Бережняк Тамара Андріївна

Тамара Бережняк

Тамара Андріївна Бережняк (дівоче прізвище Маслюк, народилася 20 квітня 1944 в селі Лемешівка Яготинського району Київської області) — працювала вчителькою української мови та літератури в Носівській середній школі № 1 з 1990 року.

Народилася в сім'ї службовців. По закінченню війни, батька перевели працювати зоотехніком в село Світанок Ніжинського району Чернігівської області. В селі Світанок, Тамара пішла у перший клас Щорської початкової школи. Продовжила здобувати освіту у Яхнівській 8-річці Монастирищенській середній школі Ічнянського району. Після школи вступила в Прилуцьке педучилище. По його закінченні одержала направлення на роботу у місто Дніпропетровськ, де вступила до Дніпропетровського державного університету на факультет укр.мова та література. Після закінчення університету, працювала вчителем укр.мови та літератури у Щорській 8-річній школі. В 1989 році, переїхала до міста Носівка Чернігівської області. З 1990 року, працювала працювала вчителькою укр.мови та літератури в Носівській середній школі №1. У 1994 році вийшла на пенсію.

Має двох синів - Бережняк Микола Павлович 1972 р.н, та Бережняк Юрій Павлович 1976 р.н.

Має трьох онуків - Бережняк Євгеній Миколайович 1993 р.н, Бережняк Юлія Юрівна 2001 р.н та Бережняк Максим Юрійович 2007 р.н.

Захоплення - написання авторських віршів.

Вірші

Музей дружби (1987)

Є музей в селі Світанок, в очі він мені давно впадає
Про єднання трьох народів ось він що розповідає
Українці і словаки поріднились назавжди
Разом землю боронили від напасті та біди

На Чернігівщину з Праги воювати подались
Гарні хлопці чорноброві, що трудилися колись
І життю вони раділи і кохатися хотіли
Воювати ти не хотіли, не хотіли довелось

О двадцятій у Прилуки друзі чехи прибули
Та на Ніжин по маршруту далі курс собі взяли
О півночі поїзд рушив, зник у темряві густій
Але мусив зупинитись, починався знову бій

Літаки мов зграя птахів із-за лісу потяглися
Розсипати смерть і горе вони знову узялись
Щось страшне тоді творилось у повітрі й на землі
Чувся стогін плач і зойки і текли річки крові

Хтось строчив із кулемета, хтось сусіда рятував
Хтось поранений смертельно, важко дихав і стогнав
І не можна підібрати влучних, поточних слів таких
Щоб правдиво змалювати всю картину мук людських

Відбомбившись чорні круки полетіли в інший край
Де іще життя буяло, золотився урожай
І тоді на поле бою поспішили із села
Але всі були вже мертві, смерть зв'явила всіх взяла

І поклонявшись над ними, понесли їх у село
І останки поховали, як зробити слід було
А невдовзі із граніту, люди пам'ятник звели
Шанували вони чехів, що в селі в них полягли

Час ішов, усе мінялось, поміняли і граніт
Обеліск біля музею в квітах, туях вже стоїть
І щороку на дев'яте, перемоги славний день
Їдуть гості і солдати і співають всі пісень

Грає музика в колонах, ветерани й учні йдуть
До підніжжя обеліска живі квіти всі кладуть
Так шанують в нас загиблих, пам'ятають у віках
Тих, хто щастя сьогодення нам виборював в боях

Весна (2004)

Вже дикі гуси повернулися з вирію на Батьківщину
Течуть - дзвінки струмки з високих гір та у долину
Синичка пісеньку веде про сонечко і про травицю
Малеча у шафи закидає і теплі шапки й рукавиці

Туркочуть горлиці саду, парує вже рілля
То щире сонце золоте з землею розмовля
З - під снігу квітка визира – це пролісковий цвіт
І птахи друзям своїм весняний шлють привіт

Любимий учитель (2008)

Любимий учитель - це друг, і брат, і порадник і мати
Смислом життя його стало на вік, дітям знання віддавати
Зранку до школи він поспішає, там вже на нього чекають
Ніби до сонця тягнуться всі, слово покути бажають

