Відмінності між версіями «Сулій Федір Леонтійович»
Серж (обговорення | внесок) м |
|||
| (Не показані 5 проміжних версій 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Сулій Федір Леонтійович''' (народився [[17 лютого]] [[1838]] у Володьковій Дівиці — помер [[17 травня]] [[1917]]) — дійсний таємний радник, попечитель [[Володьководівицький ліцей|Володьководівицького народного училища]]. | '''Сулій Федір Леонтійович''' (народився [[17 лютого]] [[1838]] у Володьковій Дівиці — помер [[17 травня]] [[1917]]) — дійсний таємний радник, попечитель [[Володьководівицький ліцей|Володьководівицького народного училища]]. | ||
| − | + | == Життєпис == | |
| − | + | Таїнство хрещення звершив 23 лютого 1838 року в Богоявленській церкві села Володькова Дівиця священик [[Нарочницький Кіндрат|Кіндрат Нарочницький]]. Хрещені батьки: титульний радник [[Клобуков Петро Олексійович|Петро Олексійович Клобуков]] та дружина відставного ротмістра Федора Антоновича Олександрова Євдокія Романівна. | |
| − | + | Федір Сулій, свого часу голова українського товариства у Петербурзі, брав участь у похованні Тараса Шевченка. На згадку про Кобзаря ним було засновано Шевченківський музей, експонати якого заповів до українського музею Василя Тарновського в Чернігові (нині це Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського). | |
| − | |||
| − | |||
| − | |||
Дійсний статський радник із 30 серпня 1886 року, завідував справами емеритальних пенсійних касс Морського міністерства із 3 липня 1895 року; таємний радник із 6 грудня 1895 року, дійсний таємний радник із 1910 року. | Дійсний статський радник із 30 серпня 1886 року, завідував справами емеритальних пенсійних касс Морського міністерства із 3 липня 1895 року; таємний радник із 6 грудня 1895 року, дійсний таємний радник із 1910 року. | ||
| − | |||
| − | |||
На позачерговому повітовому зібранні в Ніжині [[24 листопада]] [[1909]] року були висунуті кандидатури на попечителя училища: Федора Яковича Безкорадного та таємного радника Федора Леонтійовича Сулія. Закритим голосуванням одноголосно було обрано останнього, який пожалував 1500 рублів на будівництво нового цегляного приміщення для училища. | На позачерговому повітовому зібранні в Ніжині [[24 листопада]] [[1909]] року були висунуті кандидатури на попечителя училища: Федора Яковича Безкорадного та таємного радника Федора Леонтійовича Сулія. Закритим голосуванням одноголосно було обрано останнього, який пожалував 1500 рублів на будівництво нового цегляного приміщення для училища. | ||
17 травня 1917 року на 80 році життя помер від крововиливу в головний мозок. 19 травня Чин похорону звершили священики Богоявленської церкви Іван Юницький та Володимир Преображенський разом із псаломщиком Антонієм Кольницьким. Похований у Дівиці на церковному погості біля [[Богоявленська церква у Володьковій Дівиці|Богоявленської церкви]], прихожанами якої багато поколінь була родина Суліїв. Погребіння здійснив митрофорний протоієрей міста Києва Олександро-Невський розом із дияконом Олександром Каменським. | 17 травня 1917 року на 80 році життя помер від крововиливу в головний мозок. 19 травня Чин похорону звершили священики Богоявленської церкви Іван Юницький та Володимир Преображенський разом із псаломщиком Антонієм Кольницьким. Похований у Дівиці на церковному погості біля [[Богоявленська церква у Володьковій Дівиці|Богоявленської церкви]], прихожанами якої багато поколінь була родина Суліїв. Погребіння здійснив митрофорний протоієрей міста Києва Олександро-Невський розом із дияконом Олександром Каменським. | ||
| + | |||
| + | == Родина == | ||
