Кочерга Іван Антонович

Іван Кочерга

Іван Антонович Кочерга (народився 24 вересня (6 жовтня) 1881 в Носівці — помер 29 грудня 1952, Київ) — український драматург і поет, Заслужений діяч мистецтв УРСР.

Життєпис

Народився в містечку Носівка в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди.

1891 pоку їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті.

По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті.

З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет.

1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала).

Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

1914 року Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Вигнанець Ваґнер» (1921), «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку письменника.

В цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. 1925 року він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю. В цей період Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 1920-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько, худ. Борис Косарєв) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано.

В 1929 в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922—1928 pp.

Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

1934 року Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменників Роліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.

З початку німецько-рядянської війни евакуйований до Уфи, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР.

Редагуючи газету «Література і мистецтво» в Уфі, Іван Кочерга знаходив час для творчої роботи. У роки Німецько-радянської війни побачили світ його п'єси «Чаша» (1942) і «Нічна тривога» (1943). Башкирський літературний критик Суфіян Сафуанов розповідав, що виступаючи в газеті 28 листопада 1941 року з статтею «Правда і творчість безсмертні», Іван Кочерга писав:

«Зараз я працюю над лібрето для опери на історичному матеріалі про участь башкирського народу у Вітчизняній війні 1812—1814 років».

Суфіян Сафуанов виявив в рукописному відділі Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР рукопис лібрето драматурга під назвою «Доля героя». У ній, розповідає дослідник, йдеться про героїзм башкирського полку, який пішов воювати проти французьких загарбників, про відважного старшину цього полку Сафіра Чулпанова. З тексту лібрето видно, що автор вивчив історичні матеріали та мемуарні твори про участь башкирів у Вітчизняній війні 1812 року, твори башкирського творчості. На жаль, задум драматурга залишився незавершеним.

Повернувшись 1944 до Києва, Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі.

В 1946 написаний твір «Досить простягти руку». В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 1910-х роках.

В 1948 написав драматичну поему про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).

Помер 29 грудня 1952 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Відзнаки

• Орден святого Станіслава 3-го ступеня (1915)
• Заслужений діяч мистецтв УРСР (1950)

Твори

Окремі твори

• «Фея гіркого мигдалю». (Харків: Рух, 1926)
• «Алмазне жорно» (1927)
• «Натура і культура» (1928)
• «Марко в пеклі» (1928)
• «Пісня про Свічку» (Харків: Рух, 1930, у пізнішому варіянті «Свіччине весілля» (1935)
• Кочерга І. Павук у колгоспі : комедія на 4 дії / Іван Кочерга. — Харків ; Київ : Літ. і мистецтво, 1930. — 71, 1 с. — (Театральна бібліотека).
• Кочерга И. Часовщик и курица : пьеса в 4 д. / Ив. Кочерга. — М. : Гос. изд-во худож. лит., 1934. — 129, 2 с.
• «Ліза чекає погоди…» (1931)
• «Майстри часу» (Харків: Рух, 1931, інша назва «Годинникар і курка»)
• «Чаша» (1942)
• «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946)
• «Досить простягти руку» (1946)
• «Пророк» (1948)

Збірки

• Драматичні твори. Київ: Держлітвидав, 1938
• Драматичні твори. Київ: Укрдержлітвидав, 1944
• Твори в трьох томах. Київ-Харків: Дердлітвидав, 1956
• Радість мистецтва. Збірник театральної публіцистики. Київ: Мистецтво

Іншомовні твори та переклади іншими мовами

• «Пісня в келиху» (рос. мовою в оригіналі, 1910, українською перекладена Павлом Тичиною й вперше поставлена в Харківському Народному театрі 1926 році під назвою «Легенда про пісню»)
• «Дівчина з мишкою» (рос. мовою в оригіналі, 1913)
• «Цитата з книги Сіраха» (рос. мовою в оригіналі, 1914)
• «Полювання на єдинорога» (рос. мовою в оригіналі, 1915)
• «Півгодини кохання» (рос. мовою в оригіналі, 1916)
• «Жінка без обличчя» (рос. мовою в оригіналі, 1917)
• «Вигнанець Ваґнер» (рос. мовою в оригіналі, 1921)
• «Зубний біль сатани» (рос. мовою в оригіналі, 1922)
• «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (рос. мовою в оригіналі, 1924)
• Yaroslav the Wise. A Drama in Verse. Translated from Ukrainian: Walter May. Kyiv: Dnipro, 1982

Драматург Іван Кочерга родом із Носівки

Іван Антонович Кочерга, відомий український драматург, народився 6 жовтня 1881 року в містечку Носівка на Чернігівщині. Батько працював залізничним службовцем, сім'я часто переїздила з місця на місця, нарешті осівши в Чернігові. З малих літ добре малював, тож йому пророчили кар'єру відомого художника. Однак більше захоплення викликала гра в театр – юнак клеїв дерев'яних ляльок, малював декорації, разом із батьком відвідував театр.