Слово його чарівне, душу теплом зігріває
Вчитись, трудитись, любити людей, слово його навчає
І ніби спрагла земля, молодь слова ті вбирає
Тому ідеалом в житті, молодь його називає

У підземному переході (2008)

Сидить хлопчина в переході схилився їсти хоче
Вигляд і запах пиріжків йому і зір і нюх лоскоче
Усі ідуть і поспішають до нього діла їм немає
І від байдужості людей в дитини серце завмирає
Чому не платять батьку гроші? Чому хворіє мати?
Ой чим же буде завтра він сестричку годувати?
А може вкрасти що так гріх і нічого, бо скрізь біда
Валютний фонд нас контролює нові вказівки підкида
Гуманітарку нам пришлють, бідним замилять очі
Нашу країну обідрати до ниточки охочі
Щоб не сиділи і не просили голодні у переході
Державний устрій слід змінити, корупції сказавши годі

Україна (1991)

Україна мило ненько ти найкраща в нас одна
Гіркоту і радість долі випила ти все до дна
Колосяться буйно ниви, золотится урожай
День за днем стає на ноги і багатіє рідний край
По Конституції по новій, нове будуємо життя
Дітям і внуками забезпечимо щасливе й мирне майбуття
Побудуєм нові школи і великі кораблі
Про нас піде добра слава геть по всій, по всій землі
В кожній оселі, в кожнім домі буде лунати тільки сміх
Заради цього почекати нам і помучить не гріх
В парках в скверах буде людно, буде гарно як колись
Будуть і пенсії і зарплати, живи собі і веселись
Будемо трудитись безупинно, радіти сонцю і теплу
І Батьківщині віддавати частину серця немалу

Вихід на пенсію (1994)

Заслужений відпочинок я його чекала
А коли діждалась то засумувала
Шкода мені колеги з вами розлучатись
Пам'ятати я вас буду, будем зустрічатись
Адже в школі залишила частку серця і душі
Я за все, за все вам вдячна, дорогі товариші
Хочу корисною бути, в школі рідній повсякчас
Якщо треба ви покличте, я прийду, прийду до вас

Ранок (2004)

Із-за обрію ранковий перший промінь показавсь
Це землі він поклонився з нею радо привітавсь
Метушаться всюди люди, хтось по воду швидко йде
А дорогою корною череда у степ бреде
Соловейко затихає, бо не спав він, ой же ні
Разом з молоддю до ранку, він виспівував пісні
Те що бачив водій юний, не опишеш і пером
Бо схід сонця зустрічав він у машині за кермом
Милувався він красою, дихав пахощами трав
І від всього цього дива раптом пісню заспівав
Про життя щасливе наше, про співучий рідний край
І про працю хліборобську, яка вильється в врожай

Шахтарям (2007)

Бідує ненька Україна
Страждають діточки малі
Хоча ми трудимось без міри
Хоча і маєм мозолі
Яка ганьба і який сором
Країні нашій в даний час
Що прерікла народ трудящий
На виживання усіх нас
Стискає серце біль пекучий
За українських шахтарів
Що змушені іти на зустріч
До наших київських панів
Просити те що заробили
Просити для своїх дітей
Бо все людське давно заснуло
В серцях зажерливих властей
У них є золото і дачі
Рахунки в банках немалі
Мало турбує їх, що гинуть
У шахтах справжні трударі
Які щоденно ризикують
Вони бійці у мирний час
Ми солідарні з страйкарями
Земний уклін їм всім від нас

Мати (2008)

У селі Великі Луки у хатині край села
Одинока фронтовичка Ганна Власівна жила
До війни у її хаті було людно як у всіх
Мала діток, чоловіка, була радість, був і сміх
Та у сорок першім році раптом грянула війна
Опустіла в неї хата, залишилася одна
Але плакати нестала, зброю в руки узяла
В медсанбаті працювала і зв'язковою була
З дня на день вона чекала з фронту вісточку нову
Із синами розмовляла уві сні як наяву
І поради їм давала як громити ворогів
Ти будь смілим, ти хоробрим, говорила до синів
Ось і горе завернуло хатину край села
Сумну звістку-похоронку туди пошта принесла
Ганна Власівна читала папірець отой сумний
І ридала й проклинала ворогів в осиній рій
Сподівалася на краще, виглядала соколів
Не діждалася, хоронити довелося їй синів
У бою вони сконали недалеко від села
Двох відважних партизанів, смерть зв'ялила узяла
Від скорботи у матусі посивіла голова
Мамо-мамо стільки горя, як ти вижити змогла?
Та живе вона і нині тільки радості нема
Адже чує, що агресор ще у світі витіва
І за себе вона плаче і за інших матерів
У яких війна кровава забирає теж синів
І як крик душі людської і її голос чути скрізь
Палії війни спиніться, досить горя, досить сліз!

