Фаль Володимир Петрович

Володимир Фаль

Володимир Петрович Фаль (народився 6 квітня 1952 у Мрині) — заслужений лікар України, лауреат Державної премії України у галузі архітектури.

Життєпис

Закінчив Ніжинське медучилище (1971), Київський медичний інститут ім. Богомольця (1977). Заслужений лікар України (1992), лауреат Державної премії України в галузі архітектури (1999).

Нині працює головним лікарем Чернігівської міської лікарні №2, яку очолив у 1990 р.

Головний лікар Чернігівської міської лікарні №2 Володимир Фаль відзначив ювілей

Фрагмент статті Головний лікар Чернігівської міської лікарні №2 Володимир Фаль відзначив ювілей, Андрій Дімич, тижневик "СЛОВО Чернігівщини", №14 (51)

Зособливою теплотою Володимир Фаль згадує про своїх батьків - батька Петра Захаровича і мамі Марії Іванівні.

- Тато був кадровий військовий, мама - вчителька. Обидва родом з Носовщіни. Так я і сам, не дивлячись на те, що ми в 1952 році жили в Глухові Сумської області, народився в Мрині Носівського району: мати вирішила народжувати в своєму рідному селі, - розповідає Володимир Петрович. - Петро Захарович пройшов всю війну від Сталінграда до Берліна. Звільняв Україну, Білорусію. Брав Варшаву, Будапешт і дійшов до самого фашистського лігва. Він має багато бойових нагород. Після війни він деякий час служив в Німеччині, потім повернувся в Союз. У 1956 році під час сумнозвісного хрущовського скорочення армії пішов у відставку, і наша сім'я переїхала в Ніжин. У цьому місті пройшло моє дитинство і юність. Тут я закінчив вісім класів першої школи і медучилище. Все життя буду пам'ятати мою першу вчительку Віру Яківну Сидоренко, класного керівника Лідію Олександрівну Шевченко.

Чи не зітруться з пам'яті імена викладачів Ніжинського медучилища - директора Максима Васильовича Сидорця, завуча Лідії Олександрівни Лушнікова. Вони пропрацювали в училищі більше сорока років. Баба Ліда, як ми між собою називали Лідію Олександрівну, прийшла до навчального закладу ще в 1931 році, а коли я в 1971 році із золотою медаллю закінчив медучилище, вона ще продовжувала викладати. Не забуду також куратора нашої групи Марію Іванівну Облётову. Влітку минулого року відбулася зустріч з нагоди сорокаріччя випуску з училища. З 34 випускників нашої групи вдалося зібрати 17. П'ятнадцять з нас мають вищу освіту. Група у нас була сильна.

Київський медінститут ім. акад. А.А. Богомольця ... Храм науки і знань. Вступив легко - доля не будувала підступи ...

Студентські роки - золота, відчайдушна пора. Театри ... Побачити на сцені Аду Роговцеву, Костянтина Степанкова, інших великих артистів - за щастя. Звичайно ж, футбол - 1970-ті роки - час розквіту радянського футболу і, особливо, київського «Динамо»: Олег Блохін, Володимир Веремєєв, Володимир Мунтян та багато інших - до сих пір незатменние зірки.

Але на першому плані - навчання. Серед професорів і викладачів не було багато академіків, але кожен професор - це ім'я: Михаил Сергеевич Спіров - завкафедрою анатомії: докторську написав латинською мовою і захищав у Віденському університеті; професор Бакшеев - авторитет в акушерстві та гінекології; Гнат Михайлович Матяшин - «зірка» хірургії; я не кажу вже про Миколу Амосова, який теж читав нам лекції, - пригадує співрозмовник.

Ще на I курсі познайомився з симпатичною дівчиною Танею Рубець. Разом навчалися, разом відпочивав і з друзями, а на V курсі одружилися і після закінчення інституту вирушили до Чернігова.

Разом з дружиною Тетяною Анатоліївною, тепер уже Заслуженим лікарем України. завідуючої гінекологічним відділенням другої міської лікарні, Володимир Фаль починав свій професійний шлях в медицині з нинішньої Чернігівської міськлікарні № 1: на той час вона була одна на все місто.

- Спочатку працював хірургом в першому хірургічному відділенні під керівництвом Геннадія Пилиповича Скрипачова, далі перейшов до відділення планової хірургії, яке очолював нині покійний Юрій Костянтинович Мельничук. Пізніше він, працював завідувачем операційним відділенням другої міської лікарні. Мені довелося попрацювати начмедом першої міськлікарні. - продовжує ювіляр. - Коли в 1988 році почали зводити стіни Чернігівської міської лікарні №2, мене призначили куратором будівництва. А в 1990-му, коли будівництво ще тривало, мене призначили головним лікарем нової лікарні. Курирував, контролював, вносив потрібні поправки. Адже проектувальники - люди далекі від практичної медицини. Тому в процесі будівництва поправок було не сотні - тисячі.

У нас було повне взаєморозуміння з будівельниками. Коли з'ясувалося, що лікарня дійсно хороша (багато купа було положено!), Держкомітет з архітектури і будівництва представив в числі інших і мене на здобуття Державної премії в галузі архітектури. При її вручення в 1999 році Президент України Л.Д. Кучма дуже здивувався, що серед лауреатів опинився лікар: «О, лікарі будують, чи що?». Я відповів: «Леонід Данилович, будівельники можуть побудувати лікарню, а вдихнути в неї життя може тільки лікар». Сподобалося. «Це правильно», - погодився він.