Відмінності між версіями «Городище (Плоске)»
| (Не показано 6 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Городище''' — земляне укріплення, розташоване поблизу села [[Плоске]]. | '''Городище''' — земляне укріплення, розташоване поблизу села [[Плоске]]. | ||
| + | |||
| + | Під керівництвом археолога В. Ф. Воєводи проводилися археологічні розвідки. | ||
| + | |||
| + | == Буваючи в селі Плоске == | ||
| + | :''У своїй книзі «[[Життя прожити — не поле перейти]]» [[Анастасьєв Леонід Васильович|Леонід Анастасьєв]] пише (стор. 71):'' | ||
| + | Буваючи в с. Плоске не раз чув, що неподалік від нього, в лісових угіддях знаходиться стародавнє Городище–укріплення тогочасних поселенців. Тож одного разу вирішив знайти і познайомитися з історичним минулим нашого краю. | ||
| + | |||
| + | Приблизно на пів дороги з с. Мрин до Плоского, в зоні розташувань свердловин Червоно-партизанського підземного сховища газу, звернувши до річки Остер і пробравшись кілька десятків метрів в лісову гущавину ви натрапите на порослу деревами земляну обваловку чималої площі лісу. Вал простягається овалом в південному напрямі, приміром 100 на 200 м. Навіть зараз висота його, з урахуванням окружного рову, більше десяти метрів. Зі сторони річки вал розірваний. Ймовірно тут були своєрідні ворота, так як це найбільш захищене річкою місце, а можливо Городище сполучалось з навколишнім світом водоплавним шляхом. Адже є історичні довідки, що Остер був судноплавною річкою, зважаючи на те, що колишні судна не йдуть в порівняння з сучасними. | ||
| + | |||
| + | Навіть поверховий підрахунок показує, що для будівництва таких споруд, без ніякої техніки, потрібні величезні зусилля сотень, якщо не тисяч людей і тяглової худоби. Все це свідчить на високу організацію наших предків, а також намагання захищати свій рід, плем’я, рідну землю від зайшлих завойовників. | ||
| + | |||
| + | Масштабність захисної споруди свідчить, які велетенські зусилля докладали наші предки, щоб захищати рідну землю. В уяві постають тисячі воїнів, в той же час саперів-землекопів, робочої худоби, які цілодобово споруджують укріплення, запасаються продовольством, фуражем, бойовими припасами, готуючи гідну відсіч загарбникам. | ||
| + | |||
| + | Плосківське городище ще чекає на своїх археологічних дослідників, які докажуть, що відбувалося тут і в які часи будувалися такі грандіозні споруди, їх функціонування. | ||
| + | |||
| + | == Про похід у так зване «Городище» == | ||
| + | : ''Джерело: {{cite web | url = https://www.facebook.com/vasilvas.nosivkasyut/posts/2064558643757355 | title = ... про мого найулюбленішого вчителя ... | publisher = | author = [[Кияниця Василь Васильович|Василь Кияниця]] | date = 28 березня 2018| accessdate = | language = }}'' | ||
| + | А ще [[Репета Петро Євгенович|Петро Євгенович]] водив нас у краєзнавчі походи рідним краєм. Запам'ятався похід у так зване «Городище». Я був у сьомому класі. Хто не знає, «Городище» знаходиться у лісі між північною Носівкою і Плоским. Колись у сиву давнину воно було обнесено земляним валом із частоколом. Діаметр валу, по пам'яті, не менш кілометра. У бік Чернігова у валу були «чернігівські ворота», а в бік Києва – «київські». | ||
| + | |||
| + | Металошукачів у нас тоді, звісно, не було, а були виготовлені нами «щупи» із міцного металевого дроту, загострені на кінці. Ми їх навмання втикали у землю і слухали звук. Якщо «щуп» на щось натикався, ми бралися за лопату. Було дуже багато черепків із глиняного посуду. Якісь складалися у частини посуду, якісь – ні. Нам, старшокласникам восьмирічки, ці розкопки були неймовірно цікавими, а Петро Євгенович все розповідав і розповідав про доісторичний період, бронзовий вік, Київську Русь… Ці імпровізовані його уроки були варті десятків подібних в умовах класу. | ||
| + | |||
| + | І головна сенсація того походу до «Городища». У районі «київських воріт» мій щуп наштовхнувся на щось металеве. Глибина була сантиметрів 50-60. Почав обережно розкопувати. Спершу був звичайний собі чорноземний ґрунт, а потім він почав ставати синьо-зеленим. Підійшов Петро Євгенович: «Вася, обережніше! Там щось є мідне, або бронзове!». Почали ґрунт розгрібати руками і у вже зовсім синій грудці виявився бронзовий наконечник стріли! Справжній наконечник, справжньої стріли! Розповідь учителя про те, що тут було поселення наших предків – підтвердилася знахідкою! Хтось запитав: «А чому воно синє?». Петро Євгенович пояснив, що за тисячу років перебування наконечника у ґрунті, він окиснюватися і ґрунт просочувався окисом міді – мідним купоросом. Відбулася дифузія. | ||
| + | |||
{{Заготовка}} | {{Заготовка}} | ||
[[Категорія:Пам'ятки археології]] | [[Категорія:Пам'ятки археології]] | ||
[[Категорія:Плоске]] | [[Категорія:Плоске]] | ||
Поточна версія на 13:04, 17 серпня 2026
Городище — земляне укріплення, розташоване поблизу села Плоске.