На автобусній зупинці (2018)

На автобусній зупинці Кошеня сиділо
Вона голосно мявчало бо їсти хотіло
Серед натовпу людей бабуся з'явилась
До голодної тваринки швидко нахилилась
Із новенької торбинки гостинця дістала
І маленького приблуду вмить нагодувала
Потім сіла на лавочку на лавочку транспорт свій чекати
Котенятко лягло поруч, стало засинати
Та прийшов сюди із сином молодий папаша
З ним жорстокий неслухняний п'ятирічний Саша
Його погляд прикипів до сонного створіння
І він почав жбурляти по котику каміння
Тут старі і молоді сиділи, стояли
На таке безчинство не реагували
Лише схвильована бабуся крикнула на Сашу:
«Зупинись, не кривдь тваринку, вона рідня наша!»
Батько коршуном накинувсь на стару людину
«Я нікому не дозволю вчити мого сина!»
Та старенька не здавалась і на прощання прокричала:
«Не достойні ви з сином людьми називатись!
Ваші вчинки будуть скоро законом каратись!»

Мрії деяких дівчат (2018)

Вийти заміж за кордон мріють деякі дівчата
У них уява на мій погляд зовсім небагата
Позбавитись батьківщини, рідних, свого дому
Я б не радила нікому, нікому, нікому
Ностальгія вас замучить, вас там за океаном
Райське обіцяне життя буде лише обманом
Ви станете власністю свого чоловіка
Вас гнітитиме завжди його контроль - опіка
Сіра буденність поступово витіснить кохання
І повернутись в Україну у вас виникне бажання
А це зробити буде важко, а інколи і неможливо
Вас тримати будуть там ваші діти - диво
Щоб не було помилок в замріяних співгромадянок
Їм треба подумати перш ніж щось зробити
А не легких шляхів шукати і в інтернеті жити

Про братів наших менших (2018)

Зграя собак бездомних по вулиці ходила
Благальним поглядом у перехожих їсти і захисту просила
Більшість людей байдужих тварин не помічала
Сміялася, веселилась, хорошого настрою звичайно не втрачала
А були й такі, що лагідно з тваринами говорили
Свій пиріжок чи кекс з ними навпіл ділили
Який світ жорстокий скажемо відразу
Жорстоких і байдужих не розпізнати зразу
Вони посади керівні охоче обіймають
Але до знедолених і до тварин жалості не мають
На жаль їх доля в майбутньому дуже покарає
їх дітей в компанії погані по збирає
Там алкоголь і наркота будуть царювати
Їхнє чадо поступово в могилу заганяти
Це їм за те, що не жаліли братів наших менших
І не було в них душі, любові і ласки
Вони ніколи не слухали Божої підказки
То ж порада усім людям
Все живе любити, і нікому і ніколи зла не чинити

Слава донорам (2018)

Донори на здачі крові в колишнім Союзі гроші заробляли
Невідомим людям життя рятували
Та на жаль Держава наша так збідніла
Що платити вже за кров не мала чим і не хотіла
Кров здавати стали ми за покликом серця
Очі врятованих щасливі мов сонячні озерця
Рятувати своїх друзів, кров для них здавати
Це так важливо, благородно, що тут ще сказати

То не вітер (1987)

То не вітер то не буря по селу несеться
То Лахно Іван за другом бідою женеться
Він догнати й перегнати його дуже хоче
А Володя дає газу та тільки регоче

Хороші побажання (2018)

