До літопису Носівської ЗОШ I-III ступенів №4

До літопису Носівської ЗОШ I-III ступенів №4

«До літопису Носівської ЗОШ I-III ступенів №4» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.

В листопаді 1990 року директором школи став М. С. Єфіменко – до цього один з керівників району, який на той час вступив у конфлікт з прогнилою компартійною системою влади. З його приходом в педагогічному колективі почав налагоджуватися сприятливий морально-психологічний клімат, стали приживатися демократичні методи керівництва школою.

Це, в свою чергу, позитивно позначилося на стані та результатах навчально–виховного процесу, створило в школі загальну атмосферу довіри і співробітництва.

Проте втішатися цим довелося недовго. Керівникам району стала муляти очі незалежна поведінка і принципова позиція нового директора. Директор, педагогічний колектив школи попадають під потужний адміністративно-психологічний прес.

В квітні 1991 році в газеті «Носівські вісті» за підписом редактора виходить стаття «Принципи.... з амбіцій», в якій колектив школи, її директор виставлялись в неприглядному світлі, була зачеплена честь і гідність окремих вчителів. Ця публікація спровокувала вибух гніву серед працівників школи.

В знак протесту на святкову демонстрацію 1 травня 1991 року колона школи №4 вийшла під гаслами, спрямованими проти свавілля керівників району. Цей нечуваний протестний виступ сколихнув район, став детонатором подій, які пізніше стали відомі в Україні, як «Носівська революція».

Події ж весни 1991 року стали розвиватися стрімко і несподівано. 15 травня М.С.Єфіменко, протестуючи проти партійно-чиновницького свавілля, виходить з КПРС. Наступного дня, 16 травня, рішенням міськвиконкому його, а також директора школи №2 Г.І.Музиченка, який також потрапив у немилість до влади, було звільнено з посад керівників шкіл, незважаючи на наближення випускних екзаменів. 20 травня в школі №4 з'явилася представницька чиновницька делегація з обласного та районного центрів – знімати директора.

Ось як описує подальші події газета «Молодь України» від 28 травня 1991 року:

«Діти похапали піонерські сурми та барабани й пішли в райком партії захищати свого директора.

Коли вчителі Носівської неповної середньої школи №4 виглянули з учительської, теж приголомшені звісткою високого начальства про звільнення директора М.С.Єфіменка, школа була порожня – діти вже йшли на повороті. Підслуховувати негарно, але як тільки вони під дверима вчительської почули лиху звістку й збагнули, що вчителі нічого не вдіють, стихійно рушили на демонстрацію. Коли дорослі бояться, наперед виходять діти – в них, хвалити Бога, насіння страху ще не проросло.

Школярів спробували завернути, але було вже пізно.

Прорвало! Дорогою до дітей стали приєднуватися батьки.

Оскільки від школи до райкому шлях довгий – близько шести кілометрів та й новини в Носівці поширюються хутко – бездротовим радіо, то на майдан вийшов уже чималий гурт дорослих і дітей. А вимога була єдина: «Не чіпайте директора!» Їх зустріла міліція. Дві години діти під зливою чекали на прийом високого начальства.

...Назавтра демонстрація після уроків повторилася, тільки приєдналися й учні школи №2. До юних демонстрантів прилучилися дорослі – робітники заводів «Побідит», цукрового, інших підприємств.»

22 травня 1991 року М.С.Єфіменко і Г.І.Музиченко оголосили голодування на центральному майдані Носівки, в знак протесту проти свого незаконного звільнення. Аби їх підтримати, на майдан пішли тисячі носівчан і жителів району. Тут постійною була присутність вчителів і учнів нашої школи. Та ж «Молодь України» про це говорить пером свого кореспондента так:

«Коли я приїхав у Носівку, періщив дощ. Директори з пов'язками «Я голодую» та група підтримки стояли під готелем.