Під керівництвом археолога В. Ф. Воєводи проводилися археологічні розвідки.
Буваючи в селі Плоске[ред. | ред. код]
- У своїй книзі «Життя прожити — не поле перейти» Леонід Анастасьєв пише (стор. 71):
Буваючи в с. Плоске не раз чув, що неподалік від нього, в лісових угіддях знаходиться стародавнє Городище–укріплення тогочасних поселенців. Тож одного разу вирішив знайти і познайомитися з історичним минулим нашого краю.
Приблизно на пів дороги з с. Мрин до Плоского, в зоні розташувань свердловин Червоно-партизанського підземного сховища газу, звернувши до річки Остер і пробравшись кілька десятків метрів в лісову гущавину ви натрапите на порослу деревами земляну обваловку чималої площі лісу. Вал простягається овалом в південному напрямі, приміром 100 на 200 м. Навіть зараз висота його, з урахуванням окружного рову, більше десяти метрів. Зі сторони річки вал розірваний. Ймовірно тут були своєрідні ворота, так як це найбільш захищене річкою місце, а можливо Городище сполучалось з навколишнім світом водоплавним шляхом. Адже є історичні довідки, що Остер був судноплавною річкою, зважаючи на те, що колишні судна не йдуть в порівняння з сучасними.
Навіть поверховий підрахунок показує, що для будівництва таких споруд, без ніякої техніки, потрібні величезні зусилля сотень, якщо не тисяч людей і тяглової худоби. Все це свідчить на високу організацію наших предків, а також намагання захищати свій рід, плем’я, рідну землю від зайшлих завойовників.
Масштабність захисної споруди свідчить, які велетенські зусилля докладали наші предки, щоб захищати рідну землю. В уяві постають тисячі воїнів, в той же час саперів-землекопів, робочої худоби, які цілодобово споруджують укріплення, запасаються продовольством, фуражем, бойовими припасами, готуючи гідну відсіч загарбникам.
Плосківське городище ще чекає на своїх археологічних дослідників, які докажуть, що відбувалося тут і в які часи будувалися такі грандіозні споруди, їх функціонування.
Про похід у так зване «Городище»[ред. | ред. код]
- Джерело: Василь Кияниця: ... про мого найулюбленішого вчителя ..., 28 березня 2018
А ще Петро Євгенович водив нас у краєзнавчі походи рідним краєм. Запам'ятався похід у так зване «Городище». Я був у сьомому класі. Хто не знає, «Городище» знаходиться у лісі між північною Носівкою і Плоским. Колись у сиву давнину воно було обнесено земляним валом із частоколом. Діаметр валу, по пам'яті, не менш кілометра. У бік Чернігова у валу були «чернігівські ворота», а в бік Києва – «київські».
Металошукачів у нас тоді, звісно, не було, а були виготовлені нами «щупи» із міцного металевого дроту, загострені на кінці. Ми їх навмання втикали у землю і слухали звук. Якщо «щуп» на щось натикався, ми бралися за лопату. Було дуже багато черепків із глиняного посуду. Якісь складалися у частини посуду, якісь – ні. Нам, старшокласникам восьмирічки, ці розкопки були неймовірно цікавими, а Петро Євгенович все розповідав і розповідав про доісторичний період, бронзовий вік, Київську Русь… Ці імпровізовані його уроки були варті десятків подібних в умовах класу.
І головна сенсація того походу до «Городища». У районі «київських воріт» мій щуп наштовхнувся на щось металеве. Глибина була сантиметрів 50-60. Почав обережно розкопувати. Спершу був звичайний собі чорноземний ґрунт, а потім він почав ставати синьо-зеленим. Підійшов Петро Євгенович: «Вася, обережніше! Там щось є мідне, або бронзове!». Почали ґрунт розгрібати руками і у вже зовсім синій грудці виявився бронзовий наконечник стріли! Справжній наконечник, справжньої стріли! Розповідь учителя про те, що тут було поселення наших предків – підтвердилася знахідкою! Хтось запитав: «А чому воно синє?». Петро Євгенович пояснив, що за тисячу років перебування наконечника у ґрунті, він окиснюватися і ґрунт просочувався окисом міді – мідним купоросом. Відбулася дифузія.