Відмінності між версіями «Жмихов Віктор Олександрович»
м (Заміна тексту — «’» на «'») |
|||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
Автор книг «[[Носівський вальс]]», «[[Сім'я Гончар]]», “[[Така гірка память]]”, “[[141-й окремий батальйон]]”. | Автор книг «[[Носівський вальс]]», «[[Сім'я Гончар]]», “[[Така гірка память]]”, “[[141-й окремий батальйон]]”. | ||
| − | За його ініціативи та активної участі було встановлено меморіальну дошку у м. Ніжині в | + | За його ініціативи та активної участі було встановлено меморіальну дошку у м. Ніжині в пам'ять про розстріляних у 1942 році жителів с. [[Червоні Партизани]] та перепоховано 150 людей. |
Мешкав у місті Кривий Ріг. | Мешкав у місті Кривий Ріг. | ||
| − | Справою свого життя обрав вшанування | + | Справою свого життя обрав вшанування пам'яті 150 червонопартизанців, розстріляних [[9 липня]] [[1942]] року у дворі гестапівської тюрми в Ніжині; разом з жителями Червоних Партизан загинув і батько Віктора Олександровича – [[Жмихов Олександр Юхимович|Олександр Юхимович Жмихов]], знаний носівський пічник, що працював тоді в селі. |
Багато років Віктор Олександрович приїздив до Ніжина та посилав листи місцевій владі про те, щоб відзначити хоча б місце поховання розстріляних. І ось [[9 травня]] [[1991]] року здійснилась його мрія – в с. Червоні Партизани були перезахоронені останки 150 людей, що загинули від рук фашистів. | Багато років Віктор Олександрович приїздив до Ніжина та посилав листи місцевій владі про те, щоб відзначити хоча б місце поховання розстріляних. І ось [[9 травня]] [[1991]] року здійснилась його мрія – в с. Червоні Партизани були перезахоронені останки 150 людей, що загинули від рук фашистів. | ||
Поточна версія на 16:47, 24 жовтня 2024
Віктор Олександрович Жмихов (народився 1939 в Носівці — помер 24 лютого 2019) — письменник, офіцер-авіатор, борттехнік.
Життєпис[ред. | ред. код]
Автор книг «Носівський вальс», «Сім'я Гончар», “Така гірка память”, “141-й окремий батальйон”.
За його ініціативи та активної участі було встановлено меморіальну дошку у м. Ніжині в пам'ять про розстріляних у 1942 році жителів с. Червоні Партизани та перепоховано 150 людей.
Мешкав у місті Кривий Ріг.
Справою свого життя обрав вшанування пам'яті 150 червонопартизанців, розстріляних 9 липня 1942 року у дворі гестапівської тюрми в Ніжині; разом з жителями Червоних Партизан загинув і батько Віктора Олександровича – Олександр Юхимович Жмихов, знаний носівський пічник, що працював тоді в селі.
Багато років Віктор Олександрович приїздив до Ніжина та посилав листи місцевій владі про те, щоб відзначити хоча б місце поховання розстріляних. І ось 9 травня 1991 року здійснилась його мрія – в с. Червоні Партизани були перезахоронені останки 150 людей, що загинули від рук фашистів.
Віктор Олександрович шукав очевидців, розпитував людей, цікавився всім, що стосувалось цих подій, а також співпрацював з директором сільського музею М. О. Сіриком. Зібрані матеріали використав для написання повісті «Така гірка пам'ять». Про юнацькі роки, пережиті в Носівці після війни – друга повість автора «Носівський вальс».
Кожен рік приїжджав на могилу батька в Червоні Партизани, зустрічався з земляками «Таких добрих та щирих людей, як тут, я ніде не зустрічав» — говорив він.
З листування[ред. | ред. код]
Чотири книги-саморобки містять дуже цінні спогади. Автор сам іноді ставить різні дати виходу книг. Наприклад повість Семья Гончар (220 стор.) на обкладинці датована 1987-2005 роками, а в передмові автор пише що, повість написана у 2004 році.
Це єдина книга з чотирьох, яка за друком вже практично повністю відповідає справжній книзі.
Інші - дві: Такая горькая память...(269 стор. 2002 рік) та Трудный путь к авиации (складається з двох книг - 1) Неоконченный роман -2007 р. 270 стор.
2) Упавшая звезда - 2002 р. 143 стор), мають пропущені сторінки, різні шрифти ( в другій книзі дві книги набрані різним шрифтом).
А Повести и публикации - це взагалі підбірка різних за тематикою відксерених газетних матеріалів різних авторів (В.Жмихова, О.Нестеренка, Н.Фурси, Г.Власенка та інших). Книгою її назвати можна лише умовно.
Віктор Жмихов помер в грудні 2019 року, після тяжкої (онко) хвороби.
В книгах чимало малюнків автора та фотографій (на жаль чимало не дуже якісних).
