Людмилинська школа

Людмилинська жіноча школа сільського домоведення і садибного господарства

«Людмилинська школа» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади району.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2019. — 312 с. ISBN 978-617-640-461-3.

Першого грудня 1902 року, після значних зусиль, було затверджено положення про відкриття в містечку Мрин школи сільського домоводства. Павлу Степановичу Коробці при сприянні Міністра народної освіти Г.Е. Зенгера та професора і голови Ученого Комітету Міністерства Землеробства І.А. Стебути нарешті вдалося одержати дозвіл на відкриття школи. Проект Людмилинської школи був розроблений архітектором Манфельдтом.

2 листопада 1903 року в Мрині, повітовим інспектором Київського учбового округу М.С. Преліним було відкрито першу урядову школу Міністерства народної освіти – Людмилинську жіночу школу сільського домоведення і садибного господарства. Названа вона була на честь матері Павла Степановича Коробки — Коробки Людмили Платонівни, яка була ініціатором її створення.

Головною метою середнього навчального закладу було навчання домогосподарок сучасним методам ведення сільського садибного господарства, переробці продуктів домашнього господарства. В умовах постійного зростання населення при незмінній кількості землі виникла гостра потреба в науковому підході до господарювання, щоби забезпечити зростаюче населення продовольством та запобігти бідності серед селян.

Як писав П.С. Коробка: «За нашими особистими спостереженнями, діти, які поступають грамотними до сільських шкіл, мають грамотних матерів. Гарна жінка є велика внутрішня сила кожного суспільства, а головна сфера її діяльності – сім’я. Сім’я є одним із факторів розвитку і спрямування людини, а головна особа внутрішнього життя гарної сім’ї – мати і жінка».

Організатор училища П.С. Коробка став його довічним почесним попечителем. Обов’язки начальниці школи виконувала вчителька М.М. Лукіна, першою вчителькою працювала Є.М. Гриньова. Вони обидві закінчили гімназію із золотою медаллю, а потім ще декілька років навчалися присадибному господарству. (Гриньова закінчила відому на той час спецшколу присадибного господарства в Німеччині, у місті Кастнер).

Також був законовчитель, вчителі молочної справи і тваринництва, загальноосвітніх предметів, гігієни і надання першої допомоги, кухарського мистецтва, прасування, шиття і штопання, садівник, учитель співів, лікар та економка.

Збереглися деякі дані про фінансове забезпечення працівників школи: начальниця (1020 рублів), дві вчительки (1200 рублів), садівник (360 рублів), економка (300 рублів). На всі витрати, рахуючи утримання будинку і прислуги – 6680 рублів, у тому числі 1000 рублів на 10 казенних стипендій. Начальниці має бути забезпечена пенсія Міністерства Народної Освіти 540 рублів, а вчителям – по 400 рублів на рік.

Людмилинська школа віднесена до розряду нижчих технічних училищ, тобто вважається середнім навчальним закладом і підпорядкована Опікуну Київського Навчального округу.

Училище було розташоване в мальовничому природному парку на 20 десятинах землі. До його складу входило 20 будівель на 2 десятинах землі, 4 десятини городу, 4 десятини саду, 4 десятини парку, решта – для травосіяння та коренеплодів. Окрім садибної землі школа має 10 десятин сінокосу та 30 десятин орної землі. Ці 60 десятин землі, (понад 60 гектарів), П.С. Коробка безкоштовно передав училищу. Поблизу садиби протікав струмок Ковбоня, зручний для домашньої водяної птиці.

До дати відкриття школи було збудовано тільки чотири приміщення:

1. Цегляний будинок, в якому знаходилась навчальна кухня, квартира економки – дві кімнати, пральня, кладова, кімната для жіночої прислуги і два коридори. 2. Приміщення для тварин. 3. Клуня. 4. Сторожка.

Тому тимчасово школа була відкрита у великому будинку пана Коробки. Там були розташовані класи, інтернат з усім необхідним обладнанням, дві квартири для вчителів. Потім були добудовані усі необхідні будівлі для школи. Павло Степанович безкоштовно дав лісоматеріал на спорудження усіх будівель.

