Голіцина Олександра Василівна

Олександра Василівна Голіцина (Гудович) (31 жовтня 1824 — 17 листопада 1901) — княгиня, власниця Володькової Дівиці. Благодійниця села і Трьохсвятительської церкви у Володьковій Дівиці.

Померла від раку печінки.

Похована у Сергієвій пустині поблизу Петербурга.

Власниця Данини — княгиня Голіцина

Джерело: Микола Тимошик: Власниця Данини - княгиня Голіцина, Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

За життя графа три села колишнього Ніжинського полку, що входили до Володьково-Дівицької волості, - саме містечко Дівиця та його давні сателіти Данина й Шатура - відносилися до найвіддаленіших від Вишеньок румянцевських володінь. За переказами, він тут ніколи не бував. Із цієї причини нічого палацового й не будувалося в поселеннях, до яких власник не проявляв інтересу. Управлялися ці села через його намісників. Отож, не дивно, що коли до доньки графа Румянцева Марії посватався князь Павло Голіцин, граф вирішив подарувати ті три віддалені від головної резиденції села молодому подружжю.

Володьково-Дівицька волость у володінні Голіциних

Вийшло так, що у володінні відомого в Росії роду Голіциних Володькова Дівиця, Данина й Шатура перебували найдовше – нащадки Голіциних нікому більше ці три села не продавали, а трималися їх аж до жовтневого перевороту 1917 року.

По смерті Голіцина-старшого села переходять у спадок його синові князю Михайлові Голіцину. Це була знакова постать імперії: при царському дворі дослужився до посади Віце-Адмірала і мав військове звання Генерал-Ад’ютанта. Володіння Даниною цим нащадком роду Голіциних припало на смутні часи до і після знесення кріпосного права. У цей період селяни, в передчутті волі, ставали менше слухняними. В маєтках Голіциних час від часу виникали селянські заворушення, про які згадується в інших розділах цієї книги.

1859 року генерал Михайло Голіцин помирає. Однак він завбачливо подбав про справедливий, з його погляду, поділ маєтності між членами своєї родини після його смерті. Згідно з цим заповітом від 28 квітня 1859 року його дружина, княгиня Олександра Василівна Голіцина, від травня того року вступила в володіння нерухомою маєтністю: Володькова Дівиця, Данина і поселення Шатура. Всього їй у спадок переходило 6000 десятин землі. Однак спадок цей особисто для неї був тимчасовим. За тим же заповітом, по закінченню піврічного терміну після смерті чоловіка, вся маєтність мала бути поділена у рівних частинах, між нею, вдовою, та трьома рідними братами покійного - князями Павлом, Сергієм і Миколою Павловичем Голіциними.

Поділ дівицько-данинсько-шатурськго майна в цій родині збігся з повідомленням від міністерства шляхів про відчуження на рахунок держави тих земель, які потрапляли під забудову залізничного полотна нової Курсько-Київської залізниці, що мала сполучити Москву з Києвом. Із голіцинських володінь, на дівицько-носівському відтинку туди потрапляло 6 десятин 481 сажнів (це землі, що простягнулися від данинського урочища Володьковщина вздовж залізничного полотна в межах майбутньої зупинки «Дослідне». Щоправда, власники від такого відчуження не зазнавали збитків: держава платила за кожну десятину по 80 руб. Отож, Голіцини мали заробити близько півтисячі рублів сріблом.

У Фонді Київського нотаріального архіву (книга №3 Київської палати Цивільного суду для запису довіреностей) нинішнього центрального державного історичного архіву в Києві знаходимо довіреність, видану братом покійного Михайла Голіцина Павлом на ім’я володьково-дівицького купця Йосифа Сатиїла, в якому надаються від імені родини повноваження на юридичне оформлення продажу тієї частини землі. У цьому документі читаємо зокрема таке:

«Ми з братами та вдовою брата згодні на цей продаж згаданої кількості землі і прошу Вас здійснити від нашого спільного імені купчий лист. Які мені потрібно із цього предмета від мого імені за Вашим рукопликладанням в усіх присутніх місцях та в інших установах до владних осіб: прохання, оголошення, скарги і різного ґатунку папери подаватть, де варто розписуватися і отримати під Вашу ж розписку від поверненого товариства за ту землю належні 496 руб. Словом, уповноважую Вас у всьому вище прописаному діяти від мене разом із княгинею Олександрою Василівною і братами князями Сергієм, Миколою Павловичами Голіциними, так як би з ним особисто діяв, в тому вам вірю і сперечатися і заперечувати не буду».

Внизу цього документа приписка:

«Довіреність, що належить Путивльському 2-ї гільдії купцеві Йосифу Львовичу Сатиїлу, що мешкає в Чернігівській губернії Ніжинського повіту в селі Володькова Дівиця 1868 року 30 дня. Київська палата цивільного суду, на основі 2308 Зведення Закону Цивільних 1857 р. свідчить, що ця довіреність відставником гвардії полковником і кавалером князем Павлом Павловичем Голіциним власноручно підписана і в книзі №3 частині 3 в ст. 365 записана».

Документ цей має три підписи: засідателя Кундиревича та секретаря Петрова, а також підпис князя П. П. Голіцина про отримання довіреності.

Одноосібна власниця трьох сіл

Результат майнового поділу цих трьох сіл, згідно із заповітом Голіцина-старшого, був таким: вдова генерала княгиня Олександра Голіцина залишилася й надалі одноосібною власницею Данини і Шатури; Володькова Дівиця (з її більшим земельним володінням) переходила в спадок братів Голіциних. Котрому з них – встановити не вдалося. Відомо лише, що цей давній в Україні волосний центр належав доньці одного з братів Голіциних - княгині (у заміжжі) О. П. Долгорукової.