Ой чого калино на ясен схилилася?
Молода дівчино, чого зажурилася?
Мала я коханого, думали побратись
Його забрали на війну, просив не хвилюватись
Молити Бога буду я щодень, щогодини
Щоб із милим не зустрілась лихая година
Щоб додому повернувся живим і здоровим
Щоб війна закінчилась, щоб життя стало новим
Лише на Бога уповай дівчино вродлива
До тебе доленька прихильна, будеш ти щаслива
З перемогою повернеться воїн твій коханий
Будеш ти щаслива, будеш і багата
Будуть в тебе діти, буде в тебе хата

Щаслива Настя (2018)

Біля річки на горбочку стояла хатина
В ній жила сирітка Настя ще зовсім дитина
Своїх батьків вона ледве пам'ятала
Із сусідкою маленька дівчинка зростала
На війні загинув батько, у полоні вмерла мати
Про Велику Вітчизняну ми не повинні забувати
Про гірку долю сироти відомо лише Богу
Який вчив любити ближнього свого як себе самого
Настя трудилась як доросла і виживала як могла
Стати щасливою нарешті фортуна їй допомогла
Німецькі гості завітали у занедбане село
Завод новий побудували все оновилось, зацвіло
З'явився клуб сучасной, інфраструктура розвивалась
Як птахи з вирію додому молодь поверталась
І робота і розваги, і достаток на столі
Стало жити значно краще у оновленім селі
Продавцем у магазині Настя працювала
Уявного принца чекала виглядала
Він з'явився у селі, бо по роботі були плани
Закохався до безтями в українську пані
Вона сказала «Так!»,приїжджому гостю
Наречений був із Праги, звали його Костя
Він інвестор в Україні, друг наш, брат і мати
Він в Україну полюбив, почав про неї дбати
Щасливо, радісно живе молода родина
Із любов'ю виховує маленького сина

Про любов до дітей (2018)

Про людей хороших легенди складають
А вони справді таки є, хоча не всі це знають
Як невимовно боляче стає за ту дитину
В якої рідну матір поклали в домовину
Малечі ж так потрібне ласкаве добре слово
І поцілунок ніжний і догляд пречудовий
Усіми фібрами душі дитина відчуває
Хто її любить як свою, а хто і зневажає
І тягнуться рученята до кожної тьоті яка тут працює
Яка любить цих сиріт, за ними сумує
Із когорти працюючих знайдеться людина
Чуйна, мудра, з божим серцем ,ось така людина
І засяє справжнє світло в дитячому приюті
Тут не буде жорстокості, тут не буде люті
Сюди молодь, мов додому, буде приїжджати
Щоб наставників хороших зі святом вітати
Люди – люди, ми подібні, ми і різні, в нас земля єдина
Помолимось і збережімо маленького сина
У якого вже немає не батька ні неньки
Хай втіхою наповниться маленьке серденько

Спогади дитинства (2023)

Рідна хата край села
Туди лечу немов на крилах
Там проживали батько і мати
Там земля, яку я ладен цілувати
Дитинство радісне моє
Та непомітно пролетіло
Тепер живу в столиці
Але додому закортіло
З криниці в нашому дворі
Всі намагались воду брати
Вона була цілюща
І нею можна було лікувати
Пригадую, як після ковзанки
Ми з братом грілись на печі
Ми гріли в просі ноги босі
На ній ми спали уночі
Нічною піснею для мене
Жаб'яче кумкання було
Та ніжне слово соловейка
Звичайно жаб перемогло
Ку-ку ку-ку зозулі
Сум на мене навівало
Забути про кохання перше
Мені не дозволяло
Від клекоту лелеки
Я рано прокидався
Пішов до ясена
І пташенятами довго милувався
Ехо дзвону церковного
Мене оживляло
А таємничість безгріховність
Душу світлом наповняло
Пам'ятаю як прокидався
Від співу цвіркуна вночі
А далі сон втікав із хати
Бо моторошно вже кричали і сичі
В клубі під зорями і небом
Завжди весело було
А в вихідні посидіти на колодах та відпочити
Приходило все село
Безліч спогадів дитинства
У пам'яті живе і оживає
У все це рідне, дороге
Мене додому повертає

Про кохання (2023)

