Відмінності між версіями «Гончар Іван Васильович»
м (Заміна тексту — «’» на «'») |
|||
| (Не показані 4 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 8: | Рядок 8: | ||
Брав участь у боях під Брестом, на Кюстринському плацдармі, форсував Одер і закінчив війну в Берліні у званні молодшого лейтенанта. Був радіомайстром полку. | Брав участь у боях під Брестом, на Кюстринському плацдармі, форсував Одер і закінчив війну в Берліні у званні молодшого лейтенанта. Був радіомайстром полку. | ||
| − | В 1945-1947 залишався в армії, навчаючи молодих солдатів. Демобілізувався у 1947 р. навчався в Київському технікумі цивільного будівництва, а потім закінчив Ніжинський педагогічний інститут і став працювати вчителем математики в Носівській середній школі № 1. | + | В 1945-1947 залишався в армії, навчаючи молодих солдатів. Демобілізувався у 1947 р. навчався в Київському технікумі цивільного будівництва, а потім закінчив Ніжинський педагогічний інститут і став працювати вчителем математики і креслення в Носівській середній школі № 1. |
В 1967—1980 — директор [[Носівська середня школа № 1|Носівської середньої школи № 1]] . | В 1967—1980 — директор [[Носівська середня школа № 1|Носівської середньої школи № 1]] . | ||
| Рядок 27: | Рядок 27: | ||
Це було справжнє свято для міста, коли з тісних переповнених старих класів майже всі учні перейшли до нового приміщення. І лише ми – учні 1-3 класів, ще залишалися в старій школі і ходили на розглядини в нову школу наче в музей, чекаючи на той час, коли ми закінчимо третій клас і перейдемо до двоповерхового будинку. | Це було справжнє свято для міста, коли з тісних переповнених старих класів майже всі учні перейшли до нового приміщення. І лише ми – учні 1-3 класів, ще залишалися в старій школі і ходили на розглядини в нову школу наче в музей, чекаючи на той час, коли ми закінчимо третій клас і перейдемо до двоповерхового будинку. | ||
| − | Іван Васильович Гончар народився в Носівці у 1925 році. Навчався в школі, працював, жив так, як і його ровесники. Чотирнадцятирічним хлопцем зустрів Велику Вітчизняну, пережив німецьку окупацію. Після визволення Носівщини вже 27 вересня 1943 року всі чоловіки району 1925 року народження були призвані до Радянської Армії. Зовсім недовго юнаки побули в запасному полку, пройшли курси | + | Іван Васильович Гончар народився в Носівці у 1925 році. Навчався в школі, працював, жив так, як і його ровесники. Чотирнадцятирічним хлопцем зустрів Велику Вітчизняну, пережив німецьку окупацію. Після визволення Носівщини вже 27 вересня 1943 року всі чоловіки району 1925 року народження були призвані до Радянської Армії. Зовсім недовго юнаки побули в запасному полку, пройшли курси зв'язківців, і вже в листопаді–грудні 1943 року опинилися на фронті. |
Іван Васильович потрапив на I-й Білоруський фронт, до 3-ї гвардійської винищувально-протитанкової бригади РГК 280-ї гвардійської, орденів Богдана Хмельницького та Михайла Кутузова дивізії. | Іван Васильович потрапив на I-й Білоруський фронт, до 3-ї гвардійської винищувально-протитанкової бригади РГК 280-ї гвардійської, орденів Богдана Хмельницького та Михайла Кутузова дивізії. | ||
| − | Молодший лейтенант Іван Гончар був у запеклих боях під Брестом, на Кюстринському плацдармі, форсував Одер і закінчив війну в переможеному Берліні на Франкфурталлеє. І всюди забезпечував надійний | + | Молодший лейтенант Іван Гончар був у запеклих боях під Брестом, на Кюстринському плацдармі, форсував Одер і закінчив війну в переможеному Берліні на Франкфурталлеє. І всюди забезпечував надійний радіозв'язок, був радіомайстром полку. |
За мужність, хоробрість і виявлений у боях героїзм був нагороджений орденом Вітчизняної війни I-го ступеня, орденом Червоної Зірки, двома медалями „За відвагу”, медалями „За звільнення Варшави”, „За взяття Берліна”, „За перемогу над Німеччиною” і низкою ювілейних медалей. | За мужність, хоробрість і виявлений у боях героїзм був нагороджений орденом Вітчизняної війни I-го ступеня, орденом Червоної Зірки, двома медалями „За відвагу”, медалями „За звільнення Варшави”, „За взяття Берліна”, „За перемогу над Німеччиною” і низкою ювілейних медалей. | ||
| Рядок 45: | Рядок 45: | ||
[[Фурса Валерій Михайлович|ФУРСА В. М.]] колишній учень | [[Фурса Валерій Михайлович|ФУРСА В. М.]] колишній учень | ||
| − | + | == Посилання == | |
| + | * https://uk.wikipedia.org/wiki/Гончар_Іван_Васильович | ||
| + | |||
[[Категорія:Уродженці Носівки]] | [[Категорія:Уродженці Носівки]] | ||
[[Категорія:Учасники Німецько-радянської війни]] | [[Категорія:Учасники Німецько-радянської війни]] | ||
| Рядок 52: | Рядок 54: | ||
[[Категорія:Вчителі математики]] | [[Категорія:Вчителі математики]] | ||
[[Категорія:Директори Носівської школи № 1]] | [[Категорія:Директори Носівської школи № 1]] | ||
| + | [[Категорія:Довгожителі]] | ||
| + | [[Категорія:Є у Вікіпедії]] | ||
| + | [[Категорія:Люди Г]] | ||
Поточна версія на 16:46, 24 жовтня 2024
Іван Васильович Гончар (народився 27 грудня 1925 в Носівці — помер 29 квітня 2019, за іншими даними 30 квітня) — педагог, учасник Німецько-радянської війни, орденоносець, директор Носівської середньої школи № 1 (1967—1980).