Мою розмову з М.С.Єфіменком перебили школярі «Миколо Сергійовичу, ми вам намет від дощу привезли!». Я запитав їх – чи ж правда, що самі додумалися на демонстрацію вийти? Подивилися похмуро – і ви, мовляв не вірите! І стали розповідати, який у них гарний директор – і підлогу у спортзалі настелив, і не кричить, і вчитися цікаво стало, бо вчителі між собою не лаються. Я записав їхні прізвища – Микола Грибок, Юра Павлюченко, Валентин Шелестюк, Олександр Пістунов з 9-А та Олександр Дмитренко з 6-А.»

Ситуація для влади стала критичною. Тому вже 23 травня сесія міськради вимушена була поновити на посадах директорів шкіл, звільнивши при цьому міського голову і його заступника, а також відправивши у відставку весь міськвиконком. Трохи згодом настала черга і районного керівництва – воно було зметене революцією.

М. С. Єфіменко повернувся до школи, де став приймати іспити в учнів випускних класів. Шкільне життя поступово почало входити в нормальне русло. Бажаючих втрутитися в нього вже не було.

Наступні 1992–1995 роки пройшли під знаком поліпшення умов життєдіяльності школи. Було прокладено асфальт по вулиці Б.Хмельницького, повністю замінено підлогу в спортзалі, шкільне приміщення зовні і підлоги в коридорах – облицьовано плиткою, була проведена реконструкція котельні. Школа поступово змінювала свій вигляд, ставала затишнішою, привабливішою.

В 1992 році, в зв'язку зі зміною місця проживання, з посади заступника директора школи з навчально-виховної роботи пішла Т. М. Супруненко. Завучем стала К. І. Шульга.

Вдосконалювався навчально-виховний процес. Вчителі підвищували свою майстерність і це позитивно позначалося на якості знань, умінь і навичок учнів. Школа незмінно займала перше місце у районних предметних олімпіадах серед однотипних навчальних закладів.

Плідними були виховні зусилля педагогів. Дирекція розробила і привела в дію програму національно- патріотичного виховання учнів. Було віднайдено цікаве поєднання форми виховної роботи і системи учнівського самоврядування: в січні 1996 року було створено шкільну Козацьку республіку, якій пізніше було присвоєно ім'я В.Чорновола і, якій судилося довге життя і славна історія. Першим кошовим отаманом було обрано Савчука Сергія. Згідно статуту Республіки гетьманом став директор школи М. С. Єфіменко.

Зі створенням Козацької республіки позашкільне і позакласне життя стало змістовнішим і цікавішим. В класах утворили козацькі курені. Проходили великі і малі козацькі ради, відбувалися змагання, ігри, розваги. А найголовнішою подією навчального року став День Козацької республіки. Проходить він, як правило, у лісі. Тут козацькі курені демонструють все, що вміють. А вміють вони багато: пройти строєм і з піснею, здолати будь-які перешкоди, випустити стінгазету, зварити козацьку кашу... І повсякденну опіку над діяльністю Козацької республіки ефективно забезпечує педагог-організатор Ольга Віталіївна Гузь.

Стали традицією поїздки козацької старшини на вшанування пам'яті героїв Крут. Під час однієї з таких поїздок майбутній Президент України В.Ющенко подарував шкільній делегації прапор політичної сили, яку він очолював – «Нашої України» – зі своїм автографом.

Козацька республіка має свій друкований орган – газету «Козацьке життя», яка виходить накладом 500 примірників.

Кожен її номер – свято для шкільної спільноти. Тут багато фотографій, розповідей про вчителів, козаків і козачок, діяльність козацьких куренів, репортажі про різні події і заходи і. т. д. Школа має свою пісню, слова якої написав М.С.Єфіменко. а музику – О.М.Білоус.

З 1995 року на школу накочується нова хвиля репресій. На той час значно ускладнилася економічна ситуація в країні. Заробітна плата вчителям стала виплачуватись вкрай нерегулярно.

На весну 1997 року заборгованість по зарплаті склала 5 місяців.