З неба зіронька упала
Мені кохання нагадала
Яке ж воно було палке
Яке гаряче і цнотливе
Воно творило чудеса
Воно було казковим дивом
Я на роботу, мов на крилах
Літала - поспішала
З колегами привітно
Ласкаво розмовляла
Додому повертаючись
Смаколики купляла
Батьків і брата старшого
Люб'язно пригощала
Окрилена любов'ю
Я всім бажала щастя
Я була як героїня
Із кінофільму «Бідна Настя»
Боріться за кохання
Воно життя основа
Вона як подих вітру
Як одежина нова
Кохання ніби квітку
Дбайливо доглядає
Цілуюте, обнімайте
Ласкавим словами
Ніжна називайте
І воно буде жити
Допоки серце б'ється
Бути щасливим житті
Лише закоханим вдається

Стежина життя (1999)

Про вчителів, і про батьків
Я згадую в важку хвилину
Вони посіяли в моїй душі
Людської гідності перлину
Невпинно так летять роки
Навколо змінюється все
Людське життя, людське буття
Світ іскри Божої несе
І щастя прийде у наш край
І дивним сяйвом засіяє
Адже добро, тільки добро
І зло, і смерть перемагає

Дитинство (1990)

Дитинство моє -
Це спогад про маму і тата
Про те, як в піснях колискових
Купалася батьківська хата
Дитинство - радісна пора
Її ніколи не забути
Хороших друзів та їх сміх
У спогадах я буду чути
Я пам'ятатиму завжди
Дозвілля наше на природі
Захмарні мрії про любов
І фанатизм в сучасній моді
У моїй пам'яті живе
Той перший ніжний поцілунок
Що окриляє нас в житті
Бо це - кохання трунок
Дитинство мрій і сподівань
В моїй уяві пропливають
Побачити пророцтва феї
Мене і змушують, і надихають

Моя подруга (2018)

Має в Києві квартиру
Шкільна подруга моя
То ж на свято, іменини
Прибула до неї я
Меблі імпортні в квартирі
і заморські килими
Але скучившись в прихожій
Довго так стояли ми
«Меблі нові, не сідайте,
Є ослін старий у нас,
Для гостей його не жаль нам»,
Так сказав онук Тарас
Між собою гомоніли
Щось на кухні хазяї
Посадили на старому
А живуть як Буржуї
Шепотіла щось і далі
Тітка Проня запальна
На столі з'явились страви
І наливочка хмільна
Наш зір прикутий до посуди
Вона побита і стара
Отак друзів шанувала
Скупердяга, ця мара
Подарунки взяла чемно
Всім вклонилася до ніг
А гостей в другу кімнату
Не пустила й на поріг
«Фарба в залі може злізти
Потанцюйте краще тут»
А я висновок зробила
Нашій дружбі вже «капут»
Швидко гості розійшлися
Проклинали все і всяк
Тож не треба й іменин тих,
Коли діяти отак

Гумореска «Справжній чоловік» (2008)

Справжніх чоловіків не так уже й багато
Про одного з них і хочу зараз розказати
Вранці він встигає сніданок зварити
Ну а потім жінку і діток розбудити
і худобу попорати чоловік встигає
Жінці зачіску зробити він допомагає
До дверей дружину любу радо проводжає
Та обняти на дорогу він не забуває
На роботі він нудиться, туди-сюди ходить
І дружині подзвонити, час таки знаходить
Поцілунків повітряних із сто посилає
Що купити в магазині, в дружини питає
І поки дружина мила волосся фарбує
Чоловік в магазині сумочку пакує
По дорозі в дитсадок забігає
І що духу по сходах у квартиру влітає
Мов попечений той рак по кухні гасає
Запіканкою пухкою жіночку стрічає
Із дружиною дорогої він очей не зводить
Її вигляд принадливий його в дрож приводить
Повечерявши дружина лягла на канапу
А синок малий заснув на руках у папи
І поки дружина мила газети читала
У руках в чоловіка посуда бряжчала
Як та білка в колесі, чоловік крутився
Телефільм і передачі, він не подивився
А коли він втомлений, ліг нарешті спати
Жінка ніжно пригорнулась, стала цілувати
Та він їй не відповів, не моргнувши і оком
Бо втомився, й до дружини повернувся боком
Про справжнього чоловіка кожна жінка мріє
Бо за справжнім чоловіком жінка молодіє

Україні (2014)

Про Київ наш рідний говорить весь світ
Душею за нас вболіває
За нашу свободу святу,
Радіє та щиро вітає
Народ український, народ – богатир,
Стояв на Майдані не дарма
І от нарешті злочинцям прийшла,
Страшна божа карма
За сотню, яка полягала,
За гідних синів України
Які боронили здобутки свої,
Стояли на смерть до загину
Пліч – опліч, народ захисник,
Повстав проти спільного лиха
Він хоче, щоб щастя прийшло у наш дім
Щоб мир був у нас, щоб завжди було тихо
Сьогодні доречно згадати Сосюру,
Який прославляв Україну
Звертаюсь і я до звичайних людей:
«Любіть, захищайте свою Україну».

