Відмінності між версіями «Савосько Валентина Іванівна»
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
| (Не показані 3 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Савосько Валентина Іванівна''' (народилася [[18 листопада]] [[1960]] в селі Козари) — медична сестра. | '''Савосько Валентина Іванівна''' (народилася [[18 листопада]] [[1960]] в селі Козари) — медична сестра. | ||
| − | == | + | == До життєпису == |
В 1976 закінчила [[Козарська восьмирічна школа|Козарську восьмирічну школу]], потім Ніжинське медичне училище. | В 1976 закінчила [[Козарська восьмирічна школа|Козарську восьмирічну школу]], потім Ніжинське медичне училище. | ||
| + | == Свою роботу знала і любила == | ||
| + | :''Із книги «[[Козари: шлях через століття]]» | ||
| + | У вісімдесятому році в Козарах працювати медичною сестрою починає Савосько (Мироненко) Валентина Іванівна. … | ||
| + | |||
| + | За довгий час роботи по охороні здоров'я односельців Валентині доводилось виконувати багато обов'язків. Та завжди допомагало те, що свою роботу знала й любила. Поважали односельці її – нікому не відмовляла, який би не був час чи випадок. | ||
| + | <!-- | ||
== З сім'ї Мироненків == | == З сім'ї Мироненків == | ||
:''Із книги «[[Козари: шлях через століття]]» | :''Із книги «[[Козари: шлях через століття]]» | ||
| Рядок 19: | Рядок 25: | ||
:''Джерело: {{Cite web | url = https://m.gorod.cn.ua/news_28562.html | title = «Не плачте. Будете жити зі мною», - сказала вона сусідським дітям, які залишилися сиротами| publisher = «Вісник Ч» №33 (1319) | author = Лідія Кузьменко| date = 25 серпня 2011}}'' | :''Джерело: {{Cite web | url = https://m.gorod.cn.ua/news_28562.html | title = «Не плачте. Будете жити зі мною», - сказала вона сусідським дітям, які залишилися сиротами| publisher = «Вісник Ч» №33 (1319) | author = Лідія Кузьменко| date = 25 серпня 2011}}'' | ||
| − | [[Файл:Валентина Савосько з прийомними доньками.jpg|міні|Валентина Іванівна Савосько з Іриною та Мариною]] | + | [[Файл:Валентина Савосько з прийомними доньками.jpg|міні|Валентина Іванівна Савосько з з прийомними доньками Іриною та Мариною]] |
29 липня село Козари Носівського району облетіла жахлива звістка: втопився Сергій Горяєв. Круглими сиротами залишилися двоє його дітей — 12-річна Ірина і 14-річна Марина, мати яких померла ще шість літ тому. Прийняла дівчаток у свій дім і серце сусідка Валентина Савосько. | 29 липня село Козари Носівського району облетіла жахлива звістка: втопився Сергій Горяєв. Круглими сиротами залишилися двоє його дітей — 12-річна Ірина і 14-річна Марина, мати яких померла ще шість літ тому. Прийняла дівчаток у свій дім і серце сусідка Валентина Савосько. | ||
| − | Три роки вони були однією сім'єю | + | '''Три роки вони були однією сім'єю''' |
Сергієві Горяєву було 45 літ. Сам він із Носівки. В Козарах жив з першою дружиною, з якою у нього 20-річна дочка, а потім — з Оксаною. З нею народилися Марина й Ірина. Але життя не склалося. Може, через те, що Сергій завжди любив випити, може, з інших причин. Але одного дня Оксана забрала дітей і пішла до своєї матері. Сергій же кинув хату і теж пішов до батьків у Носівку. Звідти їздив на заробітки в Донбас. Кажуть, у нього золоті руки. Все умів робити, за що не візьметься. Робота горіла в його руках. Заважала ж жити по-людськи горілка. Дуже вже любив він її, пив по-чор-ному. А напившись, ставав некерованим. | Сергієві Горяєву було 45 літ. Сам він із Носівки. В Козарах жив з першою дружиною, з якою у нього 20-річна дочка, а потім — з Оксаною. З нею народилися Марина й Ірина. Але життя не склалося. Може, через те, що Сергій завжди любив випити, може, з інших причин. Але одного дня Оксана забрала дітей і пішла до своєї матері. Сергій же кинув хату і теж пішов до батьків у Носівку. Звідти їздив на заробітки в Донбас. Кажуть, у нього золоті руки. Все умів робити, за що не візьметься. Робота горіла в його руках. Заважала ж жити по-людськи горілка. Дуже вже любив він її, пив по-чор-ному. А напившись, ставав некерованим. | ||
| Рядок 40: | Рядок 46: | ||