Безгрошів'я у вчительських сім'ях досягло критичної межі, вони перебивалися, як кажуть, з хліба на воду. Звичними стали поїздки вчителів на базари Києва та Ніжина з картоплею та іншою овочевою продукцією.

Педагогічний колектив школи №4 неодноразово звертався в різні державні інстанції з вимогою навести лад у виплаті заробітної плати. Відповідь була одна: чекайте поліпшення економічної ситуації в країні. За протести і скарги діючий завідуючий райво покарав вчителів непокірної школи оригінальним чином. Напередодні Великодніх і Першотравневих свят він обійшов їх зарплатою. Це при тому, що решта педагогів міста її одержала.

Колектив вибухнув гнівом і 2 квітня 1997 року відповів на чиновницьку сваволю одноденним страйком. Це був перший вчительський страйк в Україні. Після визнання обласним судом страйку незаконним, М. С. Єфіменко наказом по райво 13 червня 1997 р. був звільнений з посади директора школи. Виконуючою обов'язки директора було призначено Шульгу К. І.

Розпочалася затяжна боротьба за відновлення справедливості. Колектив вимагав: поверніть директора. За ініціативою вчителів школи 29 червня 1997 року в Носівці відбувся масовий мітинг, який константував факт звільнення М. С. Єфіменка, як політичну розправу над ним. Влада відповідала одним: звертайтеся в суд. В листопаді 1997 році Чернігівський районний суд поновив директора на посаді. Підключились вищі владні сили і в січні 1998 року це рішення було скасоване. Справа була передана на новий розгляд в Козелець. Врешті, на початку червня 1998 році місцевий суд поставив остаточну крапку в цій історії – М.С.Єфіменко був поновлений на посаді директора школи.

Педагогічний колектив, тим часом, продовжував боротьбу за свої економічні права. Він ініціював загальнорайонний страйк, який пройшов у лютому–березні 1998 року, в якому взяли участь вчителі 24-х шкіл. Страйк перекинувся на ряд інших районів області. Як наслідок, почалися своєчасні виплати зарплат і поступова ліквідація заборгованості перед вчителями.

Незабаром була виконана ще одна вимога страйкуючих: завідуючого райво було звільнено з посади.

Після тривалого періоду "боїв і походів" за справедливість, колектив знову повернувся до мирного життя і звичної праці.

Наразі ставало все очевиднішим, що школі стає все тісніше в рамках неповної середньої. Високопрофесійний колектив, достатня кількість учнів, наявність паралелей усіх класів давала змогу без будь-яких проблем забезпечувати вихованців повною загальною середньою освітою. За ініціативою директора школи розпочалися клопотання у владних інстанціях.

Нарешті, районна державна адміністрація прийняла історичне для навчального закладу рішення: «Реорганізувати Носівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів в загальноосвітню школу І-ІII ступенів №4 з 15 червня 2001 року». Дирекція, педколектив без проблем справилися з реформуванням навчального закладу.

В 2001-2002 навчальному році був зроблений перший випуск 11 класу – 21 учень.

Школа зміцнилася кадрово: була введена посада заступника директора з виховної роботи. Ним стала Г. І. Мархай. З 2003 року на цій посаді працює С. П. Омельченко. Відбулася зміна заступника з навчально-виховної роботи: в 2002 році на пенсію пішла К. І. Шульга. Замість неї на цій посаді став працювати М. І. Приступко.

Вже в 2002-2003 н. р. реформована школа складала найвідповідальніший іспит – однією з перших в районі проходила державну атестацію, яка відбувається за Положенням раз у десять років. Цьому передувала копітка, наполеглива підготовча робота. Як наслідок, рішенням регіональної ради ліцензування і атестації закладів освіти при управлінні освіти Чернігівської облдержадміністрації від 17 квітня 2003 року школа була визнана атестованою. Практично за один рік педколектив міцно увійшов у колію повної загальної середньої освіти і став повністю відповідати всім вимогам нового статусу.

