Відмінності між версіями «Ляшенко Володимир Федотович»

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
uk>Perohanych
 
м (Заміна тексту — «’» на «'»)
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 13: Рядок 13:
 
З відзнакою закінчив [[Носівська школа № 1|школу № 1]]. Відслужив три роки в армії. Після отримав фах авіаційного інженера.
 
З відзнакою закінчив [[Носівська школа № 1|школу № 1]]. Відслужив три роки в армії. Після отримав фах авіаційного інженера.
  
Починав техніком та інженером у цивільній авіації (Бориспіль), проте згодом зробив неабияку військову кар'єру. Служив у Києві (Київське вище військове авіаційне інженерне училище), де навчав майбутніх військових авіаінженерів, завідував передовою на той час лабораторією електронно-обчислювальних машин (зараз комп’ютер стоїть в кожного на столі, а в 70-х роках це була ціла лабораторія).
+
Починав техніком та інженером у цивільній авіації (Бориспіль), проте згодом зробив неабияку військову кар'єру. Служив у Києві (Київське вище військове авіаційне інженерне училище), де навчав майбутніх військових авіаінженерів, завідував передовою на той час лабораторією електронно-обчислювальних машин (зараз комп'ютер стоїть в кожного на столі, а в 70-х роках це була ціла лабораторія).
  
 
У 1980-х роках, маючи вже солідний досвід, став до командної та штабної роботи. Служив у Центральний групі військ (Божи-Дар, Чехословаччина), в Тарту (Естонія), де йому довелося нести відповідальність за ядерне озброєння для бомбардувальної авіації.
 
У 1980-х роках, маючи вже солідний досвід, став до командної та штабної роботи. Служив у Центральний групі військ (Божи-Дар, Чехословаччина), в Тарту (Естонія), де йому довелося нести відповідальність за ядерне озброєння для бомбардувальної авіації.
Рядок 19: Рядок 19:
 
Влітку 1991 року війшов у запас у званні підполковника, полишив Естонію та повернувся до України, де саме ширився рух за незалежність, брав участь у політичних та громадських процесах того часу.
 
Влітку 1991 року війшов у запас у званні підполковника, полишив Естонію та повернувся до України, де саме ширився рух за незалежність, брав участь у політичних та громадських процесах того часу.
  
З початком ринкових перетворень працював на терені приватизації, допомагаючи мешканцям рідного Носівського району отримати живі гроші за видані державою приватизаційні сертифікати. Як невдовзі з’ясувалося – це був найкращий спосіб розпорядитися своєю часткою в державній власності.
+
З початком ринкових перетворень працював на терені приватизації, допомагаючи мешканцям рідного Носівського району отримати живі гроші за видані державою приватизаційні сертифікати. Як невдовзі з'ясувалося – це був найкращий спосіб розпорядитися своєю часткою в державній власності.
  
 
Працював у видавничій сфері: зокрема над виданням газети «Мій дім – Лівобережжя», в редакції «Української інвестиційної газети», над випусками книжок у серії «[[Бібліотека українця]]».
 
Працював у видавничій сфері: зокрема над виданням газети «Мій дім – Лівобережжя», в редакції «Української інвестиційної газети», над випусками книжок у серії «[[Бібліотека українця]]».

Поточна версія на 16:49, 24 жовтня 2024

Володимир Ляшенко, Київське вище військове авіаційне інженерне училище, березень 1982

Володимир Федотович Ляшенко (народився 18 травня 1941 року в Носівці — помер 15 березня 2016) — військовослужбовець, вийшовши в запас, повернувся до Носівки, займався громадською діяльністю.

Ляшенко Володимир Федотович[ред. | ред. код]

Нарис Ігоря Володимировича Ляшенка про батька, квітень 2020

Ляшенко Володимир Федотович народився 18 травня 1941 року в Носівці (родина жила на Повороті).Помер 15 березня 2016.

Батько Федот Митрофанович (1907-1987), залізничник, мати Меланія Леонтіївна (1907-1997). Родина жила на Повороті.

З відзнакою закінчив школу № 1. Відслужив три роки в армії. Після отримав фах авіаційного інженера.

Починав техніком та інженером у цивільній авіації (Бориспіль), проте згодом зробив неабияку військову кар'єру. Служив у Києві (Київське вище військове авіаційне інженерне училище), де навчав майбутніх військових авіаінженерів, завідував передовою на той час лабораторією електронно-обчислювальних машин (зараз комп'ютер стоїть в кожного на столі, а в 70-х роках це була ціла лабораторія).

У 1980-х роках, маючи вже солідний досвід, став до командної та штабної роботи. Служив у Центральний групі військ (Божи-Дар, Чехословаччина), в Тарту (Естонія), де йому довелося нести відповідальність за ядерне озброєння для бомбардувальної авіації.

Влітку 1991 року війшов у запас у званні підполковника, полишив Естонію та повернувся до України, де саме ширився рух за незалежність, брав участь у політичних та громадських процесах того часу.

З початком ринкових перетворень працював на терені приватизації, допомагаючи мешканцям рідного Носівського району отримати живі гроші за видані державою приватизаційні сертифікати. Як невдовзі з'ясувалося – це був найкращий спосіб розпорядитися своєю часткою в державній власності.

Працював у видавничій сфері: зокрема над виданням газети «Мій дім – Лівобережжя», в редакції «Української інвестиційної газети», над випусками книжок у серії «Бібліотека українця».

Мав гарну сім'ю: дружина Ольга Євгенівна Ляшенко, син Ігор (1969 р.н) — видавець, журналіст, громадський діяч, донька Тетяна (1976 р.н.) — журналіст та фахівець з реклами.

Згодом відійшов від справ: багато часу проводив в рідній Носівці, займався трьома онуками. До останньої можливості не полишав громадської активності, допомагав людям: з роботою, навчанням, лікуванням, в стосунках з держструктурами.