повісті «Носівський вальс» значна частина подій відбувається саме на Поштовій. Я чудово пам'ятаю і був знайомим із героями повісті Миколою Харкевичем, Валерієм Кінзбургським, Віктором Жмиховим. Пам'ятаю Андрія Харкевича і його красиву сестру Віру, Володимира Чмеля, Костю Діберта, Миколу Білошапка, Миколу Мольченка, Григорія Харченка, баяніста Михайла Кузьменка. З тих часів і до сьогодні вважаю своїм старшим приятелем, дай Бог йому здоров'я, Михайла Святного. Пам'ятаю Ольгу Іванівну Єрмолаєву і те страшне горе, яке трапилося у неї і описано у повісті. Пізніше вона стала нерідною матір'ю Васі Розума із яким я колись працював. Чув і про Дея, і про німого Гумена – тодішніх носівських «авторитетів».
А ще в повісті згадується циган Володька і його дочка Люба. Мова про Володьку Золотарьова. У середині 1950-х держава заборонила циганам кочовий спосіб життя, надавши їм переважно із колгоспних фондів наявні житла. Золотарьовим під житло була надана крихітна «сторожка», яка була у городній бригаді колгоспу Енгельса на козарському шляху. Це було через дорогу від моєї домівки. Люба була на рік чи два старша за мене. Дуже добре грала у футбол на «стадіоні», який ми, тодішні хлопчаки, влаштовували на майданчику між «житлом» Золотарьових і Козарським шляхом. Через два чи три роки великій сім'ї Золотарьових було надано інше житло на Мринському шляху. Люба подорослішала і дійсно працювала разом із батьком на носівських будівництвах.
Словом все, про що написав Віктор Жмихов у повісті, має найвищу достовірність і все те було у нашій з вами Носівці 60 років тому. Віктор Жмихов – дитя своєї епохи. Написав повість російською, хоч усі розмови, які він відтворює у ній, відбувалися звичайно ж українською. Бо Носівка говорила українською з носівськими слівцями – куди ж без «насоників», «кияхів», «квасулі» і «лисапєтки»? Однак, трохи дивно звучить, коли герой відкусивши зелене кисле яблука каже: «Москву видать!». В Носівці, відкусивши таке яблуко, тоді казали: «Аж Москву видно…». Сочніше і кисліше звучить, погодьтеся.
Отже повість Віктора Жмихова «Носівський вальс», відсканована і опрацьована мною з декількох номерів газети «Носівські Вісті». Хто старші, ті згадають, а хто молодші – ті ознайомляться із фрагментами правдивої історії нашого славного міста.
Див. також[ред. | ред. код]
- Файл:Віктор Жмихов - Носівський вальс - Українською переклав Олександр Кононенко.pdf
- Файл:Виктор Жмыхов - Носовский вальс.pdf (російською)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Василь Кияниця: Замальовки з історії Носівки, Facebook, 6 квітня 2020