Життєпис[ред. | ред. код]
27 вересня 1943 року був призваний до Радянської Армії. Пройшов курси зв'язківців, воював у 3-й гвардійській винищувально-протитанковій бригаді РГК 280-ї гвардійської, орденів Богдана Хмельницького та Михайла Кутузова дивізії на I-му Білоруському фронті.
Брав участь у боях під Брестом, на Кюстринському плацдармі, форсував Одер і закінчив війну в Берліні у званні молодшого лейтенанта. Був радіомайстром полку.
В 1945-1947 залишався в армії, навчаючи молодих солдатів. Демобілізувався у 1947 р. навчався в Київському технікумі цивільного будівництва, а потім закінчив Ніжинський педагогічний інститут і став працювати вчителем математики і креслення в Носівській середній школі № 1.
В 1967—1980 — директор Носівської середньої школи № 1 .
Відзнаки[ред. | ред. код]
Нагороджений
- орденом Вітчизняної війни I-го ступеня,
- орденом Червоної Зірки,
- двома медалями „За відвагу”,
- медалями „За звільнення Варшави”, „За взяття Берліна”, „За перемогу над Німеччиною” і низкою ювілейних медалей.
Гончар Іван Васильович[ред. | ред. код]
- Нарис Валерія Фурси, колишнього учня Івана Гончара. Надруковано у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
З Іваном Васильовичем Гончаром доля вперше звела мене в далекому вже 1967 році, коли я переступив поріг першого класу Носівської середньої школи № 1. Того пам'ятного року Івану Васильовичу випало очолити цю найбільшу школу району, після Василя Кириловича Набока. Довелося брати на свої плечі разом з відповідальною посадою і добудову нової школи, яку так і не встиг завершити попередник. Багато зусиль довелося докласти, щоб разом із учнями, вчителями і батьками учнів завершити другий поверх, звести дах, виконати внутрішні роботи, впорядкувати приміщення. І, нарешті,взимку 1967-68 рр. нова школа прийняла учнів.
Це було справжнє свято для міста, коли з тісних переповнених старих класів майже всі учні перейшли до нового приміщення. І лише ми – учні 1-3 класів, ще залишалися в старій школі і ходили на розглядини в нову школу наче в музей, чекаючи на той час, коли ми закінчимо третій клас і перейдемо до двоповерхового будинку.
Іван Васильович Гончар народився в Носівці у 1925 році. Навчався в школі, працював, жив так, як і його ровесники. Чотирнадцятирічним хлопцем зустрів Велику Вітчизняну, пережив німецьку окупацію. Після визволення Носівщини вже 27 вересня 1943 року всі чоловіки району 1925 року народження були призвані до Радянської Армії. Зовсім недовго юнаки побули в запасному полку, пройшли курси зв'язківців, і вже в листопаді–грудні 1943 року опинилися на фронті.
Іван Васильович потрапив на I-й Білоруський фронт, до 3-ї гвардійської винищувально-протитанкової бригади РГК 280-ї гвардійської, орденів Богдана Хмельницького та Михайла Кутузова дивізії.
Молодший лейтенант Іван Гончар був у запеклих боях під Брестом, на Кюстринському плацдармі, форсував Одер і закінчив війну в переможеному Берліні на Франкфурталлеє. І всюди забезпечував надійний радіозв'язок, був радіомайстром полку.
За мужність, хоробрість і виявлений у боях героїзм був нагороджений орденом Вітчизняної війни I-го ступеня, орденом Червоної Зірки, двома медалями „За відвагу”, медалями „За звільнення Варшави”, „За взяття Берліна”, „За перемогу над Німеччиною” і низкою ювілейних медалей.
Після війни ще два роки залишався в армії навчаючи молодих солдатів. Демобілізувавшись у 1947 р. навчався в Київському технікумі цивільного будівництва, а потім закінчив Ніжинський педагогічний інститут і став працювати вчителем математики в Носівській середній школі №1.
Тринадцять років очолював Іван Васильович один із найбільших колективів району. Керував компетентно, вимогливо і в той же час був людяним і товариським. Ми, старшокласники, на його уроках відчували ерудицію і душевну доброту, людяність директора і намагалися бути старанними учнями.
Після закінчення педагогічного інституту мені пощастило працювати поруч із старшими колегами, моїми вчителями-наставниками, колишніми фронтовиками, серед яких був і Іван Васильович Гончар. Я вдячний їм за ту батьківську увагу і допомогу, якою вони щедро наділили мене, вчителя-початківця, доброю порадою і власним прикладом допомагаючи у становленні.
І після виходу на пенсію Іван Васильович понад 20 років працює у ветеранській організації району. Не дивлячись на свій поважний вік він завжди готовий відгукнутися на запрошення зі школи чи іншого колективу, виступити перед носівчанами на День Перемоги, виявити добру ініціативу, допомогти іншим ветеранам. Іван Васильович і нині співає у ветеранському хорі Носівки. Подвижництво, душевність, порядність, обов'язковість Івана Васильовича Гончара заслужили глибоку повагу і вдячність багатьох поколінь носівчан.
ФУРСА В. М. колишній учень