У головному двоповерховому кам’яному будинку знаходилися три класи, їдальня, квартира начальниці та інтернат для 26 учениць, лазарет і зал для рекреації. В кам’яному флігелі – учбова кухня, пральна, кладова, квартира економки та людська. Усі інші будівлі були дерев’яними: будинок для квартир учителів, будинок для садівника з оранжереєю-теплицею, грунтовим сараєм і парниками, приміщення для чоловічої прислуги, будинок для варки та сушки фруктів, тваринницький двір для 16 корів і телят, молочна, пташник, свинарник, вівчарня, бджільник, льодник, сарай для підвод та знарядь, конюшня, баня, склад, сторожка, плетена клуня.

На будівництво усіх будівель Міністерство Народної Освіти виділило 34 тисячі карбованців, а земство Чернігівське, Ніжинське і П.С. Коробка – 16 тисяч. Школа розрахована на 60 вихованок. Інтернат влаштований на 26 осіб.

До школи приймалися жінки усіх станів та віросповідувань, не молодші 16 років, які мали атестат не нижче початкового двокласного училища. Крім штатних учениць, приймалися на невизначений термін перебування практикантки, які бажали вивчати окремі предмети. Для більшості жінок навчання було безкоштовним. Кошти закладу виділяла держава, Чернігівське та Ніжинське повітові земства; також надходили пожертвування, плата за навчання практиканток, прибутки від продажу продуктів і предметів, виготовлених у школі. Для своєкоштних учениць плата становила 120 карбованців на рік за навчання і утримання, крім білизни та взуття...

Курс навчання був розрахований на 3 роки, розподілений на 3 класи. Програма містила вивчення Закону Божого, російської мови, арифметики та практичної геометрії, природознавства. Учениць навчали правил розведення овочів, квітів, деяких польових рослин, догляду за плодовими деревами та ягідними кущами, а також засобів боротьби із шкідниками, бур’янами, практичних відомостей з птахівництва, свинарства, вівчарства; правил вирощування великої рогатої худоби, основ молочної справи, переробки молокопродуктів; бджільництву.

Також дівчат навчали основам бухгалтерської справи, діловодства. Особлива увага приділялася веденню домашнього господарства – кулінарній справі, заготівлі і переробці продуктів, рукоділлю, основам харчування, гігієні і засобам надання першої допомоги, духовному і світському співу.

Теоретичні заняття розпочиналися 1 жовтня і тривали до 1 квітня. Решта часу відводилася для практичних занять. Взимку були канікули з 15 грудня по 15 січня, а влітку – 20 днів у липні.

Цікавим був розпорядок дня учениць: прокидалися влітку о 5.30, а взимку – о 6.30. За годину мали вдягнутися і прибрати кімнату, а далі приступали до загальної молитви, читання Євангелія. О 8-й – ранковий чай з хлібом, який випікали самі ж учениці, а потім теоретичні або практичні заняття з перервою на обід, який разом з ученицями за одним спільним столом розділяли їх наставниці.

В 1903 році було прийнято на навчання 12 осіб – 2 дворянки, донька священика, 2 доньки вчителів, а решта – діти селян і козаків. Із них п’ятеро – жителі Мрина.

18 листопада 1905 року Почесний попечитель Людмилинської жіночої школи написав листа до Ніжинської Повітової земської управи, в якому повідомляв: «В даний час школа має 23 учениці та 4 практикантки; 4 учениці жителі с. Мрин, а решта живуть в інтернаті. 5 вихованок Чернігівського Губернського земства, 7 виховуються на кошти Міністерства Народної Освіти, а інші – за власні кошти. Перший випуск учениць буде 2 листопада 1906 року.»

Людмилинська школа була однією з перших у нашій країні шкіл такого типу. Інші тогочасні школи Росії подібного напрямку при маєтках приватних осіб ставили за мету реалізовувати насамперед інтереси власників, а Людмилинська школа мала головною метою надання дівчатам з різних верств необхідних для життя знань. Її господарство і маєток були нібито власністю самих учениць, де вони трудилися на себе як господині. А в приватних школах вихованки працювали тільки на господаря маєтку.

