Кушніров Микола Анатолійович

Микола Кушніров

Микола Анатолійович Кушніров (народився 13 лютого 1977 в Носівці — помер 27 грудня 1996) — матрос-прикордонник. Загинув на Дунаї рятуючи життя своїх товаришів. Навічно занесений у списки військової частини № 9799.

До життєпису

Випускник Носівської середньої школи № 1.

Крок у безсмерття

Нарис у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Кушніров Микола Анатолійович народився 13 лютого 1977 року у місті Носівка. Навчався в Носівській середній школі №1, в музичній школі. Ріс працьовитим, щирим, людяним хлопцем, завжди готовим прийти на допомогу товаришам. Хлопець був душею класу. Своєю веселою, відкритою вдачею він немов притягував до себе оточуючих. Романтик, закоханий у життя, - так можна його охарактеризувати.

Його юнацька мрія – стати прикордонником – здійснилася. Призваний на строкову службу, юнак потрапляє саме до прикордонних військ України.

Вдаватись до подробиць перших місяців служби, здається, не має сенсу — напружене навчання та величезна маса нової, цікавої інформації захоплює молодого прикордонника.

Перші враження від дійсної прикордонної служби були по справжньому незабутніми. Нарешті заповітна мрія дитинства здійснилась. В новому військовому колективі молодий матрос швидко знайшов спільну мову та порозуміння не лише з товаришами, а й з командирами. Готовий завжди прийти на допомогу товаришеві, щирий та добродушний хлопець поступово здобуває авторитет, а завдяки набутому професіоналізму — стає командиром відділення.

Витяг з характеристики матроса Миколи Кушнірова:

"Під час служби в Килійському дивізіоні малих прикордонних сторожових катерів з червня 1995 по грудень 1996 року матрос М. А. Кушніров зарекомендував себе виключно з позитивного боку. З програмами навчання з бойової та гуманітарної підготовки справлявся тільки на "добре" та "відмінно". Чудово володів довіреною технікою, знав та вміло її експлуатував.

За характером спокійний, врівноважений, витриманий, доброзичливий. Як командир відділення виявляв постійну увагу до підлеглих.

Беручи до уваги відмінне виконання службових обов'язків, неодноразово заохочувався командуванням частини".

Іноді здається, що трагедія, яка трапилась 27 грудня 1996 року на 44-му кілометрі Дунаю, — страшний сон. І варто лише розплющити очі, щоб забути, його. Однак, зробите це неможливо. Малий прикордонний сторожовий катер № 340 був останнім з Килійського дивізіону прикордонних катерів, що мав дійти своїм ходом до місця зимівлі — навігація на Дунаї скінчилася. Виконуючи останнє в тому році завдання, катер вирушив до вказаного місця, маючи на борту сім прикордонників. Однак сталося непередбачене — чомусь не вистачило пального. На допомогу "триста сороковому" через деякий час прийшов командирський катер. Буксирувати вирішили лагом.

Та не минуло й кількох хвилин, як "триста сороковий", отримавши нез'ясованим предметом потужний удар по борту, почав швидко хилитись на правий бік. Ще хвилина і катер перекинувся. Крижана вода миттєво заповнювала ходову рубку в якій і був рульовий катера Микола Кушніров, та каюту. В перші хвилини аварії на поверхні дунайських хвиль з'явились двоє членів екіпажу: п'ятеро прикордонників залишились на судні.

Напевно, в ті рокові хвилини Микола менш за все думав про власний порятунок. Він розумів, що повинен допомогти товаришам, які потрапили в смертельну небезпеку. Розбивши вікна каюти, хлопець почав виштовхувати на поверхню води розгублених матросів. Так були врятовані матроси О. Коваленко та С. Лук'янчук. Однак часу було замало. Менш ніж за дві хвилини, наповнений крижаною водою катер, втративши рівновагу, затонув. На поверхні чорної води більше ніхто не з'явився. Не припиняючи спроб врятувати решту товаришів, матрос Микола Кушніров загинув.

Сьогодні на могилі загиблого героя встановлено пам'ятник, кошти на який добровільно здали Миколині товариші по службі. Рішенням Носівської міськради рідна вулиця загиблого героя-земляка носить ім'я Миколи Кушнірова. Повільно котить свої хвилі Дунай. Котить повз обеліск, що встановлено на фатальному 44-му кілометрі. І нехай пам'ятний знак, що височіє над водою, нагадує всім живим не лише про те, що серед нас є люди, які можуть і в 20 років здійснити подвиг, віддавши своє життя заради порятунку інших. Вічна пам'ять тобі, Миколо!

В. ГУБАРЖЕВСЬКИЙ, ст. лейтенант.

Відзнаки і пам'ять

Обеліск Миколі Кушнірову

Указом Президента України від 6 лютого 1998 року за мужність і героїзм, виявлені в екстремальній ситуації, порятунок членів екіпажу прикордонного катера, Кушнірова Миколу Анатолійовича, командира відділення малого прикордонного катера, нагороджено орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно).

Наказом командуючого Прикордонних військ України від 12 лютого 1998 року, ім'я матроса Кушнірова М.А. занесено до Книги Пошани Прикордонних військ України і навічно залишено у списках військової частини №9799.

Прикордонному катеру ізмаїльської окремої бригади прикордонних сторожових кораблів присвоєно ім'я “Матрос Микола Кушніров”.

На могилі загиблого героя встановлено пам'ятник, кошти на який добровільно здали Миколині товариші по службі (це обеліск на 44-му кілометрі Дунаю?).

Рішенням Носівської міськради рідна вулиця загиблого героя-земляка носить ім'я Миколи Кушнірова.