Про життя (2020)

Як вірно і, як мудро
Все створено в житті
Кохання та одруження
Першочергові на меті
Дітей поява теж важлива
Щоб не дай, Боже, світ не зник,
Щоб піклуватися про кого,
Щоб в старості хтось доглядав
Та немічному, хворому
Кухоль води подав
Щоб, як годиться, син чи дочка
Похоронили по - людськи
І щоб стежина до могилки
Не загубилась бур'янах,
Щоб пам'ятали батька й матір
І спілкувались з ними в снах
Цього навчати слід дітей
І бути прикладом для них
Наших нащадків рідних,
Найкращих, дорогих

Літак «Мрія» (2023)

Скільки людей талановитих,
Нам війна відкрила
Наприклад, дівчина із інвалідністю,
Літака «Мрія» макет зробила
Навіть досвідчені людині,
Збагнути не вдається
Межі розуму людського,
Який талант зветься
Ця сильна духом жінка,
Виклик життю зробила
Своїм творінням унікальним,
Весь світ покорила
Я обожнюю її
Як по - сестру і українку
Горджуся нею, і вітаю
Щастя великого земного,
Перемоги над ворогом бажаю

Про війну (2023)

Довготривала й ненависна
Кровопролитна і страшна
Війна прийшла до нас раптово
Страждання і смерть нам принесла
За що? за що нам таке горе?
Чому нас знищують давно?
Чому у нас голодомори?
Чому нам щастя не дано?
За що достойних трударів карали?
Чому в них землю забирали?
Чому в Сибір їх відправляли?
І куркулями нарікали?
Цвіт нації: кращих синів і дочок
У тюрмах тримали
Їх били, катували
І передчасно життя позбавляли
Спочатку сталін,потім путін
Терор продовжує й тепер
Грабує і гвалтує
Розстрілює і шантажує
І все це так нас згуртувало
В єдину силу об'єднало
І всі у нас донатять
І всі на ЗСУ працюють
рашистам спати не дають
І цим весь світ дивуюсь
Наші друзі - це Євросоюз НАТО,
Нам вони допомагають
Перемогу над росією
Разом з нами наближають

Про долю України (2018)

Україно, моя ненько
За твою долю нещасливу, в мене болить серденько
Хто тебе не шматув, гнобив, синів і дочок викрадав
Султаном в рабство продавав
На багаті твої землі і народ трудолюбивий
Йшли монголи і поляки, і турецькі посіпаки
А росія ближній ворог, перейшла всі межі
Бо в ній народ страждальний, голодом морила
Та знищити всіх нас, їм було не сила
Мазепа і Хмельницький, Чорновіл і Шеремет
Окраса нації, герої, сини землі своєї
Про волю мріяли завжди і передчасно згинули за неї
Все витерпіли українці, і голод і другу світову війну
То ж маємо в родині майже в кожній, похоронку - вість сумну
А як глумились комуняки над тими хто трудився
Вони в них землю забирали, та ще й в заслання відправляли
В довгій дорозі на Сибір, діти й старенькі помирали
Морально і фізично, народ наш так карали
Патріотів наших, росія зовсім не сприймала
Письменників, українців, на Соловки засилала
Там воно тяжко працювали, і в ізоляції були
Більшість із них, таку неволю не витримали, не змогли
Пройшли роки, життя триває
На жаль в країні нашій, покращення немає
Яке жахіття пережити усім нам прийшлося
Коли із Сотнею Небесною прощатись довелося
От і гинуть хлопці мужні, тут у нас на Сході
Вже мироточать образи, щоб ми війні сказали годі

Невигадана історія (2018)