| + | Мати — Марія, донька ніжинського купця Макара Стефановича Кузнецова. | ||
| + | |||
| + | Батько — Леонтій Стефанович Сулій служив судовим чиновником у Ніжині, мав чин колезького асесора. Мав маєток у селі Володькова Дівиця звідки й почався козацький рід Суліїв. | ||
| + | |||
| + | В XIX столітті окремі представники роду Суліїв були відомі своєю активною громадянською позицією. | ||
| + | |||
| + | == Відзнаки == | ||
| + | Нагороджений орденом святого Володимира 4 ступеня (1870), 3 ступеня (1883), 2 ступеня (1901); святої Анни 1 ступеня (1897); святого Станіслава 1 ступеня (1889). Кавалер ордена Білого Орла (28.03.1904). | ||
[[Категорія:Уродженці Володькової Дівиці]] | [[Категорія:Уродженці Володькової Дівиці]] | ||
| + | [[Категорія:Дійсні таємні радники]] | ||
| + | [[Категорія:Нагороджені орденом святого Володимира]] | ||
| + | [[Категорія:Нагороджені орденом святої Анни]] | ||
| + | [[Категорія:Нагороджені орденом святого Станіслава]] | ||
| + | [[Категорія:Нагороджені орденом Білого Орла]] | ||
[[Категорія:Поховані у Володьковій Дівиці]] | [[Категорія:Поховані у Володьковій Дівиці]] | ||
[[Категорія:Люди С]] | [[Категорія:Люди С]] | ||
Поточна версія на 13:16, 5 березня 2025
Сулій Федір Леонтійович (народився 17 лютого 1838 у Володьковій Дівиці — помер 17 травня 1917) — дійсний таємний радник, попечитель Володьководівицького народного училища.
Життєпис[ред. | ред. код]
Таїнство хрещення звершив 23 лютого 1838 року в Богоявленській церкві села Володькова Дівиця священик Кіндрат Нарочницький. Хрещені батьки: титульний радник Петро Олексійович Клобуков та дружина відставного ротмістра Федора Антоновича Олександрова Євдокія Романівна.
Федір Сулій, свого часу голова українського товариства у Петербурзі, брав участь у похованні Тараса Шевченка. На згадку про Кобзаря ним було засновано Шевченківський музей, експонати якого заповів до українського музею Василя Тарновського в Чернігові (нині це Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського).
Дійсний статський радник із 30 серпня 1886 року, завідував справами емеритальних пенсійних касс Морського міністерства із 3 липня 1895 року; таємний радник із 6 грудня 1895 року, дійсний таємний радник із 1910 року.
На позачерговому повітовому зібранні в Ніжині 24 листопада 1909 року були висунуті кандидатури на попечителя училища: Федора Яковича Безкорадного та таємного радника Федора Леонтійовича Сулія. Закритим голосуванням одноголосно було обрано останнього, який пожалував 1500 рублів на будівництво нового цегляного приміщення для училища.
17 травня 1917 року на 80 році життя помер від крововиливу в головний мозок. 19 травня Чин похорону звершили священики Богоявленської церкви Іван Юницький та Володимир Преображенський разом із псаломщиком Антонієм Кольницьким. Похований у Дівиці на церковному погості біля Богоявленської церкви, прихожанами якої багато поколінь була родина Суліїв. Погребіння здійснив митрофорний протоієрей міста Києва Олександро-Невський розом із дияконом Олександром Каменським.
Родина[ред. | ред. код]
Мати — Марія, донька ніжинського купця Макара Стефановича Кузнецова.
Батько — Леонтій Стефанович Сулій служив судовим чиновником у Ніжині, мав чин колезького асесора. Мав маєток у селі Володькова Дівиця звідки й почався козацький рід Суліїв.
В XIX столітті окремі представники роду Суліїв були відомі своєю активною громадянською позицією.
Відзнаки[ред. | ред. код]
Нагороджений орденом святого Володимира 4 ступеня (1870), 3 ступеня (1883), 2 ступеня (1901); святої Анни 1 ступеня (1897); святого Станіслава 1 ступеня (1889). Кавалер ордена Білого Орла (28.03.1904).