Закінчив чернігівську гімназію, навчався на юридичному факультеті Університету святого Володимира в Києві. Але юристом так і став, повернувшись у Чернігів до коханої дівчини – Аделаїди Соколовської. Працював чиновником у контрольній палаті, друкував солідні театральні рецензії в «Чернігівських губернських відомостях».

В 1910-му написав першу п'єсу «Пісня в келиху», яку розіслав у різні театри, але відповіді так і не отримав. Натомість помітний успіх мала наступна п'єса – водевіль «Дівчина з мишкою» (1913). Твір з фривольно-пікантним сюжетом тричі друкували в петербурзькому видавництві «Театральні новинки», його постановки здійснювали столичні й провінційні театри, водевіль навіть екранізували.

Незабаром переїхав у Житомир. Революційні події не викликали в Івана Кочерги особливого ентузіазму, але на початку 1920-х до того російськомовний драматург почав писати українською, якою володів бездоганно. Наприкінці 1934-го переїхав до Києва, поринувши в активну громадську та творчу роботу.

Митець прагнув показати життя складним і розмаїтим, герої його творів – часто особистості неодномірні й суперечливі. Серед найбільш відомих творів – «Майстри часу», «Пророк», «Фея гіркого мигдалю», «Алмазне жорно», «Ярослав Мудрий». Особливе місце в творчості Івана Кочерги посідає драматична поема «Свіччине весілля» (1930). Вона торкається теми литовського панування в Україні, про яку майже не згадували в радянські часи. Поему поставили лише в 1935-му, після чого й почався її тріумфальний похід театральними сценами.

Іван Кочерга володів багатьма мовами, добре знався на світовій літературі, історії, міфології. Водночас були періоди, коли його майже не друкували й не ставили, тоді виживав за рахунок перекладів.

Помер 29 грудня 1952-го в Києві, похований на Байковому кладовищі.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам'яті Чернігів

Іван Антонович Кочерга

Нарис Р. І. Проскурні в книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

«Розум він мав вольтерівської гостроти, викривач був незрівнянний, та все ж визначальним, мені здається, в його вдачі було саме це: ніжність, душевність, поетичність…» – так сказав про нашого земляка О. Гончар.

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 року в м. Носівці на Чернігівщині. Мати Івана Кочерги (дочка носівського землевласника) була людиною акторських здібностей, уміла декламувати й імпровізувати, хоча й ніколи не виступала на сцені. При світлі гасової лампи малий Івась часто цілими вечорами слухав її чудові розповіді. Родина часто переїжджала, оскільки батько майбутнього драматурга, залізничний службовець, змінив чимало місць роботи. Та хлопчикові подобалося «життя на колесах».

Дитина росла не по літах розумною, допитливою. Друзі сім'ї пророчили, що Івась обов'язково стане відомим художником, адже прекрасно малює, а хлопчик все більше захоплювався грою в театр. Він клеїв дерев'яних чоловічків, малював декорації – мав перед собою кожного дня цілу іграшкову країну. А ще багато читав.

Як і всі діти із заможних сімей, спочатку освіту одержав вдома. У Чернігівську чоловічу гімназію (одну з найстаріших в Україні, відкриту ще у 1805 році) пішов майже десятирічним. Учився дуже добре. Під час навчання вже не було ніяких мандрів, адже ще на початку 1891 року батько дослужився до статуса колезького радника, за станом здоров'я вийшов у відставку й назавжди поселився у Чернігові.

5 червня 1899 року сімнадцятирічний, наймолодший у своєму класі, Іван Кочерга отримав атестат зрілості. Випускники гімназій мали право на вступ до вищих навчальних закладів без екзаменів. Разом із друзями Іван подав до-кументи у Київський університет святого Володимира. У ті часи цей вуз мав тільки чотири факультети: історико-філологічний, медичний, фізико-математичний та юридичний. Кочерга вирішив студіювати юриспруденцію. Вчився він дуже добре, і починаючи з другого курсу, відмінника звільнили від оплати за навчання. Одержавши диплом другого ступеня, молодий фахівець міг знайти собі роботу за спеціальністю навіть у Києві, але повернувся до Чернігова, де одружився з коханою дівчиною Аделаїдою Соколовською. Коли молодята побралися, їм було вже по 24 роки. У 1906 році у подружжя народився первісток Михайло, а через два роки — Роман.

Служив ревізором Контрольної палати у Чернігові – і жодного дня так і не попрацював юристом.

Після Чернігова Іван Кочерга деякий час працював у Любліні в Контрольній палаті. А коли почалася Перша світова війна, переїхав у Житомир, де так само працював у Контрольній палаті, а після перемоги Жовтня – у робітничо-селянській інспекції і, починаючи з 1928 року, - у місцевій газеті.

У 1941 році письменникові виповнилося 60 років. Разом з іншими талановитими людьми Кочергу евакуюють в Уфу, доручають йому портфель редактора газети письменників України "Література і мистецтво". Одночасно Іван Антонович стає науковим співробітником Академії Наук УРСР, яка теж переїхала у столицю Башкирії.

