Відмінності між версіями «Ляшенко Володимир Федотович»
м (Імпортовано 1 версія) |
м (Заміна тексту — «’» на «'») |
||
| Рядок 13: | Рядок 13: | ||
З відзнакою закінчив [[Носівська школа № 1|школу № 1]]. Відслужив три роки в армії. Після отримав фах авіаційного інженера. | З відзнакою закінчив [[Носівська школа № 1|школу № 1]]. Відслужив три роки в армії. Після отримав фах авіаційного інженера. | ||
| − | Починав техніком та інженером у цивільній авіації (Бориспіль), проте згодом зробив неабияку військову кар'єру. Служив у Києві (Київське вище військове авіаційне інженерне училище), де навчав майбутніх військових авіаінженерів, завідував передовою на той час лабораторією електронно-обчислювальних машин (зараз | + | Починав техніком та інженером у цивільній авіації (Бориспіль), проте згодом зробив неабияку військову кар'єру. Служив у Києві (Київське вище військове авіаційне інженерне училище), де навчав майбутніх військових авіаінженерів, завідував передовою на той час лабораторією електронно-обчислювальних машин (зараз комп'ютер стоїть в кожного на столі, а в 70-х роках це була ціла лабораторія). |
У 1980-х роках, маючи вже солідний досвід, став до командної та штабної роботи. Служив у Центральний групі військ (Божи-Дар, Чехословаччина), в Тарту (Естонія), де йому довелося нести відповідальність за ядерне озброєння для бомбардувальної авіації. | У 1980-х роках, маючи вже солідний досвід, став до командної та штабної роботи. Служив у Центральний групі військ (Божи-Дар, Чехословаччина), в Тарту (Естонія), де йому довелося нести відповідальність за ядерне озброєння для бомбардувальної авіації. | ||
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
Влітку 1991 року війшов у запас у званні підполковника, полишив Естонію та повернувся до України, де саме ширився рух за незалежність, брав участь у політичних та громадських процесах того часу. | Влітку 1991 року війшов у запас у званні підполковника, полишив Естонію та повернувся до України, де саме ширився рух за незалежність, брав участь у політичних та громадських процесах того часу. | ||
| − | З початком ринкових перетворень працював на терені приватизації, допомагаючи мешканцям рідного Носівського району отримати живі гроші за видані державою приватизаційні сертифікати. Як невдовзі | + | З початком ринкових перетворень працював на терені приватизації, допомагаючи мешканцям рідного Носівського району отримати живі гроші за видані державою приватизаційні сертифікати. Як невдовзі з'ясувалося – це був найкращий спосіб розпорядитися своєю часткою в державній власності. |
Працював у видавничій сфері: зокрема над виданням газети «Мій дім – Лівобережжя», в редакції «Української інвестиційної газети», над випусками книжок у серії «[[Бібліотека українця]]». | Працював у видавничій сфері: зокрема над виданням газети «Мій дім – Лівобережжя», в редакції «Української інвестиційної газети», над випусками книжок у серії «[[Бібліотека українця]]». | ||
Поточна версія на 16:49, 24 жовтня 2024
Володимир Федотович Ляшенко (народився 18 травня 1941 року в Носівці — помер 15 березня 2016) — військовослужбовець, вийшовши в запас, повернувся до Носівки, займався громадською діяльністю.
Ляшенко Володимир Федотович[ред. | ред. код]
- Нарис Ігоря Володимировича Ляшенка про батька, квітень 2020
Ляшенко Володимир Федотович народився 18 травня 1941 року в Носівці (родина жила на Повороті).Помер 15 березня 2016.
Батько Федот Митрофанович (1907-1987), залізничник, мати Меланія Леонтіївна (1907-1997). Родина жила на Повороті.
З відзнакою закінчив школу № 1. Відслужив три роки в армії. Після отримав фах авіаційного інженера.
Починав техніком та інженером у цивільній авіації (Бориспіль), проте згодом зробив неабияку військову кар'єру. Служив у Києві (Київське вище військове авіаційне інженерне училище), де навчав майбутніх військових авіаінженерів, завідував передовою на той час лабораторією електронно-обчислювальних машин (зараз комп'ютер стоїть в кожного на столі, а в 70-х роках це була ціла лабораторія).
У 1980-х роках, маючи вже солідний досвід, став до командної та штабної роботи. Служив у Центральний групі військ (Божи-Дар, Чехословаччина), в Тарту (Естонія), де йому довелося нести відповідальність за ядерне озброєння для бомбардувальної авіації.
Влітку 1991 року війшов у запас у званні підполковника, полишив Естонію та повернувся до України, де саме ширився рух за незалежність, брав участь у політичних та громадських процесах того часу.
З початком ринкових перетворень працював на терені приватизації, допомагаючи мешканцям рідного Носівського району отримати живі гроші за видані державою приватизаційні сертифікати. Як невдовзі з'ясувалося – це був найкращий спосіб розпорядитися своєю часткою в державній власності.
Працював у видавничій сфері: зокрема над виданням газети «Мій дім – Лівобережжя», в редакції «Української інвестиційної газети», над випусками книжок у серії «Бібліотека українця».
Мав гарну сім'ю: дружина Ольга Євгенівна Ляшенко, син Ігор (1969 р.н) — видавець, журналіст, громадський діяч, донька Тетяна (1976 р.н.) — журналіст та фахівець з реклами.
Згодом відійшов від справ: багато часу проводив в рідній Носівці, займався трьома онуками. До останньої можливості не полишав громадської активності, допомагав людям: з роботою, навчанням, лікуванням, в стосунках з держструктурами.
