Хиленко Галина Михайлівна

Галина Хиленко

Галина Михайлівна Хиленко (1930 — ?) — вчитель біології, хімії, праці Носівської школи № 1

В Носівській школі № 1 почала працювати між 1954 і 1958, працювала щонайменше до 1975.

Срогади

Тамара Киричок згадує:

«Галина Михайлівна була вчителем біології та хімії. Запам'ятались цікаві уроки біології та звичний вислів учительки — «що характерно…». У першій школі традиційно з 5 по 8 клас призначався один класний керівник, а у 9 -10 класах був уже інший. Галина Михайлівна залишилась в пам'яті як надзвичайно спокійна та врівноважена людина, дуже доброзичлива до всіх учнів. Коли ми в 1975 році закінчили школу, вона ще працювала.

Згадує Лариса Сай-Боднар:

Галина Михайлівна була нашою сусідкою, жила через кілька дворів від нас. У школі викладала у мене хімію, як тільки ми почали вивчати цей предмет.

Як часто я її згадую зараз! Так хочеться з нею поговорити вже в дорослому, зрілому віці.

Говорила вона сповага, і про що б не заходила мова, у її пам’яті одразу зринав якийсь епізод з її дитинства, юності, студентських років. І вона доречно вплітала ті розповіді на уроках хімії. А от на біологію, якщо мені не зраджує пам'ять, вона приходила в наш клас лише на заміну. А на випускному іспиті з біології у 1981 році, у складі комісії, була присутня точно. Трохи нам тихцем допомагала розв’язати задачі.

А якось прийшла на урок біологіі (можливо, на заміну), коли вивчали скелет людини. На перерві в клас уже прибув з біолабораторіі скелет, над яким глумилися кілька поколінь учнів: то вуса приліплять, то хусточку одягнуть.

- Це скелет чоловіка чи жінки? - запитала нас вчителька.

Ми стенули плечима:

- Та звідкіля ж ми знаємо - ні грудей, ні сідниць, самі кістки?!

- Ото ж бо. А ваші попередники, які вже давно випустились зі школи, дали точне визначення.

І розказала нам історію, як колись, так само зайшла в клас, а учні «зробили» зі скелета художника. Одягнули на нього берет і зав’язали на шиї косиночку «бантиком».

- Ви як впізнали в цих кістках мужчину? - запитала вчителька.

- Так просто ж! У чоловіка плечі ширші за стегна, а у жінки - навпаки.

І, справді, так просто…

Щоразу, коли я їм ескімо, згадую, оповідки Галини Михайлівни про ескімосів. У студентські роки, коли вони з подружкою вперше купували цю смакоту, яка коштувала недешево, подруга на радощах випалила: «А дайте но нам два ескімоси». «Еее, дитино, ескімосів вам не дам, бо мені до них не дістатися, а ось ескімо - будь ласка.», - пожартувала продавчиня.

Галина Михайлівна ніколи на уроках не підвищувала голос, лише могла глянути у твій бік і посміхнутися. І ти вже не знав куди сховатися від сорому. Неймовірна виваженість і мудрість. У діях, словах і вчинках.

Вона ніколи не погрожувала бешкетунам, а вони, дивним чином, сиділи на її уроках, як миші під віником. Хіба що, може, з розкритими ротами. Бо навіть про хімічні сполуки вона розповідала легко, ніби жартома, щоразу «прив’язуючи» ту чи іншу історію, з якою легше запам'ятовувавлось.

Це була особлива вчителька, жінка і Людина. Спокійна і толерантна.

У ставленні до роботи дуже схожа на свою маму. Така ж само відповідальна, віддана, хоч і з іншої сфери діяльності. І добра.

Щоправда, Варвара Самойлівна була бойовою жінкою. Становище зобов'язувало. І, мабуть, характер. Вона очолювала овочеву бригаду колгоспу їм. Кірова і часто нам допомагала, коли виїжджали класом на колгоспні поля. Жила роботою, полем і щиро переймалася за врожаї. Любила безмежно. І поля, і все, що на них проізростало. І людей любила. Чесних і справедливих. Сама була такою. От вже справді з тих, про кого, за радянської доби, складали вірші й знімали фільми. І людяною була. Такою виховала й доньку.