Школа відразу ж здобула репутацію однієї з кращих в районі. Вона постійно входить у трійку лідерів в загальному заліку на районних предметних олімпіадах серед повних середніх шкіл. В 2003-2004 н. р. в школі з'явилися перші медалісти: Юлія Жигун одержала золоту медаль, В'ячеслав Галушко – срібну. Справжній урожай медалей зібрала школа в наступному 2004-2005 н. р. – відразу 9, що складає майже третину всіх нагород району! Золотими медалістами стали Надія Вовкогон, Тетяна Гавриш, Світлана Омельченко. Срібні медалі одержали Тетяна Баришовець, Ольга Бондаренко, Валерій Гузь, Олександр Жигун, Юлія Жигун, Світлана Приступко.

5 жовтня 2003 року урочисто і піднесено школа відзначила своє 60-річчя. На свято прибули почесні гості: вдова і соратниця Героя України В'ячеслава Чорновола, чиє ім'я носить Козацька республіка школи, поетеса Атена Пашко, народні депутати України Владислав Атрошенко і Лілія Григорович, інші авторитетні люди.

З глибокою шаною вітали учасники свята вчителівпенсіонерів Г.Ю.Бабич, П.М.Жимань, Л.М.Захарчук, А.Г.Захарчука, Н.Ф.Кубрак, М.М.Рудяченко, Н.Д.Сбитну, Г.О.Стельмашенко, М.І.Сеник, П.С.Скрипець. Було багато квітів, посмішок, віршів, пісень. На очах присутніх у хвилюючі моменти бриніли сльози і це було найвищою оцінкою торжества. І, що теж суттєво, – після святкування у школі з'явився перший новенький комп'ютер.

Після відзначення ювілею школа знову поринула у трудові будні, свої звичайні освітянські клопоти і турботи. Зусилля педагогічного колективу зосереджуються на забезпеченні вимог державних освітніх стандартів, якості навчання і виховання учнів. Впроваджуються інноваційні технології у навчальновиховний процес. З початку 2005-2006 н.р. у школі почав діяти комп'ютерний клас. Навичками роботи з комп'ютерами на уроках і гурткових заняттях у ньому оволодівають 94 учні.

Педагогічний колектив успішно оновлює зміст освіти згідно сучасних вимог. Це йому під силу, адже кадровий потенціал школи – найпотужніший в районі. Загалом із 32 вчителів – 20, або більше ніж 64%, мають вищу кваліфікаційну категорію. 11 учителів мають звання «Старший вчитель».

Це М.С. Єфіменко, М.І. Приступко, О.П. Білобловська, Л.М. Дергун, Л.О. Xахуда, Т.В. Киричок, Н.О.Приступко, Л.І.Терещенко, Л.В. Артеменко, Г.М.Якушенко, Л.І.Бисько.

Чотири вчителі є відмінниками освіти України.

Це Л.О. Хахуда (2000 р.), Н.О. Приступко (2003 р.), Л.І.Терещенко (2004 р.), В.А.Шевченко (2005 р.) Сама школа стає все охайнішою і привабливішою. Знята проблема тепла взимку: у 1999 році опалення переведено на газ.

Останнім часом замінено всі вхідні двері. Покрасивішав інтер'єр коридорів: їх панелі обшито деревом. Значна робота була проведена по облаштуванню класних приміщень, в багатьох з них замінено підлогу. Кабінети зусиллями вчителів, батьків, учнів набрали красивого вигляду, стали затишними і охайними.

Колектив школи, як і раніше, не є байдужим до того, що робиться в державі, чи відбуваються зміни на краще. Вчителі, зокрема, активно підтримали демократичні процеси оновлення в Україні, багато зробили для перемоги в районі В. Ющенка на виборах у 2002 та 2004 роках. Під час відомих подій на київському Майдані вся школа цвіла помаранчевим кольором – так вчителі та учні заявили про свою підтримку революційних змін у країні.

М. С. Єфіменко