Рівчак-Степанівка

Вхід до парку в Рівчак-Степанівці

Рівчак-Степанівка — село в Носівському районі. Населення становить 794 осіб.

Центр Рівчак-Степанівського старостинського округу (села Рівчак-Степанівка, Веселе, Григорівка) Макіївської громади.

Колишній орган місцевого самоврядування — Рівчак-Степанівська сільська рада.

У селі розташований парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення — Рівчак-Степанівський парк (парк імені Щербака).

Історія

Джерело: Історія виникнення населеного пункту, Рівчак-Степанівська сільська рада, переглянуто 18 червня 2020

Сучасна офіційна назва населеного пункту - село Рівчак-Степанівка. До 1931 року офіційно вважалось два села, (дві сільради) - Рівчак і Степанівка, які розділялись по шляху з Ніжина на Макіївку (східна сторона - Степанівка; захід­на - Рівчак). У 1931 році обоє сіл офіційно злито в одно під назвою Рівчак-Степанівка.

До цього назви сіл не мінялися. За переказами назва села Рівчак походить від давнього найменування місцевої невеликої річечки Рівчак, яка протікає із заходу на схід через обидва села, від села Калинівки до села Сальне. Ця річечка в XVIII ст. по записах так званих «Єпархіальних відомостей» іменувалась р. Бабою, пізніше, і в селі Рівчак-Степанівці, і в сусідніх селах (Сальне, Калинівка) іменується річкою Рудкою.

Про назву села Степанівки поширені суперечливі перекази. Одні з них твердять, що назва походить від імені поміщика, пана який нібито був засновником села і якого звали Степаном. Інша легенда говорить, що первісна назва походить від слова «степ», який в XVII ст. ніби тягнувся від монастирського села Лосинівки, яке іменувалось «Лосьими головами», до села Макіївки,заснованого якимсь «Мокієм». Ніби на місці сучасної Степанівки, серед степу, виникли перші поселення доглядачів панської худоби.

Є відомості, що село Рівчак засноване полковником Антонієм Танським в 1720 році. До зруйнування Рівчацького храму на тумбах іконостасу цього храму був зображений герб Танського (История Черниговской епархии за 1870 год. Чернігівський обласний архів). На території населеного пункту існували хутори, утворені в час Столипінської реформи - Зубки, Ємці, Мельники. Ці хутори зникли внаслідок суцільної колективізації та розкуркулення (з 1929 по 1934 рр.).

Жителі з часу заснування сіл Рівчака й Степанівки були кріпаками поміщиків Танських, Батулінських, Бринкіних.а потім Писарєвих.

За переказами в селі Рівчаку першими поміщиками-кріпосниками були; полковник Танський, якого змінили Бутулінський, Шурда й Журило (останні два небагаті, мали військові чини), про Шурду перекази свідчать, що в час російсько-турецької війни (1853-1856рр.), він помер з ляку під возом, ховаючись від розривів гарматних ядер. В 60 роках Шурдиха до дочки прийняла «примака» Сірика із села Даніно (заможного селянина). До цього часу, поруч з новою назвою, вулиця серед населення називається Шурдаївкою.

Про Журила розповідають: був не то генералом, не то полковником російської армії, вів розгульне життя, був великим «картярем», захоплювався полюванням, особливо на вовка. Дуже любив мисливських собак, і останнє своє «багатство», 15 десятин, які не встиг промотати до цього, проміняв на гончу собаку поміщикові Безсмертному. Змілений, невеликий ставок неподалік села і досі називається Журилова сажалка.

В селі Степанівці, за переказами, жив багатий поміщик Бринкін, маєток якому дістався на колишніх землях Галагана. Один з останніх Бринкіних, Олександр Дмитрович мав велику кількість землі (по орієнтовному підрахунку - до 2000 де­сятин).

Перекази носять неясність, переплітаючи володіння Бринкіних з володіннями генерала-медика Сусюрина, який був нібито придворним медиком при імператорському дворі у Петербурзі (центральний маєток його був у селі Татарівці). Володіння Бринкіних в переказах за другу половину XIX ст.» виступають уже, як володіння генерала Сусюрина Федора, який, живучи сам у Петербурзі, розділяє володіння між своїми дочками Вірою, Софією і Тетяною.

Віра Федорівна, по чоловіку Писарєва (Писарєв Володимир — генерал, «тайный советник», голова окружного суду) мала маєток в с.Степанівці (будинок колишньої школи, яку почали розбирати в 1996 році), навколо розкішний парк, два ставки, багата економія.

В кінці XIX на початку XX століття поміщики, розорившись, почали збувати землю заможним селянам (з Лосинівки - Гавриш, Сергієчко, Ткаліч, Безсмертний).

Софії належав маєток Софіївка (колишній дитячий будинок, зруйнований у 1970-х), який поміщик Анастасій Безсмертний видурив в неї, і вона виїхала в Москву, а потім за кордон.

Маєток Дубина, який за переказами належав генералу Тарнавському, потім став маєтком однієї з дочок генерала Сусюрина і був «видурений» тим же поміщиком Анастасієм Безсмертним за переробленим народом прізвищем - Смертя.

До Рівчак-Степанівської сільради входять села Григорівка та Веселе (розташовані за 4 І2 км).

Село Григорівка засноване в 1927 році вихідцями з села Степанівки, які одержали земельні наділи. В честь землеміра село назване його іменем Григорівкою.

Село Веселе засноване також в 1927 році вихідцями з села Лосинівки.

Іменувалися до 1950 року виселками, а тепер селами.

Видатні люди

Уродженцями села є

• Клименко Іван Євдокимович (9 вересня 1891 — † 26 листопада 1937), радянський державний діяч. 1922-25 — нарком земельних справ УСРР, у 1925-27 — 2-й секретар ЦК КП(б)У. Розстріляний 1937 року.
• Постернак Степан Пилипович, (* 27 квітня, за новим стилем 9 травня 1885 — † 19 січня 1938) — український бібліотекознавець, історик, організатор бібліотечної справи в Україні, педагог, філолог, перший офіційний директор Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського — у 1923—1929 роках. Розстріляний 1938 року.

Посилання

• http://riv-stepanivka.rada.org.ua/ Рівчак-Степанівська сільська рада
• https://uk.wikipedia.org/wiki/Рівчак-Степанівка
• ВРУ