Жилося в цей час Кочерзі дуже тяжко. І не тільки тому, що сім'ю розмістили в маленькій кімнатці готелю, а ще й тому, що всенародна трагедія ставала його особистою катастрофою. Вразливий, нездатний на ілюзії чи просто оптимістичне бачення майбутнього України, митець надзвичайно тяжко переживав її окупацію. На чужині не писалося, а те, що виходило з-під пера, не мало такої сили, як твори, народжені в рідному краю. В 1943 році І. Кочерга переїхав до Москви. Але, як тільки звільнили Київ, повернувся у рідний край. Саме тут у 1944 році митець і закінчив свою лебедину пісню – історичну драму з часів Київської Русі "Ярослав Мудрий".

Перший свій крок у літературу Іван Кочерга зробив ще у Чернігові у 1904 році, коли в "Черниговских губернских ведомостях" надрукував кілька ґрунтовних театральних рецензій, підписуючи їх криптонімом "И.А.К." або іменем одного з героїв майбутньої п'єси "Майстри часу" - Карфункель. Сам письменник початком своєї творчості вважав 1910 рік, коли була створена його перша романтична п'єса-казка російською мовою "Песнь в бокале". Перші драматичні твори, вірші й театральні рецензії (а їх назбиралося понад 90) письменник писав російською мовою. Молодий Кочерга був працьовитим, законослухняним і сумлінним, за що досить швидко отримав чин колезького асесора і орден Станіслава ІІІ ступеня.

Уже після революції були написані такі твори, як "Викуп"(1924), "Фея гіркого мигдалю"(1925), "Алмазне жорно"(1927). Українська мова творів, а нею письменник володів бездоганно, принесла йому славу. Саме твори цією мовою мали небачений успіх.

20 лютого 1926 року в театрі імені М. Заньковецької відбулася прем'єра "Феї гіркого мигдалю". На початку тридцятих років з'явилося "Свіччине весілля", а в голодний 1933 рік - філософський твір "Майстри часу", який, до речі, у 1934 році на Всесоюзному конкурсі на кращу п'єсу, що відбувався в Москві, отримав премію.

В останні роки митець займався хіба що перекладами художніх творів, адже досконало знав французьку та німецьку мови. Останньою завершеною роботою Кочерги-перекладача вважається "Приборкання непокірної" Шекспіра.

Помер письменник 29 грудня 1952 року, проживши досить довге життя. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Р. І. Проскурня

Посилання

• https://uk.wikipedia.org/wiki/Кочерга_Іван_Антонович
• Кочерга Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 695—820. — 1000 екз.
• Розгадуючи таємниці часу // Газета «День». № 33, 23 лютого 2007
• Иван Кочергин та Іван Кочерга – творча співпраця - Літакцент, 13 березня 2008
• Твори І. Кочерги на сайті ukrlitera.ru
• Документальна виставка, присвячена 130-й річниці від дня народження видатного українського драматурга Івана Кочерги (1881–1952). Підготовлена Центральним державним архівом-музеєм літератури і мистецтва України
• «Дорогою до майстерності». Бібліографічний покажчик: до 130-річчя від дня народження І.А. Кочерги - Славутич: Відділ культури і туризму виконавчого комітету Славутицької міської ради Славутицька міська централізована бібліотечна система, 2011
• Голубєва З. С. Кочерга Іван Антонович Українська літературна енциклопедія : у 3 т. / відп. ред. І. О. Дзеверін. — К. : Головна редакція УРЕ, 1988—1995.

Джерела

• Бондарєва О. Мов виноград у золотую чашу, вино словес він проливає в світ // Кочерга І. Вибрані твори. — К.: Сакцент Плюс, 2005. — С. 5–24.
• Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина XX ст. Підручник. — Шаблон:К. : Либідь, 1998. — С. 394–398.
• Герасимова Г. П. Кочерга Іван Антонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003—2013. — ISBN 966-00-0632-2.
• Голубєва З. С. Іван Кочерга: Нарис життя і творчості. — Шаблон:К. : Дніпро, 1981. — 191 с.
• Дробот П. М. Вивчення творчості Івана Кочерги. — Шаблон:К. : Рад. школа, 1981.
• Кузякіна Н. Б. Драматург Іван Кочерга. Життя. П'єси. Вистави. — Шаблон:К. : Рад. письменник, 1968. — 259 с.
• Матющенко А. Романтик у лабетах залізної доби. Шлях драматурга Івана Кочерги до його шедеврів «Свіччине весілля» та «Майстри часу» // Дивослово. — 2010. — № 12. — С. 48–51.
• Новорічні містерії Івана Кочерги // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — Шаблон:К. : Наш час, 2010. — С. 70–89.
• Панченко В. «Замкнуте коло нашої історії — ось це я мав на увазі…» // Дивослово. — 1999. — № 2.
• Свербілова Т. П'єси Івана Кочерги та проблема визначення соцреалізму як масової культури. // Слово і час. — 2006. — № 10. — С. 8–21.
• Семенюк Г. Ф. Кочерга Іван Антонович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба та інші; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
• Старчак К. Драматургія Івана Кочерги. — Шаблон:К., 1957.
• Шевцова К. Концепція керівника держави у драматичній поемі І. Кочерги «Ярослав Мудрий» // Укр. мова і літ-ра в школі. — 2003. — № 6.