Так тривало три з половиною роки, аж до цього страшного літа. | Так тривало три з половиною роки, аж до цього страшного літа. | ||
| − | «Ірі я боялася сказати, що папа втопився» | + | '''«Ірі я боялася сказати, що папа втопився»''' |
Сергій давно вже ніде не працював. Хазяйство, щоправда, тримав. Ну й пенсія за втрату годувальника на дочок. І знову пив. Діти навчилися робити все по дому й хазяйству. Вранці корову доїв батько, а вдень і ввечері — дівчата. Було, будив удосвіта Марину, коли сам не тримався на ногах. | Сергій давно вже ніде не працював. Хазяйство, щоправда, тримав. Ну й пенсія за втрату годувальника на дочок. І знову пив. Діти навчилися робити все по дому й хазяйству. Вранці корову доїв батько, а вдень і ввечері — дівчата. Було, будив удосвіта Марину, коли сам не тримався на ногах. | ||
| Рядок 61: | Рядок 67: | ||
— У селі у нас хороші люди, — каже Валентина Іванівна. — Зразу зібрали гроші, щоб поховати Сергія по-людськи. Все зробили, як належить. | — У селі у нас хороші люди, — каже Валентина Іванівна. — Зразу зібрали гроші, щоб поховати Сергія по-людськи. Все зробили, як належить. | ||
| − | «Давайте думати, що робити з дітьми» | + | '''«Давайте думати, що робити з дітьми»''' |
— Коли відпоминали, залишилася за столом рідня, я й кажу: «Давайте думати, що робити з дітьми», — продовжує вона. — Ну, спочатку менша сестра Сергієва каже: «Переберусь у село. Буду з дівчатами жить». Та вона ще молода, їй влада не довірила. Ще один родич сказав, що забере до себе. А вранці наступного дня відмовився. Тут у селі живе покійної Оксани брат, у нього двоє хлопчиків, приблизно такого ж віку, як Марина й Ірина. Домовилися, що він візьме одну дівчинку, а я другу. Та хто ж дозволить розділити сестричок? А Марина плаче: «Не віддавайте нас до інтернату». А мені вже ці діти — як рідні. Хоч і образилася я, коли пішли від мене, не допомогли в тяжку хвилину, та не вони ж винні. Думаю, заберу я обох. Своїх уже виростила, доведу до толку й цих. І все ж треба порадитися з дочками. Зателефонувала Лені. Вона не заперечує, тільки каже: «А здоров'я твого вистачить?» А Леся зразу: «Та вони ж давно твої. Звичайно, бери». | — Коли відпоминали, залишилася за столом рідня, я й кажу: «Давайте думати, що робити з дітьми», — продовжує вона. — Ну, спочатку менша сестра Сергієва каже: «Переберусь у село. Буду з дівчатами жить». Та вона ще молода, їй влада не довірила. Ще один родич сказав, що забере до себе. А вранці наступного дня відмовився. Тут у селі живе покійної Оксани брат, у нього двоє хлопчиків, приблизно такого ж віку, як Марина й Ірина. Домовилися, що він візьме одну дівчинку, а я другу. Та хто ж дозволить розділити сестричок? А Марина плаче: «Не віддавайте нас до інтернату». А мені вже ці діти — як рідні. Хоч і образилася я, коли пішли від мене, не допомогли в тяжку хвилину, та не вони ж винні. Думаю, заберу я обох. Своїх уже виростила, доведу до толку й цих. І все ж треба порадитися з дочками. Зателефонувала Лені. Вона не заперечує, тільки каже: «А здоров'я твого вистачить?» А Леся зразу: «Та вони ж давно твої. Звичайно, бери». | ||
| Рядок 80: | Рядок 86: | ||
Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №33 (1319) | Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №33 (1319) | ||
| − | + | --> | |
== Посилання == | == Посилання == | ||
* [https://www.facebook.com/valentina.savos.ko Валентина Савосько у Facebook] | * [https://www.facebook.com/valentina.savos.ko Валентина Савосько у Facebook] | ||
Поточна версія на 22:01, 12 березня 2026
Савосько Валентина Іванівна (народилася 18 листопада 1960 в селі Козари) — медична сестра.
До життєпису[ред. | ред. код]
В 1976 закінчила Козарську восьмирічну школу, потім Ніжинське медичне училище.
Свою роботу знала і любила[ред. | ред. код]
- Із книги «Козари: шлях через століття»
У вісімдесятому році в Козарах працювати медичною сестрою починає Савосько (Мироненко) Валентина Іванівна. …
За довгий час роботи по охороні здоров'я односельців Валентині доводилось виконувати багато обов'язків. Та завжди допомагало те, що свою роботу знала й любила. Поважали односельці її – нікому не відмовляла, який би не був час чи випадок.