Таким чином, Людмилинська школа ще й прищеплювала почуття власності, гордості за результати своєї праці, відповідальності. Першими мринчанками-випускницями школи стали Доліч Уляна Василівна, Бруханда Акуліна Климентіївна, Овдієнко Секлета Романівна.

У 1911 році Людмилинська школа була перетворена у жіночу учительську чотирикласну семінарію (почесний опікун – Коробка П.С., начальниця – Хеліонова У.О.), яка готувала вчителів для початкових шкіл. У 1915 році мала 160 учнів.

В планах Коробки було спорудження залізниці від Сулака до Мрина, створення прядильно-ткального виробництва (виготовлення килимів, доріжок, плахт), будівництво в Лізках біля річки Остер, в урочищі Карпилівка заводу з виробництва скла. Але громадянська війна перекреслила усі наміри.

Надалі в своїй історії школа зазнала чимало змін і перетворень:

В 1919-1926 рр. вона була реорганізована в педагогічні курси з трирічним строком навчання, а з 1926 по 1929 р. – у Мринський педагогічний технікум (зав. Подшевкін В.П.), який був переведений у Ніжин, а потім у Прилуки.

1929-1930 рр. – Мринський агрономічний технікум (директор Шовкун П.Я.).

1930-1933 рр. – Мринський технікум механізації сільського господарства (директори Даниленко І.П., Остапенко І.Г., Михайлішин). Був переданий до Ніжина.

З 1 жовтня 1933 року по 1953 р. – Мринська школа механізації сільського господарства (директори Литвин, Іванов, Алєксєєв, Федоров, Гамора, Мельник).

Директора школи механізації Гусєва Петра Івановича, 1900 р.н., уродженця Санкт-Петербурга заарештували 18.06. 1937 року. За постановою «трійки» від 21. 04. 1938 р., за участь у діяльності антирадянської націоналістичної організації був розстріляний у Чернігові 17.05 1938 р. Реабілітований 28.07 1958 року.

1954-1963 рр. – Мринське училище механізації с/г № 8 (директори Мельник І.С., Падун В.І.).

1964-1969 рр. – Мринське сільське ПТУ № 34 (директор Падун В.І.).

1969-1984 рр. – Мринське середнє сільське ПТУ № 11 (директор Вербило С.Г.).

1984 р. і по даний час – Мринське середнє професійно-технічне училище №33 (директори Черненко, Денисенко М.Д., Фесенко М.С.).

З 2006 року директором працює Лисаченко Василь Васильович.

Станом на 01.10.2015 року у восьми групах училища навчалося 184 учні:

І курс: група Ел-39 – кл. керівник Лобода Михайло Микитович, майстри виробничого навчання Горбаченко Валерій Володимирович, Бабарико Павло Сергійович;

група КП-5 – кл. керівник Бородіна Тетяна Олександрівна, майстер виробничого навчання Глухоєдова Зоя Миколаївна;

група Т-54 – куратор Черв’як Олександр Миколайович, майстер виробничого навчання Кротенко Олексій Михайлович.

ІІ курс: група Е-38 – кл. керівник Бруханда Любов Петрівна, майстер виробничого навчання Ковбаса Олександр Григорович;

група КП-4 – кл. керівник Ковбаса Надія Борисівна, майстер виробничого навчання Куриленко Алла Антонівна;

група Т-53 – куратор Ковбаса Григорій Вікторович, майстер виробничого навчання Писанко Сергій Миколайович.

ІІІ курс: група КП-3 – кл. керівник Кришко Оксана Миколаївна, майстер виробничого навчання Ситник Галина Володимирівна;

група Е-37 – кл. керівник Ікальчик Микола Володимирович, майстер виробничого навчання Кропта Володимир Михайлович.

До появи пана Коробки в Мрині село було відсталим, поля обробляли дерев’яними ралами. Своєю діяльністю П.С. Коробка змінив обличчя та історію Мрина.

Див. також

• Мринська філія Куликівського професійного аграрного ліцею