До лікарні завітала незвичайна пара
Вона висока і вродила, а він немов примара
Несимпатичний, невисокий, ще й лисина у нього
Вони зовсім не пасували один одному й Богу
Оглянувши пацієнтку лікар запитала:
«Хто це вас під кабінетом вже давно чекає?
Терпеливо, спокійненько сидить виглядає?»
«Це коханий чоловік приїхав зі мною
Половинка це моя, з добрим серцем героя
Мову на сповіді красуня душу відкривала
Кудись линула в думках, то знов затихала
«Після ВУЗу зоотехнік прибув до нашого села
Не мав де жити, тож квартирантом мати до себе і взяла
Кімнати наші були поруч, його я бачила щодня
Він харчувався разом з нами, жили ми як одна сім'я
Він допомагав нам на кухні, на городі, підлогу мити
Завжди ласкавий, добрий, любив тварин та квіти
Його любили всі в селі, дорослі і діти
І я по вуха закохалась, жила і дихала я ним
Для мене став він принцом,
За ним пішла б у вогонь і дим
І передчасно сталося те, чого ми не чекали
За покликом серця коханцями ми стали
Мій живіт, почав більшати щодня
Мати, звісно була в шоці, я налякане ягня
Але напруження велике і ще попереду було
Неповнолітня із дорослим, про це усе село гуло
Мене вагітність перервати в лікарню забрали
На другому поверсі під замком тримали
Через балкон по простирадлу, з полону звільнилась
І за майбутнє немовля Богу помолилась
Місцева влада у конторі довго говорила
І винуватця цих подій з роботи звільнила
Та ще й вимагала віддати до суду
Щоб не допускати серед дітей блуду
Звести рахунки із життям наважився хлопчина
Пішов повіситись на фермі, на те була причина
На щастя, сторож тут проходив
Хлопця від смерті врятував
І по – батьківські і по – людському
Тоді йому поспівчував
До батьків моїх прийшов коханий проситись
І сказав, що хоче зі мною одружитись
От на місця свої тепер усе нарешті стало
І ми весілля як годиться, зразу ж відгуляли
А згодом, доня у нас народилась
В сім'ї всі радіють, аж очі засвітились
На роботі поновили молодого тата
Сміхом і радістю наповнилась батьківськая хата
На зовнішність чоловіка уваги зовсім не звертаю
За його внутрішню красу люблю і поважаю

Весна Прийшла (2023)

Із вирію на Батьківщину
Летять – летять, лелеки
І соловейки співаки
І вісники – весни шпаки
У ліс на відпочинок
Люди поспішають
По милуватися природою
Старі й малі бажають
Пташиний спів бринить в повітрі
І душу радує мою
Весняні квіти – певоцвіти
Я дітям рвати не даю
Вони занесені в «Червону книгу».
Їх слід оберігати
Про рідну землю і її красу
Щоденно і постійно дбати
Яке життя земне красиве
Природа нас чарує
Ми дбаємо і про тваринний світ
Це радість нам несе
І від самотності рятує.

Тарас Шевченко (2023)

Т. Шевченко – наш поет,
Якого знає цілий світ,
Про його долю нещасливу
Про геніальний «Заповіт».
Про це писав він на папері,
Писав і малював.
У майбутньому кріпацький хлопчик,
Поетом Справжнім став.
Впливові люди, Шевченка знали.
За нього вболівали.
З кріпацтва викупили,
Волю дарували.
І щодня на сторінках газет,
Слово поета лунало.
Боротися з насильством,
Людей закликало.
Серія автопортретів
Художника Шевченка,
У відвідувачів увагу викликала.
Про бунтарську вдачу автора,
Свідчила – розповідала
В поемі «Сон» наш корифей,
Царя не побоявся.
Його засуджував, критикував,
З дружини насміхався.
За це в степи казахські,
На далеку чужину.
На десять років і заслали
Незвичайну, обдаровану людину.
Він у неволі незкорився.
Продовжив бути на вістрі життя.
Таких, як наш Шевченко одиниці.
А його пам'ятник прикраса Києва Столиці.
Слова провидця перемоги,
Ми як молитву, виголошуєм щодня.
«Борітеся, поборете».
Стало кредом нашого буття.